Изменить стиль страницы

Конституцію вони прийняли. Обана. Ото вже молодці, сил моїх нема. Заспівали навіть «Зоряного прутня», божечки мої. А от що було б, якби Гарольд Лодер підвівся і не зробив кілька конструктивних пропозицій, а розповів би їм реалії життя цього першого року після епідемії?

«Леді й джентльмени, мене звати Гарольд Емері Лодер, і я тут хочу вам сказати, як співається в старій пісні[108]: найважливіше кличе нас, коли минає час. Наприклад, про Дарвіна. Наступного разу, коли ви встанете й заспіваєте національний гімн, любі друзі, замисліться ось над чим: Америка померла, вона безповоротно мертва, вона дала дуба, як Джейкоб Марлі[109], Бадді Голлі з Біґ-Боппером[110], як Гаррі С. Трумен[111], а от принципи, що їх запропонував містер Дарвін, дуже навіть живі — як дух Джейкоба Марлі для Ебензера Скруджа. Коли ви будете медитувати над красою конституційності, знайдіть хвильку, щоб подумати й про Рендалла Флеґґа, Чоловіка Заходу. Я маю великі сумніви, що в нас є час на такі рюшечки, як громадські збори, ратифікації та обговорення в істинно супер-пупер-ліберальному дусі. Натомість треба зосередитися на базових речах, на Дарвіні, який готується протерти великий стіл Усесвіту вашими мертвими тілами. Леді й джентльмени, дозвольте мені зробити скромне припущення, що поки ми намагаємося повернути електрику і чекаємо, щоб лікар знайшов наш веселий шумний вулик, він активно шукає вмілого пілота, щоб почати літати над Боулдером у найкращих традиціях Френсіса Ґері Паверса[112]. Поки ми обговорюємо нагальне питання, кого взяти в Комітет із розчищення вулиць, він, певне, вже запровадив Комітет із чищення зброї, не кажучи вже про міномети, ракетні установки, а може, й центри із розроблення біологічної зброї. Звичайно, ми знаємо, що в нашій країні немає центрів з розроблення біологічної зброї, що й робить нашу країну великою, ха-ха, тільки вам слід розуміти, що доки ми тут зайняті розставлянням усього на полички, він…»

— Гей, Яструбе, понаднормово працюєш?

Гарольд підняв голову, посміхнувся.

— Та от, вирішив трошки попрацювати, — сказав він Вейзакові. — Я засік твій час, коли прийшов. Ти вже заробив шість баксів.

Вейзак засміявся.

— Ну ти й жартівник, Яструбе, ти знаєш?

— Я такий, — і далі всміхаючись, промовив Гарольд. Він почав перевзуватися. — Ще той жартівник.

Розділ 56

Стю весь наступний день провів на електростанції — робив обмотку на моторах — і наприкінці робочого дня поїхав додому. Він уже був коло маленького парку навпроти Першого національного банку, коли його гукнув Ральф. Стю припаркував свій мотоцикл і пішов до оркестрової мушлі, де сидів Ральф.

— Я тебе тут типу шукаю, Стю. Маєш хвилинку?

— Тільки хвилинку — і все. Я спізнююсь вечеряти. Френні буде хвилюватися.

— Гаразд. Судячи з твоїх рук, ти був на електростанції, дроти мотав.

Вигляд у Ральфа був розгублений, стурбований.

— Ага. Навіть від рукавиць користі ніякої. Руки всі порвав.

Ральф кивнув. У парку був ще понад десяток людей. Хтось роздивлявся вузькоколійний потяг, який колись їздив між Боулдером і Денвером. Троє молодих жінок розстелили скатертину на траві й влаштували пікнік. Стю було дуже приємно просто сидіти, поклавши зранені руки на коліна. «Може, маршалом бути не так уже й погано, — подумав він. Тоді я принаймні не буду цим чортовим монтажем займатися в східному Боулдері».

— Як там воно? — спитав Ральф.

— Я не дуже знаю, я там просто за найману робочу силу, як і всі решта. Бред Кічнер каже, що всі працюють як заведені. Каже, світло повернеться до кінця першого тижня вересня, може, і швидше, а до середини вересня буде опалення. Звичайно, дуже він молодий, щоб прогнози робити…

— Я б на Бреда ставку робив, — сказав Ральф. — Я йому вірю. Він отримав багато досвіду, так би мовити, без відриву від виробництва.

Ральф спробував засміятися — сміх перейшов у таке глибоке зітхання, ніби воно піднялося його здоровенним тілом від самих п’ят.

— Чого похнюпився, Ральфе?

— Отримав новини по радіо, — пояснив Ральф. — Одні хороші, а інші… ну, не дуже, Стю. Я хочу, щоб ти знав, бо в секреті це тримати неможливо. У Зоні в багатьох є передавачі. Напевне, коли я розмовляв із тими, хто йде сюди, дехто теж слухав.

— А скільки людей іде?

— Понад сорок. Серед них є лікар Джордж Річардсон. За розмовою — хороший чоловік. Зважений.

— Так це ж чудова новина!

— Він сам із Дербішира, що в Теннессі. Більша частина його групи десь із Середнього Півдня. Ну, в них там, виходить, була вагітна жінка, і вона народила десять днів тому, тринадцятого. Лікар прийняв у неї пологи — народилися близнята, все нормально. Спочатку з ними було все гаразд…

Ральф раптом замовк, ворушачи губами.

Стю схопив його за рукав.

— Вони померли? Діти померли? Ти це мені хочеш сказати — що вони померли? Та говори ж ти, чорт!

— Вони померли… — тихо вимовив Ральф. — Одне — за дванадцять годин. Наче задихнулось. А друге — за два дні. Річардсон робив що міг, але врятувати їх не вдалося. Жінка збожеволіла. Марить про смерть, що всі загинуть, що дітей більше не буде. Тобі необхідно щось зробити, щоб Френ їх не зустріла, коли вони прибудуть, Стю. Оце я тобі хочу сказати. І про це їй треба сказати просто зараз. Бо якщо не ти, то розповість хтось інший.

Стю поволі відпустив Ральфів рукав.

— Цей Річардсон хотів знати, скільки в нас вагітних, і я сказав, що наразі мені точно відомо лише про одну. Питав, на якому строку, я сказав — на четвертому місяці. Правильно?

— Зараз на п’ятому. Але, Ральфе, він певен, що немовлята померли від супергрипу? Точно?

— Ні, і Френні про це треба сказати, щоб розуміла. Річардсон каже, що то могло бути що завгодно — харчування матері, щось спадкове, респіраторна інфекція… чи, може, ну, вроджене щось. Казав, що річ може бути в резус-факторі, чи як його там. Він просто не може нічого сказати: вони народилися в чистому полі понад собачою трасою 70. Він розповів, що вони з іншими відповідальними людьми тієї групи пізно ввечері сиділи, обговорювали це. Річардсон сказав, це може означати, що діти загинули від Капітана Трипса, і надзвичайно важливо з’ясувати, так воно чи ні.

— Ми з Ґленом про це говорили, — безрадісно сказав Стю, — коли я його зустрів. То було четвертого липня. Здається, так давно… у кожному разі, якщо то був супергрип, то це означає, що ми, певне, покинемо нашу планету на всяких там щурів, мух і горобців.

— Мабуть, щось таке казав їм і Річардсон. Хай там як, а вони були десь милях у сорока[113] на захід від Чикаґо, і він переконав їх завертати назад наступного дня, щоб узяти тіла до великої лікарні, де можна було б зробити розтин. Він сказав, що з певністю зможе виявити, чи був то супергрип. До кінця червня він на нього надивився. Певне, як і всі лікарі.

— Так.

— Але коли настав ранок, тіла зникли. Жінка їх поховала і відмовилася казати де. Вони рилися два дні, гадаючи, що вона не могла відійти далеко від табору і закопати їх дуже глибоко майже щойно після пологів. Але не знайшли, і вона нічого їм не казала, хоч як вони намагалися пояснити їй, наскільки це важливо. Бідолашна зовсім глузд втратила.

— Можна зрозуміти, — сказав Стю, подумавши, як Френ хотіла народити свою дитину.

— Лікар сказав, що навіть якщо то і був супергрип, то двоє людей з імунітетом можуть зачати дитину, в якої теж буде імунітет, — обнадійливо мовив Ральф.

— Імовірність того, що біологічний батько дитини Френ мав імунітет, приблизно один до мільярда, — сказав Стю. — Тут його точно немає.

— Ага, навряд чи, правда? Мені й недобре від того, що я це на тебе вішаю, Стю. Але мені думається, що краще, аби ти знав. І їй сказав.

вернуться

108

Із фільму «Касабланка».

вернуться

109

Герой «Різдвяної пісні» Діккенса, чий привид з’являється Ебензеру Скруджу.

вернуться

110

Buddy Holly (1936–1959), Big Bopper (1930–1959) — піонери рок-н-ролу.

вернуться

111

Harry S. Truman (1884–1972) — 33-й президент США.

вернуться

112

Американський льотчик-розвідник, який, виконуючи завдання ЦРУ, літав над Радянським Союзом.

вернуться

113

60 км.