— Третій пункт нашого порядку денного… — почав він, а потім прокашлявся. Мікрофон заверещав, і від того Стю знову кинуло в піт. Френ спокійно дивилася на нього, кивала, щоб продовжував. — Тут написано: «Висунути та обрати у Вільній зоні Комітет із семи представників Вільної зони як урядовий орган». Це означає…

— Містере голово! Містере голово!

Стю підвів очі від нотаток і відчув справжній напад жаху разом із якимось зловісним передчуттям. То був Гарольд Лодер. Гарольд був одягнений у костюм із краваткою, акуратно зачесаний і стояв у середньому проході на півдорозі до сцени. Колись Ґлен сказав, що опозиція, ймовірно, буде гуртуватися навколо Гарольда. Але так швидко? Він сподівався, що ні. На мить він подумав, чи не внести Гарольда до списку, але ж і Нік, і Ґлен попереджали його, як небезпечно створити враження, що бодай у чомусь ця справа підлаштована заздалегідь. Він замислився, чи помилився він, що Гарольд почав життя спочатку. Складалося враження, що от зараз він і дізнається.

— Слово надається Гарольду Лодеру.

Люди розвернулися в його бік, хтось витягав шию, щоб краще бачити.

— Я б запропонував, щоб ми схвалили весь список членів Тимчасового комітету in toto[82] як Постійний комітет. Якщо вони, звичайно, погодяться.

Гарольд сів.

На мить запала тиша. Стю ні з того ні з сього подумав: «Тото? Тото — це хіба не собачка з книжки про країну Оз?»

Потім оплески знову знялися й заповнили залу, почулися десятки голосів: «Підтримую!» Гарольд спокійно сидів на своєму місці, усміхався, перемовлявся з людьми, які плескали його по спині.

Стю разів із десять стукав молотком, закликаючи зал до тиші.

Він планував це, подумав Стю. Ці люди нас оберуть, а запам’ятають Гарольда. А проте він же подивився в суть речей так, як жоден із нас не дивився, навіть Ґлен. Це просто майже геніальний хід. То чого ж від цього так прикро? Може, це заздрість? Невже всі його гарні думки про Гарольда, які виникли тільки-но позавчора, уже летять за борт?

— Пропозицію внесено, — крикнув він у мікрофон, цього разу не зважаючи на те, що той знову зафонив. — Пропозицію, шановні!

Стю стукнув молотком — і люди з галасу перейшли на тихе бубоніння.

— Висунуто й підтримано резолюцію, що ми приймаємо наш Тимчасовий комітет на роль Постійного комітету Вільної зони. Перш ніж ми перейдемо до обговорення пропозиції чи до голосування, я б хотів спитати, чи всі теперішні члени Комітету погоджуються, чи ніхто не відмовляється?

Тиша в залі.

— Дуже добре, — сказав Стю. — Обговорення пропозиції?

— Гадаю, воно не потрібне, Стю, — сказав Дік Елліс. — Ідея просто прекрасна. Давайте голосувати!

Ці слова було зустрінуто оплесками, і Стю припрошувати не довелося. Чарлі Імпенінг махав рукою, щоб йому дали слово, але Стю вдав, що не помітив — це вигідне використання вибіркового сприйняття, як сказав би Ґлен Бейтман, — і виніс пропозицію на голосування.

— Хто підтримує пропозицію Гарольда Лодера, будь ласка, дайте знати, сказавши «Так!»

— Так! — заревли люди, знову перелякавши ластівок.

— Хто проти?

Ніхто не був проти, навіть Чарлі Імпенінг — принаймні він не признався. Жодного «ні» в залі не пролунало. Тож Стю перейшов до наступного пункту, з легким запамороченням у голові, немовби хтось — а саме Гарольд Лодер — підкрався ззаду і дав йому по голові великою пластиліновою кувалдою.

——

— Може, пройдемося трохи, хочеш? — спитала Френ. Голос у неї був стомлений.

— Звичайно, — він зліз із велосипеда і пішов поруч із нею. — Усе гаразд, Френ? Дитина непокоїть?

— Ні. Я просто втомилася. Уже за п’ятнадцять перша ночі, чи ти не помітив?

— Ага, пізно, — погодився Стю, і вони котили свої велосипеди поруч у дружній мовчанці. Збори закінчилися лише годину тому, найдовше обговорювали розшуки матінки Ебіґейл. Усі решту питань схвалили з мінімальним обговоренням, хоча Суддя Фарріс поділився дивовижною новиною: він дізнався, чому в Боулдері відносно мало трупів. В останніх чотирьох числах «Камери» — місцевої щоденної газети — писали, що містом ходять дикі чутки, ніби супергрип походить із боулдерського центру тестування повітря, що на Бродвеї. Представники випробувального центру — дехто з них ще тримався на ногах — стверджували, що це нісенітниці, а кожен, хто сумнівається, може сам піти й переконатися, що там немає нічого небезпечнішого, ніж індикатори забруднення повітря і прилади для визначення напрямку вітру. Попри це, чутки все одно поширювалися, підживлювані істерією тих жахливих днів кінця червня. Центр тестування чи то підірвали, чи спалили, і більшість населення містечка втекла.

І Поховальний комітет, і Комітет з енергетики було затверджено з поправками від Гарольда Лодера — який, здається, прийшов на збори майже в усеозброєнні — щоб до кожного комітету щоразу зі збільшенням населення Вільної зони на сто людей додавалося по два члени.

Пошуковий комітет теж було прийнято без заперечень, але обговорення відсутності матінки Ебіґейл затяглося. Ґлен порадив Стю перед зустріччю не обмежувати обговорення цієї теми, якщо в ньому не буде крайньої потреби; це всіх дуже хвилює, особливо думка про те, що їхня духовна очільниця якимось чином згрішила. То хай краще відведуть душу.

На другому боці своєї записки стара написала два посилання на Біблію: «Приповідки 11: 1–3, Приповідки 21: 28–31». Суддя Фарріс уважно перевірив ці посилання з ретельністю юриста, який готує короткий виклад справи, і на початку обговорення зачитав відповідні фрагменти надтріснутим, апокаліптичним старечим голосом. Вірші з одинадцятого розділу Приповідок Соломонових були такі: «Вага фальшива — для Господа гидка, а вірні важки йому угодні. Як прийде гордість, прийде й ганьба, з покірливими ж — мудрість. Досконалість праведних вестиме їх, зрадливих погубить їхнє лукавство». Цитата з двадцять першого розділу була в тому ж дусі: «Брехливий свідок загине, а людина, що вміє слухати, завжди матиме слово. Зла людина прибирає самовпевнений вигляд, а праведний вважає на свої вчинки. Супроти Господа немає ні мудрості, ні розуму, ні ради. Коня готують на день бою, але від Господа перемога».

Після промови (по-іншому її годі було назвати) Судді розпочалася бесіда про ці два шматочки Святого Письма: люди робили всілякі вигадливі припущення, іноді кумедні. Один чоловік зловісно зауважив, що коли додати номери розділів, то вийде тридцять один — кількість розділів в Одкровенні. Суддя Фарріс підвівся і сказав, що в книзі Одкровення — тільки двадцять два розділи, принаймні в його власній Біблії, та й узагалі двадцять один додати до одинадцяти — це тридцять два, а не тридцять один. Доморощений нумеролог щось буркнув, але вголос більше не висловлювався.

Ще один чоловік стверджував, що бачив у небі вогні ввечері напередодні зникнення матінки Ебіґейл і що пророк Ісая підтвердив існування летючих тарілок… то, може, цю справу варто розжувати, ні? Знову підвівся Суддя Фарріс, цього разу зазначивши, що шановний добродій переплутав Ісаю з Єзикиїлом і що говорив той не про летючі тарілки, а про видіння коліс, що з них «здавалось, одне колесо було в другому»[83], а сам він, Суддя, переконаний, що єдині летючі тарілки, чиє існування доведено — це ті, які іноді літають під час подружньої сварки.

Більша частина того обговорення являла собою переказ снів, які загалом припинилися, наскільки це було відомо, і тепер уже видавалися просто снами. Люди одне за одним підводилися й спростовували звинувачення в гордині, яке висловила собі матінка Ебіґейл. Усі говорили про її люб’язність і вміння одним словом чи реченням дати людині відчути себе невимушено. Ральф Брентер, який від вигляду такої величезної юрби просто остовпів, ледве міг говорити, але був рішуче налаштований сказати своє слово, то виголосив цілу промову на п’ять хвилин, додавши в кінці, що не бачив кращої жінки, відколи померла його мати. Коли він сів, то ледь не плакав.