Зрештою вчені відкриють щось таке, що пояснить існування привидів, так само як вони відкрили електрику, що пояснило природу блискавки, і це може бути пов’язано з роботою людського мозку або з чимось в електромагнітному полі землі, або це взагалі буде якась нова сила. І тоді привиди вже не будуть загадкою. Вони стануть такими самими, як електрика, веселки та сковорідки з антипригарним покриттям.

Але інколи загадка зовсім не є загадкою. Ось приклад загадки, яка насправді нею не є.

У нашій школі є ставок із жабами, які там живуть, щоби ми вчилися ставитися до тварин з добротою й повагою, оскільки деякі діти зі школи огидно поводяться з тваринами й гадають, що давити хробаків або кидати в котів каміння — це кумедно.

Інколи випадають роки, коли в ставку багато жаб, а інколи випадають роки, коли мало. І якщо намалювати графік кількості жаб у ставку, то він мав би такий вигляд (але цей графік, що називається, гіпотетичний, а це означає, що цифри не відповідають дійсності і вони надані для прикладу):

І якщо подивитися на цей графік, то можна вирішити, що 1987 року була дуже холодна зима, як і 1988-го, 1989-го та 1997-го років, або що прилітала чапля й з’їла багато жаб (інколи чапля насправді прилітає й намагається з’їсти жаб, але їй заважає сітка, яку натягнули над ставком).

Але інколи холодні зими, коти чи чаплі бувають ні до чого. Інколи справа тільки в математиці.

Ось формула для обрахунку певної популяції тварин:

Nнова = λ(Nстара)(1 – Nстара)

У цій формулі щільність населення позначена як N. Коли N = 1, то популяція досягає найбільшої кількості. А коли N = 0, то популяція зникає. Nнова — це популяція певного року, а Nстара — це популяція попереднього року. А λ є тим, що називається константою.

Коли λ менше від 1, то популяція зменшується й зменшується, поки не зникає. А коли λ між 1 і 3, то популяція зростає й залишається стабільною, ось так (усі ці графіки також гіпотетичні):

А коли λ між 3 й 3,57, то популяція стає циклічною, ось так:

Але коли λ більше від 3,57, то популяція стає хаотичною, як на першому графіку.

Це було відкрито Робертом Мейєм, Джорджем Остером і Джимом Йорком. І це означає, що інколи речі стають такими складними, що неможливо передбачити, що відбудеться в майбутньому, але всі вони підкоряються дуже простим законам.

А це означає, що інколи популяція жаб, хробаків або людей може вимерти без будь-якої на те причини, просто тому, що так працюють числа.

157

Минуло шість днів, перш ніж я зміг повернутися в кімнату Батька, щоби зазирнути в коробку для сорочок у шафі.

Першого дня — а це була середа — Джозеф Флемінг зняв штани й сходив у туалет у роздягальні, і його калі були по всій підлозі, а потім він почав їх їсти, але містер Девіс його зупинив.

Джозеф їсть усе вряд. Якось він з’їв один із тих маленьких синіх блоків із дезінфектором, що висять в унітазах. А іншого разу з’їв банкноту в £50 із гаманця своєї матері. Він їсть нитки, гумки, носовички, писальний папір, фарби й пластикові виделки. Також він б’ється підборіддям і багато кричить.

Тайрон сказав, що в калях були кінь і свиня, а я заперечив, що це дурниці, але Шивон підтвердила, що він правий. То були маленькі пластикові звірі з бібліотеки, яких вчителі використовують, коли розповідають якісь історії. І Джозеф їх з’їв.

Тож я заявив, що не ходитиму в туалет за переодягальнею, оскільки на підлозі були калі і мені незатишно про це думати, хоча містер Еннісон вже встиг прийти й прибрати їх. Я напісяв у штани, і довелося вдягати змінну пару з шафи для змінного одягу в кабінеті місіс Ґасконь. Шивон сказала, що протягом двох днів я можу ходити в туалет учителів, але лише протягом двох днів, а потім мені знову доведеться користуватися учнівським туалетом. І на цьому ми домовилися.

Другого, третього й четвертого дня — а то були четвер, п’ятниця й субота — нічого цікавого не відбулося.

П’ятого дня — а то була неділя — дуже сильно дощило. Мені подобається, коли сильно дощить. Тоді таке враження, наче повсюди звучить білий шум, і це подібно до тиші, тільки не порожньої.

Я був на другому поверсі, сидів у своїй кімнаті й дивився, як надворі лилася вода. Вона лилася так сильно, що була схожа на білі іскри (це також порівняння, а не метафора). І надворі нікого не було, оскільки всі сиділи вдома. Тоді я подумав про те, що вся вода у світі взаємопов’язана і що ця вода колись випарувалася з океану десь посеред Мексиканської затоки чи моря Баффіна, а тепер вона падає перед нашим будинком, а потім піде риштаком і потрапить на станцію обробки стічної води, де її почистять, і вона піде в річку, а потім знову повернеться в океан.

А ввечері понеділка Батько отримав телефонний дзвінок від пані, у якої затопило підвал, тож йому треба було терміново їхати на виклик.

Якщо терміновий виклик лише один, то ремонтувати їде Родрі, оскільки його дружина з дітьми переїхали до Сомерсета, а це означає, що вечорами йому немає чого робити, окрім як грати в снукер, пити й дивитися телевізор, а йому треба працювати понаднормово, аби заробляти гроші й посилати їх своїй дружині, аби вона піклувалася про дітей. А Батькові треба піклуватися про мене. Але того вечора було два термінові виклики, тож Батько наказав мені добре поводитися й дзвонити йому на мобільний телефон, якщо виникнуть проблеми, а тоді сів у фургон і поїхав.

Тож я пішов у його спальню, відчинив шафу, прибрав скриню для інструментів з коробки для сорочок і відкрив коробку для сорочок.

Я порахував листи. Їх було 43. Усі вони були адресовані мені й підписані однаковим почерком.

Я взяв один конверт і розкрив його.

Всередині був лист.

3 травня

Чаптер-роуд, 451, кв. С

Лондон NW2 5NG

0208 887 8907

Любий Крістофере,

Нарешті в нас з’явилися нові холодильник і плита! Ми з Роджером поїхали на вихідних на звалище й викинули старі. Звалище це там де люди все викидають. Там були здоровені баки для пляшок трьох різних кольорів, для картону, моторної оливи, садових відходів, побутових відходів і великих речей (і ось туди ми поклали старі холодильник і плиту).

Потім ми поїхали до магазину вживаних речей і купили нову плиту й новий холодильник. Тепер у нас удома стало трохи затишніше.

Вчора ввечері я продивлялася старі фотографії і через це зажурилася. Потім я знайшла фотографію, де ти граєшся з потягом який ми тобі купили на Різдво кілька років тому. І мені стало радісно бо тоді ми дійсно добре проводили час.

Ти пам’ятаєш як цілий день з ним грався й відмовився лягати спати ввечері, бо хотів гратися ним далі. А пам’ятаєш як ми розповіли тобі про розклад потягів і ти склав собі розклад, у тебе був годинник і ти керував потягами за графіком. А ще в тебе був маленький дерев’яний вокзал і ми тобі показали як люди які хочуть сісти на потяг, ідуть на вокзал, купляють квитки і потім сідають на потяг? А тоді ми дістали карту й показали тобі маленькі лінії які були залізничними коліями що з’єднували всі вокзали. І ти цілими тижнями грався з ними, а ми купили тобі ще потягів, і ти вивчив куди всі вони їдуть.

Я люблю про це згадувати.

А зараз мені треба йти. Вже половина четвертої дня. Я знаю що тобі завжди подобається знати точний час. А мені треба йти до Ко-опу й купити Роджеру трохи шинки до чаю. Я кину цей лист у поштову скриню дорогою до магазину.

Люблю тебе,

Твоя Мама

Цьом-цьом-цьом!

Тоді я розкрив іще один конверт. Усередині був лист, і ось що в ньому було написано:

Лозанн-роуд, 312, кв. 1

Лондон N8 5BV

0208 756 4321

Любий Крістофере,

Я вже казала що хочу пояснити тобі чому поїхала, коли знайдеться достатньо часу зробити це як належне. Зараз у мене багато часу. Тому я сиджу на дивані з цим листом, слухаю радіо і тепер буду намагатися все пояснити.