фаза 2 (БПМ–ІІ) — початок процесу народження, коли починаються періодичні м’язові скорочення, шийка матки закрита і виходу ще немає, комфортний стан плоду порушується все зростаючим зовнішнім тиском;

фаза 3 (БПМ–ІІІ) — скорочення матки продовжуються, але шийка матки вже розкрита і плід поступово просувається по родовому каналу, що супроводжується відчайдушною боротьбою за виживання, надзвичайно сильним механічним стискуванням;

фаза 4 (БПМ–ІV) — народження дитини, коли після піку болю і напруження наступає несподіване полегшення і релаксація, після довгого періоду темноти дитина потрапляє на світло.

Найцікавіше те, що асоціації, які виникають у людини при повторному переживанні свого народження під час психоделічного сеансу, у значній мірі збігаються зі світовідчуванням відповідної квадри ^[43]. Наприклад, в таблиці «Базові перинатальні матриці» ^[44] Гроф приводить наступні асоціативні спогади з постнатального життя:

БПМ–І — ситуації, в яких задовільняються насущні потреби, наприклад, щасливі дні дитинства (материнська турбота, гра з ровесниками, сімейна згода і т.д.); взаємна любов і закоханість; подорожі і відпочинок серед гарної місцевості; контакт з предметами мистецтва високої естетичної цінності; купання в океані і чистих озерах і т.п.

БПМ–ІІ — ситуації, загрозливі для життя і цілісності тіла (військовий досвід, нещасні випадки, травми, операції, важкі хвороби, потопання, задушливість, тюремне ув’язнення, «промивання мозку», незаконні допити, небезпечні ситуації і т.п.).

БПМ–ІІІ — збройні сутички, битви і пригоди (атаки і штурми в битвах і революціях, випробовування військової служби, важкі повітряні бої, океанські шторми, небезпечна їзда на автомобілі, бійки); чуттєві спогади (карнавали, розважальні заклади, заміські прогулянки, сексуальні оргії і т.д.).

БПМ–ІV — щасливе позбавлення від небезпеки (кінець війни або революції, врятування після нещасного випадку або операції); подолання складних перешкод рішучими діями; випадки напруження і впертої боротьби, що закінчились видатними успіхами, картини природи (початок весни, закінчення океанічного шторму, схід сонця) і т.д.

Отже, глибинні дослідження людської свідомості також приводять до думки про існування чотирьох фаз розвитку, яким відповідає певна психологія, типологічно подібна до психології чотирьох квадр (див. попередній розділ).

Висновки

1. Будь-яка жива система в процесі свого розвитку має тенденцію проходити чотири фази розвитку. Для кожної фази властива своя ціль і своя психологія.

2. Поведінка таких систем описується певними закономірностями, в т.ч. системними принципами.

3. Системи, наділені психікою, називаються психоінформаційними системами. Структуру, розвиток і взаємодію таких систем вивчає соціоніка.

4. Соціоніка виявила наявність 16-ти механізмів сприймання, переробки та продукування інформації — 16 типів інформаційного метаболізму, або соціотипів. Будь-яка людина належить до одного з 16-ти соціотипів, особливості яких в більшій чи меншій мірі виявляються в її мисленні та поведінці.

5. Всі 16 соціотипів складають соціон — систему, в якій людський інтелект розкривається у всій своїй повноті.

6. Соціон структурований на чотири підсистеми по чотири соціотипи — т.з. квадри, які є групами психічного комфорту, тому найсприятливішими для роботи та відпочинку. Кожна квадра призначена для обслуговування відповідної фази розвитку психоінформаційної системи.

7. Кожна з 4-х квадр набуває особливої активності на відповідній фазі розвитку психоінформаційної системи (наприклад, народу чи цілого людства). Кожна квадра має тенденцію створювати такий суспільний лад, який найкраще відповідає її системі цінностей.

Глава 3

3.1. Народ як інтегральна особа

Цивілізації та держави народжуються, зріють, розмножуються і вмирають так само, як окремі люди.

Френк Герберт

Древня істина про те, що подібні закономірності властиві різним рівням світової ієрархії, справджується і для психоінформаційних систем. Для переконливості розглянемо таку систему, як народ, який є живим організмом, живою істотою вищого таксономічного рівня, наділеною етнічною ментальністю.

Ідея розглядати народ як інтегральну особу не нова: її знаходимо в працях багатьох дослідників, зокрема, у Платона, Шрі Ауробіндо, М.Бердяєва, М.Лосского, Л.Карсавіна, Й.Гердера, В.Гумбольдта, В.Шмакова. Новизна полягає в тому, що етносоціоніка розглядає етнос як єдину психоінформаційну систему, для якої справедлива та ж сама типологія, що й для окремих людських осіб. В принципі, до такого розуміння досить близько підійшов і Карл Юнг, який вважав, що «душа народу є лише дещо складніша структура, ніж душа індивіда» ^[45]. З сучасних істориків і політологів, які емпірично прийшли до подібних аналогій, можна назвати Бориса Парахонського: «Ментальна структура нації має деяку аналогію із структурою психіки окремої людини, яка виконує також три функції — вольову, розумову і чуттєво-емоційну. Така відповідність не є випадковою, вона тільки вказує на єдність сфери духовного буття, що однаково виявляється і на рівні мікрокосму, і на рівні макрокосму. Ці функції надто важливі для існування й розвитку будь-якого цілісного організмічного утворення, щоб можна було ними знехтувати на тому або іншому рівні: ні людина, ні нація в цьому випадку не буде вважатись повноцінною» ^[46].

Подібних переконань дотримувався Шрі Ауробіндо: «Нація або суспільство, подібно індивіду, має тіло, органічне життя, моральний і естетичний темперамент, розум, що розвивається, і душу… Головний закон і призначення суспільства, общини або нації — прагнути свого само-здійснення; вони законно прагнуть знайти себе, усвідомити в собі закон і силу свого буття та здійснити його якомога досконаліше, реалізувати всі свої можливості, жити своїм себе-відкриваючим життям. …Адже це також істоти, жива сила вічної Істини, само-маніфестація космічного Духу, і вони тут для того, щоб виразити і здійснити своїм шляхом і в міру своїх здібностей певну істину і силу, і задум космічного Духу, що в них захований» ^[47].

Теоретичні дослідження у сфері інформатики приводять вчених до висновку, що «прорив» у суспільних науках «може початися з простої думки: розглядати суспільні і етнічні системи як розумні організми. Ця думка, можливо, видаватиметься для когось дивною, але, подібно, колись ми будемо дивуватися тому, що суспільствознавці аналізували соціуми і етноси окремо від їхнього інтелекту. Це все рівно, що розглядати людину без врахування її розумових здібностей» ^[48].

Як часто буває в науці, до типології національних культур соціоніка прийшла чисто випадково — просто описи національних характерів виявилися як дві краплі води схожими на описи соціотипів. Наприклад, англійський національний характер чудово відповідає типу «логіко-сенсорний екстраверт» (псевдонім — «Шерлок Холмс»), французький — «етико-сенсорний екстраверт» («Віктор Гюго»), японський — «сенсорно-логічний інтроверт» («Жан Габен»), американський — «логіко-інтуїтивний екстраверт» («Джек Лондон») і т.д. Переконаність у правомірності даного підходу значно зросла після виявлення того, що міжнаціональні відносини також описуються соціонічними законами інтертипної взаємодії.

3.2. Міжособові стосунки

Існує 16 видів інтертипних відносин — від найсприятливіших («дуальні», «активація») до найважчих («конфліктні», «суперего», «квазітотожність» тощо). Так, монголо-татари (сенсорно-логічний екстраверт, псевдонім — «Македонський») змели конфліктну для себе культуру — Київську Русь (етико-інтуїтивний інтроверт, «Доктор Ватсон»), але дали потужний імпульс розвитку дуальної для себе культури — московського етносу (інтуїтивно-етичний інтроверт — «Єсєнін»).