Досить влучно описує застосування вищезгаданого принципу Карлос Кастанеда: «Якщо хто-небудь хоче зупинити інших людей, то він завжди має бути в стороні від того кола, яке натискає на них. Таким чином, він завжди зможе контролювати тиск» [27].

З даним системним принципом тісно пов’язаний древній езотеричний принцип, який стверджує, що події, які на перший погляд видаються хаотичними і випадковими, з погляду ширших перспектив виявляються строго закономірними. Наприклад, розвал СССР і теперішня криза в Україні в основному сприймається як щось випадкове, пов’язане з помилками окремих людей. Насправді, якщо поглянути з висоти світової історії, то стає очевидним, що всі імперії народжувались, розвивались і закономірно вмирали. Що стосується України, то вона неодноразово переживала страшні кризи, але завжди, як Фенікс, поставала з попелу.

2.4.6. Принцип оптимуму

Система має рухатись до мети оптимальною траєкторією.

Це й не дивно, оскільки неоптимальна траєкторія означає низьку ефективність функціонування системи, підвищену витрату ресурсів, що рано чи пізно викличе «незадоволення» і коректуючий вплив надсистеми. Можливі й трагічніші наслідки, коли неефективна система деградує й гине.

Г.М.Алєксєєвим сформулюваний 5-й закон енергоентропіки — переважного розвитку чи конкуренції, який говорить: «У кожному класі матеріальних систем переважний розвиток отримують ті, котрі при даній сукупності внутрішніх і зовнішніх умов досягають максимальної ефективності» [28].

Зрозуміло, що пріоритетний розвиток ефективно функціонуючих систем відбувається внаслідок «заохочуючих», стимулюючих впливів надсистеми. Наприклад, для того, щоб підприємство успішно працювало, воно має стимулювати насамперед тих працівників, які приносять йому найбільше користі — діють найефективніше.

2.4.7. Принцип спеціалізації і кооперування

В процесі наближення до своєї мети система має тенденцію спеціалізуватись на виконанні своєї функції і кооперуватись з іншими спеціалізованими системами.

Наочна ілюстрація цього принципу — зародження і розвиток нового підприємства. Напочатку воно може займатись найрізноманітнішими видами діяльності, але згодом знаходить «свою нішу», де діє найефективніше. Не випадково для найбільш процвітаючих компаній властива одна риса — спеціалізація на певному виді діяльності протягом досить тривалого періоду часу. Але чим більшого розвитку досягає спеціалізація, тим більша потреба в кооперуванні, адже спеціалізовані підсистеми все більш узалежнюються одна від одної.

Спеціалізація і кооперування нерозривні і в системах існують тільки разом. Спеціалізація без кооперування приводить до хаосу, розвалу і загибелі системи. А кооперування без спеціалізації просто не має сенсу — нема кому кооперуватись [29].

Даний принцип був відомий ще Конфуцію: «Ще один принцип, вгаданий Конфуцієм, — принцип необхідної функціональної спеціалізації елементів будь-якої, в т.ч. й соціальної, системи, нерозривної єдності цих елементів, пов’язаних самими своїми відмінностями і тому взаємно необхідних» [30].

2.4.8. Принцип ієрархічності

Розвиток системи супроводжується її ієрархізацією.

Дію цього принципу спостерігаємо всюди: і в державі, і в соціальних організаціях, і в будові тіла людини, і в людино-технічних системах. Без дотримання даного принципу будь-яка система стає некерованою, отже — нежиттєздатною: «Керування у великих системах будується за ієрархічним принципом. У цьому проявляється одна із загальних властивостей організації системи — зосередження функцій, при якому функція одного рівня не просто підпорядкована функції другого, але є умовою її здійснення» [31].

Древні, в т.ч. середньовічні християнські мислителі виражали цей принцип простою, але влучною аналогією, уподоблюючи суспільство людському тілу, а соціальні групи — членам цього тіла [32].

2.5. Соціоніка — наука про психоінформаційні системи

Соціоніка — це наука, яка розглядає людські особи (індивідуальні та колективні) як психоінформаційні системи, що розвиваються і взаємодіють одна з одною на основі об’єктивних законів [33]. Згідно з соціонічним підходом, людське мислення спеціалізоване — існує 16 соціонічних типів особи [34], тобто 16 механізмів сприймання, переробки та продукування інформації [35]. Це означає, що існує принаймні 16 поглядів на світ, для кожного з яких властива своя ієрархія цінностей: одного більше цікавить емоційна сторона життя, другого — логічна, третього — морально-етична і т.д. Зрозуміло, що той чи інший соціотип найкраще знається на тому аспекті, який стоїть найвище в його ієрархії цінностей.

Соціотипи описані в спеціальній літературі і більш-менш легко впізнаються в житті. Вони мають свої канонічні назви (наприклад, логіко-сенсорний екстраверт, етико-інтуїтивний інтроверт і т.д.) і псевдоніми (наприклад, «Шерлок Холмс», «Доктор Ватсон» і т.д.), які введені для зручності практичної роботи.

Кожний соціотип спеціалізується на виконанні певної функції, тому особа найкраще виконує ту роботу, яка відповідає її соціонічній спеціалізації. Найкращим способом дослідження цієї спеціалізації є вивчення біографій історичних особистостей, адже для досягнення успіху вони використовували свої найсильніші сторони і займались тим, у чому були природженими «фахівцями».

Здатність психіки найкраще орієнтуватися в певному аспекті інформаційного потоку називається «психічною функцією» (термін К.Г.Юнга [36]). У психіці особи наявні всі 16 психічних функцій, проте у різних типів вони мають неоднакову «роздільну здатність», що відображається моделлю типу інформаційного метаболізму (соціотипу). З моделі можна встановити, що кожна психічна функція найяскравіше виявляється в одному із 16-ти соціотипів. По цій своїй найскладнішій і найрозвиненішій, т.з. «першій» («програмній») функції, соціотип мислить найбільш адекватно, діє найбільш впевнено та ефективно. Дещо простіше влаштована т.з. «друга» («творча») функція, проте вона надзвичайно активна і гнучка. Решта психічних функцій мають меншу «чіткість відображення» існуючої реальності.

Система з 16-ти соціотипів, які вступають одне з одним у певні види взаємодії (від найбільш комфортних до конфліктних), називається соціоном. Соціон — це найменша психологічна структура соціуму, в котрій людський інтелект досягає своєї повноти. Як людський вид представляється парою осіб — чоловіком і жінкою, так людський інтелект представляється соціоном — системою із 16 типів інформаційного метаболізму. Наприклад, якби якісь інопланетяни захотіли мати у себе зразок людського інтелекту, їм довелось би взяти з Землі принаймні 16 осіб різних типів інформаційного метаболізму.

Звернемо увагу, що ідея про 16-ти типну природу людської психіки зустрічається задовго до появи типології Юнга і соціоніки. Наприклад, в древньоіндійській традиції знаходимо свідчення про достатність 16-ти філософських шкіл і 16 підходів у лікуванні, а в українській традиції збереглась легенда про походження запорожців, яка починається словами: «Запорожців спрежду було всього 16 чоловік, і звалися вони чорногорами» [37] — можливо, це також відлуння древніх знань про природу людської психіки.

Своєрідно описано взаємодію 16-ти типів у Карлоса Кастанеди. «Викладаючи закони магії про колективні зусилля при подоланні складних енергетичних завдань, він пише, що оптимальним є колектив із 16-ти осіб (згрупованих по чотири в чотирьох «домах»), кожна з яких виконує свою специфічну задачу, пов’язану з її вродженою структурою» [38]. Згідно з магічною традицією, правильно підібрані 16 осіб складають ніби одну живу істоту (т.з. «команду Нагваля»). З міркувань вищої доцільності, пише Кастанеда, було зроблено так, що ці люди забули себе і розділились. Вони були кинуті в пітьму і перед ними було поставлено завдання — згадати самих себе, а також вищу істоту, яка їх організувала в дану систему. Якщо вони виявляться здатними знову згадати себе, то здобудуть цілісність і зможуть перейти в інший світ [39].