— Її зґвалтували?

— На стегнах були синці, але ми нічого не знаємо напевно, поки з нею не попрацює патологоанатом.

— Цим займається Піт Генсон?

— Ага. Убивство сталося в окрузі Дікеб, але я попросив їх, щоб дозволили йому зробити розтин, заради цілісності картини. Сьогодні вранці Генсон зробив розтин Аліші Монро. По-моєму, він непоганий чоловік. — Вілл згадав слова лікаря під час розтину. — Презервативи зі сперміцидом і змазкою коштують дорожче за ті, що без них?

Вона здивовано подивилася на нього.

— А я тобі що, експерт?

Він знав, що вона прибіднюється, але не хотів влазити в цю дискусію.

— Той, хто вбив Монро, користувався презервативом зі змазкою і сперміцидом. Мені просто було цікаво, чи вони коштують дорожче.

Енджі зробила очевидний висновок.

— Він не хотів залишати свою ДНК.

— Ормвуд гадає, що він не хотів її вбивати.

— Дурня, — похитала головою Енджі. — Клієнти не носять із собою гумок. Їх не надто турбує здоров’я дівчат, яких вони трахають. Знаєш, як вони називають зайву шкіру довкола піхви? Жінка. Майкл Ормвуд, як ніхто, мав би це знати.

— Тоді це повертає мене до початкового питання. Чи вони коштують дорожче?

Кілька секунд Енджі задумливо дивилася на нього. Вона знала, що він ще ні разу в житті не купив презерватива.

— Дівчата такі самі, як і решта людей на світі: думають, якщо річ коштує трохи дорожче, вона краща. Вони готові витратити зайвих тридцять-сорок центів, якщо це допоможе відвернути гепатит С.

— А хіба СНІД їх не більше турбує?

— СНІД можна приховати. А від гепатиту жовтіють. Ліша була розумницею. Вона робила все, що від неї залежало, щоб уберегтися.

Енджі подивилася на свої руки, неначе лак перевіряла. Дівчина нечасто дозволяла емоціям узяти гору на роботі (інакше рано чи пізно вона б скінчила життя алкоголічкою на вулиці). Але в цьому випадку Вілл бачив, що вона змагається з собою. Попри всю свою ненависть до роботи у відділі моралі, вона мала з дівчатами багато спільного, а власне, спільну історію знущань і самотності. З таким самим успіхом вона могла стати однією з них.

— Вона мені подобалася, — нарешті промовила Енджі. — Монро. За останній рік ми її разів із шість садили у мавпятник. Вона була приємна. Пішла в професію через те, через що й інші, а як вибратися не знала. Я намагалася вмовити її на лікування, але ти ж знаєш, як воно буває. Не можна людину примусити, поки вона сама цього не захоче.

Віллу хотілося сказати щось приємне про померлу повію, бо він знав, що це б трохи втішило Енджі. Врешті вирішив бути лаконічним.

— Вона була гарненька.

— Так, була. — Енджі встала й підійшла до Вілла. Він зберігав ідеальний спокій, по-дурному надіючись, що вона на щось наважиться. Та вона взяла кілька кубиків сиру і знову сіла. — Сьогодні вранці я спитала про неї у Майкла. А він її навіть не згадав.

— Монро була серед тих дівчат, від яких він вимагав інтимні послуги?

— Без поняття, — зізналася Енджі. — То переважно чутки такі ходили серед дівчат. «Є коп, який може посприяти за певні послуги». Щось таке. Я не надто в це вірила, поки одна з них не сказала мені, як звали цього копа. Ормвуд — не надто поширене прізвище, правда ж? Я його прямо спитала, і він не заперечував, тому я сказала: «Слухай, або попроси перевести тебе в якийсь інший відділ, або рапорт ляже на стіл лейтенанту». Він скористався дверима номер один.

Вілл повернувся до неї обличчям і схрестив руки на грудях.

— Що він за людина?

— Нормальний коп. — Вона поклала до рота кубик сиру. — Якщо таке поняття ще існує. — Енджі пожувала сир, і видно було, що його запитання змусило її замислитися. — Насправді я його завжди недолюблювала. Він вічно щось винюхував навколо мене, пропонував посвятити в тонкощі роботи. Я його послала.

— У своїй звичній жіночній манері. — Вілл кинув Бетті трохи сиру.

— Не годуй її сиром, — попередила Енджі. — У неї буде запор, і тоді ти пошкодуєш.

— Поміркованість.

— Тільки не плачся мені, коли цей щур малий запердить тобі всю хату.

Вілл кинув Бетті ще шматочок сиру, хоча зазвичай давав не більше одного за вечір.

— Розкажи мені ще щось про Ормвуда.

Енджі знизала плечима.

— Я не розуміла по-справжньому, як він мене дратував, аж поки він не перевівся. Він завжди тримався як велике цабе. Він же ветеран війни…

— Знаю, він казав.

— Ага, він любить розпустити хвоста перед людьми. — Вона підозріливо глянула на Бетті, наче в тієї в кишках уже почалося бродіння. — Та навіть коли перевівся, він постійно лазив у відділ моралі, наче до себе додому. Щонайменше раз на тиждень він припирався до нас і рознюхував, а попутно розказував, які великі справи розкрив, неначе від роботи у відділі вбивств у нього член ріс.

— У нього непоганий відсоток розкриття.

— Більший, ніж у тебе?

— Як думаєш, він винюхував, бо боявся, що ти зміниш думку щодо його позаурочної діяльності?

— Я думаю, він не міг змиритися з тим, що я взяла над ним гору. — Енджі всміхнулася тією особливою солодкою усмішкою, яка означала, що от-от вона його підштрикне. — Ну скажи, котику, твій відсоток розкриття більший, ніж його, правда?

— Поговорімо про Ормвуда.

Вона вдавано надула губки, але довго бурмоситися не змогла.

— Я ж тобі кажу, Майкл любить усе контролювати.

— Мені він видався нормальним.

— Чоловіки цього не помічають, але ця любов до контролю є, вона прихована. Спитай у будь-якої жінки, і через десять хвилин спілкування з ним вона тобі скаже, що він диктатор.

— Гаразд. — Як на поліцейського, то була не надто незвична риса. Вілл і сам за собою її помічав. — Я помітив, що він не терпить конкуренції.

— Це ще м’яко сказано. Він перевівся, але ж у душі його гризло, що я його поклала на лопатки. Тому він завжди приходив, коли закінчувалася моя зміна, одразу ж по тому, як я дописувала звіти.

— Він їх читав?

— Та я б йому член на хрін відірвала, якби посмів. — Енджі вкинула до рота ще кубик сиру. — Але я думаю, якби я залишила його на дві секунди самого, він би мій стіл догори дриґом перевернув.

— У нього запальний норов?

— Не більше, ніж у нас усіх.

Вілл не знав, що вона цим хотіла сказати, та наполягати не став.

— Схоже, він хоче переконатися, що ти його не здаси.

— Можливо. — Енджі пожувала ще трохи сиру, тримаючи думки при собі.

Вілл уважно дивився на неї. Він намагався здогадатися, що вона приховує. Енджі завжди щось тримала в потаємній скриньці. Навіть після всіх цих років знайомства Вілл не був певен, чи вона робить так навмисно, чи це просто захисний механізм. Була брехня і було те, що він вважав інстинктом виживання. Та він останній на Землі мав право її звинувачувати.

— Здається, те, що сьогодні сталося з сусідкою, дуже засмутило Ормвуда, — сказав Вілл.

— Він любить дітей. У його сина якісь проблеми з розумовим розвитком, але я якось його бачила — дуже миле дитя. Жінка в нього холодна, але я б теж така була, якби доводилося щоночі злягатися з тим козлом. Я познайомилася з нею на вечері з нагоди виходу його напарника, Кена Возняка, на пенсію, — пояснила Енджі. — Він чорний, але теж поляк. От я й вирішила піти підтримати земляка.

— Дуже мило з твого боку.

— Сумніваюся, що він довго затримається на цьому світі. У нього стався інсульт просто у відділку. Півтіла віднялося.

— У нього є сім’я?

— Ні.

Обоє на якийсь час замовкли.

Енджі розтулила була рота, щоб заговорити, та раптом змінила думку. Вілл знав, що підганяти її не варто. І зрештою вона сказала:

— З Майклом проблема в тому, що він не той, ким хоче видаватися.

— Тобто?

— Він завжди намагається вписатися, але не вписується.

Вілл подумав, що те саме можна було б сказати і про нього.

— А це погано?

Енджі поміркувала кілька секунд, а потім пояснила:

— Це як із Возняком. Ми не були близькими друзями, але я часом із ним спілкувалася. Він товстун, живіт аж до цих пір. — Вона виставила руку на відстані кількох дюймів від свого живота. — Але він справжній бабій, ніколи не проґавить шансу прокоментувати мій одяг. «Які стегенця, а можна до них картоплі?» і подібну фігню каже, але він уже немолодий, справжній плюшевий ведмедик, тому це не стрьомно, а прикольно і навіть трохи лестить.