— Тобі тут дзвонили, — сказала Лінда. — Говорили по-англійськи. Зараз поглянемо. — Вона відчепила жовтий стікер від дисплея. — Хохнер.

— Хохнер? — здивувався Харрі.

Лінда дещо невпевнено поглянула на стікер.

— Так, вона так себе назвала.

— Вона? Ти хочеш сказати, вш?

— Ні, це була жінка. Вона сказала, що передзвонить, — Лінда обернулася і глянула на настінний годинник, — зараз. Судячи з голосу, їй просто необхідно з тобою поговорити. Так, до речі, спитаю, поки ти не пішов, Харрі, ти вже познайомився з колегами?

— У мене не було часу, Ліндо. Наступного тижня.

— Ти тут уже місяць. Учора Стеффенсен запитав мене, що це за хлопець, з яким він зіткнувся в туалеті.

— Невже? І що ж ти йому відповіла?

— Я сказала, що це цілком таємно. — Вона засміялася. — Тобі обов’язково треба прийти на вечірку в суботу.

— Мені вже сказали, — пробурчав він і взяв з полиці для листів два аркуші. В одному нагадувалося про вечірку, в другому містилася внутрішня інформація про призначення нового уповноваженого. І обидва полетіли в кошик, тільки-но Харрі переступив поріг свого кабінету.

Він сів на стілець, натиснув на автовідповідачі «ЗАПИС» і «ПАУЗА» і почав чекати. Секунд через тридцять пролунав дзвінок.

— Harry Hole speaking[45].

— Харя? Шпики? — почувся голос Елен.

— Вибач. Я думав, що це не ти.

— Ах, тварюка! — вирвалося у Елен. — Невже ж…

— Якщо ти про це, то краще помовч.

— Шкода. Так усе-таки від кого ти чекаєш дзвінка?

— Від жінки.

— Нарешті!

— Припини. Це, очевидно, родичка або дружина одного типа, якого я допитував.

Елен зітхнула:

— Коли ж і ти кого-небудь зустрінеш, Харрі?

— А ти що, з кимось зустрічаєшся?

— Вгадав! А ти що, ні?

— Я?

Від веселого вереску Елен у Харрі заклало вуха.

— Не відповів! Попався, Харрі Холе! Хто, хто вона?

— Стули пельку, Елен.

— Скажи, що я маю рацію!

— Я ні з ким не зустрічаюся, Елен.

— Не бреши мамусі.

Харрі розсміявся:

— Краще розкажи мені про Халлґріма Дале. Як просувається розслідування?

— Не знаю. Зателефонуй в КРИПОС.

— Зателефоную. Але що про це думаєш ти зі своєю інтуїцією?

— Що вбивство здійснене професіоналом, на побутове не схоже. Але, незважаючи на те, що воно здається продуманим, я не вважаю, що його планували заздалегідь.

— Чому?

— Саме вбивство вчинено майстерно, немає жодних слідів. Але місце вибране погано, вбивцю могли бачити з вулиці чи із заднього двору.

— Тут дзвінок на іншій лінії, я тобі потім потелефоную.

Харрі натиснув на «ЗАПИС» на автовідповідачі і перш, ніж з’єднатися з іншою лінією, переконався в тому, що магнітофон почав працювати.

— Харрі.

— Hello, my name is Constance Hochner[46].

— How do you do, Ms. Hochner?[47]— Я сестра Андреаса Хохнера.

— Зрозуміло.

Попри погану якість зв’язку, Харрі зрозумів: вона нервує. Проте вона перейшла до справи відразу:

— Ви уклали з моїм братом угоду, містере Холе. І ви не виконали свою частину цієї угоди.

Вона говорила з дивним акцентом, таким самим, як і в Андреаса Хохнера. Харрі машинально спробував уявити її собі — ця звичка залишилася у нього відтоді, як він працював слідчим.

— Розумієте, пані Хохнер, я не можу нічого зробити для вашого брата, поки не перевірю його інформацію. А поки що її ніщо не підтверджує.

— Але навіщо йому брехати, пане Холе? Коли він у такому становищі?

— Ось саме тому, пані Хохнер. З відчаю він міг зробити вигляд, ніби щось знає — навіть якщо не знає нічого.

На тому кінці тріскучої лінії (але де? у Йоханнесбурзі?) замовкли.

Потім Констанція Хохнер заговорила знову:

— Андреас попередив мене, що ви можете сказати що-небудь схоже на це. Я телефоную вам, щоб сказати, що у мого брата є додаткові відомості, які можуть вас зацікавити.

— Я слухаю.

— Але ви не отримаєте цих даних, поки ваш уряд не займеться справою мого брата.

— Ми зробимо все, що зможемо.

— Я зв’яжуся з вами, коли ми переконаємося, що ви хоча б щось робите.

— Ви й самі розумієте, що через голову нічого не робиться, пані Хохнер. Спочатку ми повинні перевірити наявні дані, а вже потім допомагати вашому братові.

— Моєму брату потрібні гарантії. Суд у його справі почнеться за два тижні. — Її голос затремтів на середині фрази, і Харрі зрозумів, що вона от-от заплаче.

— Все, що я можу, пані Хохнер, це пообіцяти, що я постараюся зробити все можливе.

— Я вас не знаю. Ви не розумієте. Вони хочуть його стратити. Ви…

— Але я все одно не можу запропонувати вам чогось більшого.

Вона почала плакати. Харрі чекав. Через якийсь час плач припинився.

— Пані Хохнер, у вас є діти?

— Так. — Вона схлипнула.

— І ви знаєте, в чому звинувачують вашого брата.

— Звичайно.

— Тоді ви розумієте, що він повинен зробити все від нього залежне для спокутування своєї провини. Якщо він через вас допоможе нам запобігти замаху, він зробить добру справу. І ви теж, пані Хохнер.

Він чув, як вона важко дихає у слухавку. На якусь мить йому здалося, що вона от-от знову заплаче.

— Ви обіцяєте, що зробите все можливе, пане Холе? Мій брат не вчиняв усіх тих жахливих речей, у яких його звинувачують.

— Обіцяю.

Харрі почув свій власний голос. Спокійний і твердий. А рука при цьому щосили стискала слухавку.

— Добре, — тихо мовила Констанція Хохнер. — Андреас сказав, що той, хто отримав гвинтівіку і розплатився з ним тоді в порту, і той, хто замовляв зброю, — це різні люди. Той, хто замовляв, був у них майже постійним клієнтом. Він молодший, добре говорить англійською, але зі скандинавським акцентом. Наполягав, щоб Андреас називав його «Принц». Андреас сказав, що вам слід пошукати його в колах, причетних до торгівлі зброєю.

— Це все?

— Андреас ніколи його не бачив, але каже, що відразу впізнає голос, якщо ви надішлете йому запис.

— Чудово, — сказав Харрі, намагаючись приховати розчарування в голосі. Він машинально розпрямив плечі, ніби набираючись духу, перш ніж збрехати. — Якщо що-небудь з’ясується, я спробую обговорити ваше питання з людьми в уряді.

Слова обпікали рота, як їдка кислота.

— Щиро дякую, пане Холе.

— Немає за що, пані Хохнер.

Останнє речення він повторив про себе ще двічі, вже після того, як вона поклала слухавку.

— Ото вже казна-що, — сказала Елен, вислухавши розповідь про родину Хохнерів;

— Подивимося, чи зможе твоя голова на секунду забути про те, що вона закохана по самісінькі вуха, і знов утнути свій фокус, — сказав Харрі. — Взагалі, опорні слова ти вже чула.

— Контрабанда зброї, постійний клієнт, Принц, кола торговців зброєю. Але ж їх лише чотири.

— Більше в мене немає.

— Чому я йду в тебе на поводі?

— Бо любиш мене. Гаразд, я побіг.

— Почекай. Розкажи мені про ту жінку, яку…

— Елен, сподіваюся, від твоєї інтуїції буде більше користі в розслідуванні. Бувай!

Харрі набрав номер у Драммені, який знайшов у довіднику.

— Мускен, — твердий голос.

— Едвард Мускен?

— Так. З ким я розмовляю?

— Інспектор Холе, Служба безпеки поліції. У мене до вас кілька запитань.

Харрі раптом подумав, що вперше відрекомендувався інспектором. Неприємне відчуття — ніби збрехав.

— Це з приводу мого сина?

— Ні. Вас влаштує, якщо я зайду до вас завтра опівдні, пане Мускене?

— Я пенсіонер. До того ж самотній. Тож навряд чи можна знайти такий момент, який би мене не влаштував, пане інспекторе.

Харрі зателефонував Евену Юлю і розповів йому те нове, про що дізнався.

Ідучи до їдальні по йогурт, Харрі міркував над тим, що Елен розповіла про вбивство Халлґріма Дале. Треба подзвонити в КРИПОС і дізнатися детальніше, та тільки, схоже, нічого нового і важливого він від них не почує. Але все одно. Ймовірність бути вбитим у Норвегії, згідно зі статистикою, — один до десяти тисяч. Коли з’ясовуєш, що людину, яку ти шукаєш, чотири місяці тому вбили, важко повірити, що це збіг. Чи є зв’язок між цим убивством і придбанням гвинтівки Меркліна? Була тільки дев’ята ранку, а в Харрі вже боліла голова. Добре було б, якби Елен дізналася що-небудь про Принца. Хоча б щось, — аби було за що зачепитися.