Нельсон ніколи не почувався спокійно в цьому місці, а тепер — і поготів. Він годину міряв кроками коридор, тріщав суглобами пальців, дзвенів зубами. Нарешті двері операційної прочинилися й на порозі з’явився доктор — зморшкувате лице, обвислі щоки, товсті лінзи окулярів, родима пляма над лобом. Жестом Фрезе запросив Нельсона увійти.

Операційну освітлювали кілька ламп, які доктор заправляв якоюсь горючою сумішшю. Лампи чадили, повітря тут бракувало, і у Нельсона починало паморочитись у голові.

На операційному столі лежала бліда і непритомна Божена. Металеві дреди розлетілися навколо її голови, наче промені, що тягнуться від сонця. Всю праву ногу нижче коліна вона втратила під час атаки монстра. Тепер на рану було надягнуто прозорий циліндр, наповнений темно-зеленим гелем-стабілізатором. Свого часу Нельсон мав нагоду розсмакувати цей гель, поки доктор Фрезе кріпив йому металеві щелепи — ядуча суміш кілька годин пропікала тканини, змінюючи їхню структуру, щоб зростити живе з мертвим.

Божена теж була тут не вперше, адже її металеві дреди «саджав» не хто інший як Фрезе з допомогою того ж біомеханічного стабілізатора.

— Кротодил її порвав, ханадзип, — Нельсон відступив від столу й відвів погляд убік.

— Коркодим, — підтвердив доктор Фрезе, киваючи.

— Знаю, шо кротодил! Де він узявся?! Казали ж, що вони виздихали всі, що нема ні одного! — вигукнув Нельсон.

— Коркодим жича-жича, — підняв Фрезе вказівний палець.

Частково Нельсону вдавалося розуміти збочену мову доктора. Переважно Фрезе вимовляв слова, схожі за звучанням на загальнозрозумілі, хоча були у нього й свої винаходи. Дехто казав, що доктор колись дістав поранення в голову, тому так коверкав мову. Інші ж заперечували, що хоч він і старий, як саме Корито, але війну просидів у бункері. На їхнє переконання, Фрезе хотів знайти спосіб відрощувати коритянам волосся на їхніх знедолених черепах і в рамках експерименту мазав власну голову всім, що знаходив на Кориті, аж поки не заніс у мозок якусь токсичну цвіль. Побутувала й третя версія, буцім доктор вставив собі в мозок спеціальну антену, щоб ловити чужі переговори і миттєво дізнаватися про плани нових воєн і зловорожих атак на Корито. Але антена у нього в мозку заіржавіла й вийшла з ладу, почала видавати зайві шуми, і тепер Фрезе говорить тими усіченими й перекрученими словами, які чує в безконечних переговорах агентури супротивника.

— Паровино, дороту тяг, стопив коров, — доктор вказав на оперовану ногу Божени й кілька разів кивнув головою, наче погоджуючись сам із собою. Нельсон зрозумів, що це похвала — Фрезе відзначив, що він правильно зробив, швидко перетягнувши понівечену ногу Божени дротом. Це зупинило кровотечу.

— У нього не було очей… — голос Нельсона зазвучав глухо і монотонно, а в пам’яті все зринала сліпа кротодиляча морда.

— Коркодим-дим-дим… — Фрезе машинально кивав головою, і висячі щоки торкалися коміра білого халата. Нельсона злила його незворушність у цій ситуації. Божена — напівжива, втратила багато крові після укусу кротодила, а він усе киває своєю божевільною головою.

— Шоб він подох, бойобвод! — вибухнув Нельсон.

— Портяг — но-ні, коркодим лю-не, — товкмачив Фрезе, ніби не розуміючи настрою Нельсона.

У перекладі його фраза означала: «Кротодил не любить протягів». Нельсон зрозумів, що вони з Боженою провалили «стелю» в одному з тунелів кротодила і тим спровокували його атаку.

— Шо буде у неї… замість ноги? — вичавив Нельсон головне запитання.

— Прогрес, — відрізав Фрезе.

— «Прогрес»? А, протез. Який протез? Із чого? — перепитав Нельсон.

— Кладь! — простягнув Фрезе свою долоню, складену ківшиком.

Нельсона пробив дріж, він потер свої руки, ніби заспокоюючи самого себе. Доктор завжди вимагав плату за роботу — «кладь» — і йому несли хто що мав. Тому він і виглядав дещо гладкішим за інших. Тут не було нічого дивного і нового. Але зараз ця його звична вимога звучала для Нельсона особливо жорстоко.

— Нам нічого дать. Голяк, — відповів Нельсон приречено.

— Кладь. Ділдо? — не вгавав доктор Фрезе.

— Шо?

— Діл-до, — повторив Фрезе по складах.

— Їдло… Їдла нема. Можу достать тирсоплиту в соусі.

— Лю-не! Бабакерки? — потряс Фрезе головою.

— Нема батарейок. Нічо нема, дялбакус рехан! — розвів руками Нельсон.

— Цопай геній-талій! — відмахнувся доктор Фрезе.

— Цопай шо? Цопай сам! Ти мене посилаєш?! Та я тебе так пошлю, торванабой!.. — закипів Нельсон і ледь не накинувсь на ескулапа, але вчасно зупинився: доля Божени була в руках Фрезе, і ніхто, крім нього, не вмів допомогти з таким пораненням. Нельсон відступив кілька кроків назад, сів на стілець, потупившись. Доктор замислено подивився на нього поверх окулярів. І чомусь погладив своє невелике черевце.

Фрезе відкрив сіру квадратну тумбу з інструментарієм, на якій білою фарбою було виведено хрест. На поличках загриміло залізяччя, яке він перебирав, оцінюючи його придатність — металевий профіль, обрізки труб, розвідні ключі, сталеві прутки, ресори і рейки, блоки з коліщатами, шпінгалети. Під руку доктору Фрезе потрапили дві величенькі алюмінієві шайби. Він на мить задумався, потім підійшов до Нельсона і приклав шайби з обох боків його лисого черепа.

— Вуко і вуко. Хо? — запропонував Фрезе примирливо. Нельсон тільки відсахнувся.

Повернувшись у свій підвал під водонапірною вежею, він упав на ліжко й довго лежав без руху. Перед очима зринали то роздуті рожеві ніздрі кротодила, то лице Божени, червоне, спотворене криком. Що вони могли вдіяти у мить нападу? Тільки те, що вдіяли, — не відпускали Божену до останнього.

— Е… Бгат…

Гектор увійшов нечутно і торкнув Нельсона за плече. У руці він затис два напівпрозорі поліетиленові пакети, на дні яких колихалась липка жовтогаряча маса.

— Жовтуху припер… — констатував Нельсон апатично.

— Давай нюхнем, поки не засохла йухан. Ну… не ггузись… — простягнув брат один із пакетів.

Гектор був у своєму амплуа. Знайшовши на Кориті ємності з рештками будь-яких хімічних розчинів, він завжди тягнув їх додому, щоб випробувати вплив на організм. Відкопану баночку протермінованих пігулок одразу всипав до рота. Переважно наслідки цих експериментів були невтішними, але траплялися випадки такого позамежового тріпу, якому заздрила вся громада.

Нельсон узяв із його рук пакет, наповнив повітрям, а потім глибоко вдихнув ротом. Запах був водночас гидкий і принадний. Якось по-особливому заболіла голова, ніби розростаючись в об’ємі. В очах хитнувся світ. Гектор робив те саме — то вдихав із пакета, то видихав у нього. Пакети рухались, наче живі міхурі, прирослі до облич. Нельсон розсміявся. Гектора повело, й він усівся на долівку.

Через півгодини Нельсон зворушено спостерігав, як брат перетворюється на рибину. Його шия кудись зникла, голова втягнулась у тулуб, шестерня в черепі стала настовбурченим плавцем. Гектор дихав зябрами, що хижо роздимались обабіч його бороди. Луска на пиці переливалася то сріблом, то свинцевим фіолетом. Короткі рожеві вусики ледь помітно ворушилися у кутиках рота.

Нельсону здалося смішним те, що риб більше не існує. Він і бачив їх тільки на пожмаканих картинках із журналів, зошитів, рекламних буклетів, знайдених на Кориті поміж склом, битими кахлями й ганчір’ям. І саме на таку неіснуючу істоту перетворився його брат Гектор. Його рот, загнутий донизу, створював вираз самовдоволеної тупості.

Нельсона вже розпирало від сміху. Перевтілення Гектора здавалося настільки дотепним, що хотілося поділитися цією радістю з коритянами. Він вдихнув жовтуху з пакету, хотів було встати з ліжка і вийти надвір, покликати кого-небудь, але раптом помітив, що замість ніг у нього тепер дві тонкі й довгі пір’їни. Нездатні витримувати жодного навантаження, вони зігнулися від простого опертя об долівку. Нельсон щодуху заволав, але навряд чи хтось почув його. У Гектора взагалі не було слухових отворів — він так само незворушно і глибоко дихав зябрами, вибалушені очі не кліпали, а верхній плавець стримів із голови безглуздою щоглою.