— Як його хавать, покажеш? — обдала вона Нельсона променистими бісиками, поки Гена суєтно випорпував з мішка поживу для себе.

— От, ялбадзип, — простогнав Нельсон. — Ти бери в рот, а в роті розберешся.

На другий день Нельсон натягнув уздовж лінії залягання труби тонку шворку, напнувши її на забитих кілочках — щоб нікого не заносило вбік. Кальман на толоку не з’явився, і Нельсон сам узявся виправляти і поглиблювати його криву траншею, щоб з’єднати її з іншими ділянками.

Майї не було також, а отже, й Гена не мав потреби приходити. Натомість додалося двійко жінок із Соцбуду і три телепні з Гаражів. Пригрівало сонце, і ті, хто махав лопатами, до обіду встигли осушити два бідони дощової води. Пабло і Захур поскидали верхні клейонки, оголивши жилаві торси. На їхніх бляшаних носах поблискували краплі поту. Однотипні шнобелі роботи доктора Фрезе робили їх повними візуальними близнюками.

— Шось у животі закрутило, — підійшла Божена до Нельсона, котрий по горло стримів у землі. — Командуй уже, рабой, чи шо.

Він строго зиркнув на неї, потім обвів оком інших копачів, що ледве вергали брудний пісок. Божена мала рацію — до вечора вони не витримають.

— Ей, бро! — крикнув Гекторові. — Принеси вісімнадцять штук… Нє, двадцять.

— Чую, — відкинув лом Гектор і почалапав до Савиного будинку, де був облаштований їхній склад копченостей.

— Та не зжери все по ходу! — настановив Нельсон.

Усі пожвавішали, загомоніли й повилазили зі своїх ям, розсідаючись уздовж фронту робіт. Ендорфіни, вироблені напруженням кволих тіл, будили відчуття задоволення і сліпу надію на спільний добробут.

Нельсон задивився на механіку хмар, що, наче велетенські лопаті гвинта, загрібали блакить і кидали кудись за горизонт. Він любив небо, що на противагу закостенілому земному пейзажу мінялося щомиті.

Божена непомітно підійшла, повисла на ньому і чмокнула в щоку, лагідно здмухнула піщинки з його лисої голови. Раптом шурхіт її металевих «дредів» заглушив крик:

— Стигили!.. Укгали всю птицю, ялбухан! — задихався Гектор, розмахуючи руками на бігу.

Нельсон прожогом ускочив у кімнату-коптильню в будинку Сави. Окрім пір’я, мотків дроту й сірого попелу, там не було нічого. Надворі він розгледів масні сліди — було видно, що вкрадене тягнули волоком. Нельсон і Гектор рушили по сліду, лишивши потомлених копачів із їхніми німими запитаннями в очах.

Не минуло й десяти хвилин, як прийшов перший здогад — мішки з птицею тягнули до Депо, але не головною вулицею, а стежками поміж трущоб. Нельсон бачив, де крадії напоролися на арматуру і мусили переносити здобич, де зупинялися, щоб підкріпитися краденим. Нельсону чомусь згадалося, як Гектор не раз цупив птицю з чужих капканів на Кориті й по-братськи ділився з ним. Більше того — якби брати раптом дізналися, що в когось удома лежать запаси їдла, то без вагань і самі вчинили б наліт. Однак у цій ситуації Нельсон відчував справжнє обурення — його обібрали саме тоді, коли він намагався зробити щось для загального добра.

З бічного провулку назустріч вийшла Майя, її біле лице світилося з-під блайзера.

— Сказать тобі шось?.. — таємничо посміхнулась вона до Нельсона.

— Та не до тебе мені, мала! — відмахнувся він.

— Не до мене, і йухоп. А до кого — знаєш? — вимовила Майя з незвичною серйозністю.

Нельсон за інерцією ще зробив кілька кроків, а потім обернувся до неї, намагаючись по обличчю вгадати, що вона має на увазі.

— Це Кальман тебе бомбонув. Він і ще хтось із ним. У них гульбан там — ханадзип! Якшо пробіжишся, може, не все ше з’їдять і тобі оставлять, — скривилася Майя саркастично. Вона запхала руки в кишені комбінезона і мовчки пішла поміж облущених стін.

Гектор дістав свій бойовий штопор і стиснув його в руці.

— Удвох не підем. Тре’ ще людей. Капрона на них тре’. Він — апулаз лютий, — думав уголос Нельсон.

— Так він же копать не схотів, — заперечив Гектор.

— Попробуй копать, коли замість руки — іржавий рех. А от рило комусь підправить — оце його робота!

— Він же не за нас! — упирався Гектор, пам’ятаючи, як власноруч вибив Капрону око.

— Одсипем горобців піввідра — буде за нас, ілуха! — рішуче глянув на брата Нельсон.

Кальманова хижка була надто низька як для такого довготелесого мешканця. І Нельсон подумав, що господар мав би весь час пригинатися, стоячи в ній. Шиферні стіни трималися купи лише завдяки дротині, що стягувала їх. Дах із залізного листа прогнувся посередині під вагою дощової води і сміття. З-поза дверей долинало лише якесь невиразне сопіння.

Нельсон поглянув на лихий вираз облич своїх супутників і перестав хвилюватися. Гектор опустив лоба, так наче шестерня в його голові ось-ось мала закрутитися і піти в хід проти шайки Кальмана. Капрон своєю «людською» рукою стискав пожежний багор із шипом і загнутим гаком на кінці.

— Ну, рви, ханакус, — неголосно скомандував Нельсон.

Капрон гаком зачепив металеву завісу і різко викрутив багор убік. Двері зі скреготом упали в куряву. Всередині хтось заворушився, встаючи їм назустріч, але Капронова клешня з дзенькотом лягла йому на череп. Нельсон не зразу розгледів, що то був Базука. Тепер він ловив джмелів на підлозі. Кальман і ще один крадій лежали з кислими мармизами на матрацах і навіть не намагалися звестися.

— Де все, ойлух? Де?!! — Нельсон потряс Кальмана за комір жовтої спецівки. Той скосив посоловілі очі в кут хатини і важко задихав, силкуючись вимовити якісь слова. Нельсона обдало знайомим копченим духом. Біля матраца він помітив висліди небуденних шлункових реакцій.

— Так об’їлись, шо назад лізе! — здогадався Нельсон.

Гектор перекинув кілька ящиків у кутку. Намацав під ними ляду, що накривала заглиблення в земляній долівці. Під лядою він побачив велику алюмінієву діжу, зняв кришку:

— Птичка туто. Ше хвата.

— Забираєм! — відказав Нельсон із полегшенням. Гектор взяв діжу за краї, із зусиллям потягнув угору. Накривши її кришкою, заклацнув замки, перекинув на бік і покотив до виходу.

— Важко тобі, сарадіп? Ща, попустить, — Капрон окинув своїм недобрим оком Кальмана. Той спробував відповзти до стіни, але зненацька шип багра уп’явся йому в живіт.

— Капа, ти шо твориш! — Нельсон безуспішно силкувався зрушити Капрона з місця.

— Якшо всяке падло у тебе тигить буде, ти до чогнухи не добегешся! — зауважив Гектор і вдарив ногою по шиферній стіні хижки. Пролунав тріск, у якому Капрон розчув запрошення до нових дій. Він здійняв багор, роздумуючи, якій частині конструкції цієї халупи уділити першочергову увагу.

— Крушить, торванабой, договору не було! — уточнив Нельсон авторитетно. Він вийшов надвір сапонути повітря, а потім повернувся з тушкою ворони в руках і тицьнув її Базуці, що ледве звівся на ноги і тепер сутуло стовбичив без жодного розуміння свого місця у світі.

— Шуруй по доктора. «Кладь» оцю даси. Хай прийде Кальману пузо латать, — наказав Нельсон. Тепер йому залишалось гідно витримати дуель поглядів із розпашілим Капроном, котрий усім своїм виглядом вимагав продовження бенкету.

Розкопки наближалися до завершення. До толоки долучилися ще з десяток людей, і Нельсон зміг зосередитися на керівництві й плануванні, лишивши Гектора за прораба. Запаси копченої птиці пильно охороняв Капрон, тримаючи їх у своєму гаражі. Ця вагома роль вивела його зі звичного заціпеніння й на деякий час позбавила від нападів побутової злоби.

Нельсон оглядав Савині начерки майбутнього з медитативним зосередженням. Зараз він переймався етапом демонтажу розкопаної частини трубопроводу. Савині малюнки вказували на те, що він складається з рівних кількаметрових відрізків цільної труби, з’єднаних між собою деталями, що їх Нельсон нарік «хомутами». Демонтаж був потрібен, щоб без великих зусиль викотити короткі труби на плато Корита. А вже там їх належало скріпити заново в довший трубопровід, щоб вертикально загнати його в товщу відходів. Зариватися в Корито він мав під власного вагою. Цей підхід Сави викликав у Нельсона інтуїтивні сумніви. Однак тихе горіння камінь-дерева у пічці — те, чого, здавалося б, не могло бути в природі, — нагадувало йому, що розум обмежений і не здатен охопити всі можливості.