Здається, ми всі це розуміємо, проте раз у раз покладаємо надії на зовнішні сили, які розраховуємо чарівним чином приворожити. Чи не простіше покладатися на ті реальні ресурси, які належать особисто нам? Не чекати на грім з ясного неба, а посадити хоча би квіти при порозі?

На жаль, щось у нас не працює як слід — зламалося, чи так і прийшло з виробничим браком. Ти і сама колись вірила в правду, а потім так само щиро повірила в брехню, забуваючи, що і те, й інше — лише слова.

Ярка мала всі підстави пишатися собою — те, у що ніхто не вірив, таки сталося. Барвисті плакати з їхньою рекламою прикрашала осяйна усмішка співачки Лади Ер — тої, що привселюдно присягалася в рекламі ніколи нізащо не зніматися. Сьогодні ж вона виступить патронесою нової лінії соків «Дивосвіт».

Хтозна чому шеф хотів бачити на своїх прапорах саме її — не найпопулярніша, не найгарніша. Хіба на диво розумна, з такими текстами, які можна навіть слухати, не пориваючись заглушити співачку ніяковим ла-ла-ла. «Вихід на нову аудиторію», — твердив генеральний, і оскільки вже таке йому зайшло, то хоч плач, хоч скач, а мусиш дістати йому Ладу Ер.

Власне, плакала Настя. Адже саме їй було доручено заручитися згодою гонористої співачки, і та щойно дала корпоративній делегації розкішного одкоша. «Знайдіть собі кого дешевшого на ринку в Стамбулі!» — регочучи, порадила співачка, виставляючи Настю за поріг. Після такого вже й не вернешся з новою пропозицією; і на бідну дівчину аж гикавка напала від жаху, щойно вона уявила, що скаже на те шеф.

— А що він тобі зробить? — намагалася розрадити її Ярка, покликавши до найближчої кав’ярні — до офісу Настя боялася навіть потикатися. — Не твоя провина, що тамта Лада Ер така неміряна «звізда»… Врешті, хай би що там шеф казав, а вона — не наша аудиторія.

— Наша… — промимрила Настя, шморгаючи в серветку. — В неї дитина є…

— Я знаю, — кивнула Ярка. — Тільки ти тепер мусиш довести генеральному, що не наша. Он вона вагітною ледь не голяка знімалася, а ми — контора солідна, традиційна, таке всяке. Ти ж у нас маркетинг — мусиш краще знати.

Настя подумала мить, підвівши розчервонілого носа від серветки. Тоді хитнула головою.

— Не піде. Тут же ж в чому була ідея — залучити якраз сучасних матерів. Нетрадиційних і несолідних, так би мовити. Не тих, що вдома за плитою, а тих, що — дитину в руки, і — довкола світу. Лада Ер найкраще підходить. В неї навіть і пісня є така: «Дівчинко, вийди з власної тіні — це дивосвіту контурна лінія…».

— Гарно…

— Ага… І що робити тепер? Нести заяву про звільнення?

Ярка пирхнула. Яка ж та Настя наївна — наче й не працювала скільки літ у «Делекті»!

— Навіть думати не смій, — суворо гримнула вона. — Із нашим генеральним ніколи не можна завдавати удару першим. Бо він так відповість — мало не буде. Наталку пам’ятаєш, яка у нас на ресепшені сиділа? Образилася, бо шеф якось вилаяв її спересердя, подала заяву… Так він якось доніс рекрутерам, що Наталка пішла, бо її зловили на крадіжці. І що гадаєш? Другий рік людина без роботи сидить.

На бідну Настю знову напала гикавка.

— Яросла-аво… — слізно заблагала вона. — Придумай щось! Б-будь-ласка! Я знаю, ти можеш! Іще з того часу, як ти Артурчика вирахувала… Усі знають — ти найкраща…

Ага, а от і не така вона наївна, скривилася Ярка. Уже. Навчилася, видно. Адже ж знає — давня та справа з «Артурчиком» досі викликає у Ярки — ну, не провину, але бридливість. Їй шкода було Настю, але не в тому навіть справа. Не може бути, щоб генеральний не передбачав, чим скінчиться те невдатне «посольство» до Лади Ер. Так само, либонь, передбачав він і те, до кого звернеться Настя після невдачі. І оце «ти найкраща» передбачав. І тим надав своєму наказу такого розгону, що не виконати його ставало просто неможливо. Дивися, звідки, мовляв, будеш падати. Мабуть, дуже вже залежало йому на тій Ладі…

— Ну гаразд, — врешті сказала Ярка. — Давай замовимо ще капучіно і будемо думати.

Настя одразу ж заусміхалася. Святкує перемогу, ще б пак…

— Лише витри пінку з носа, — докидає Ярка. — Чоловікові б то, може, посмакувало. Але я не по тих ділах.

Недоречна усмішка тут-таки гасне, і Настя ніяково витирає ніс. Отак-от, мала! Тепер можна й попрацювати.

Ярка думає довгу мить, малюючи зигзаги на кавовій піні з корицею.

— Дитина, кажеш? Скільки років?

— Два.

— І батька немає?

— Ну… — Настя цинічно пхикає. — Десь, може, і є.

— Ага… Дитину який лікар оглядає? З приватної клініки?

— Та, здається, так. Є одна така, популярна серед діячок шоубізу, в лісочку за Києвом розташована. А що?

Ярка зітхнула, вагаючись. Усе ж таки Лада Ер мала право на свої принципи. Проте, принципи нині — справа недешева.

— Ось що ми зробимо. Знайдеш її педіатра. Запропонуєш пристойну суму. Якщо зажадає пояснень, заплачеш — ти це в нас умієш! — і розкажеш усю правду.

— Правду? — округлила очі Настя.

— А правда… — заусміхалась керівниця інформаційного відділу. — Правда полягає в тому, що Лада Ер закрутила роман з твоїм чоловіком. І, аби помститися розлучниці і врятувати свій шлюб, ти пропонуєш лікарю трохи співачку нашу налякати. Сказати, що за останнього огляду в її донечки було виявлено тривожні симптоми… Слід зробити ряд аналізів, і, якщо підозра підтвердиться… потрібна буде термінова і дуже дорога операція. Лада ж у нас не з найбагатших?

— Ну так, — блимнула Настя. — Тим-то ми і сподівалися її переконати. Кілька сотень тисяч…

— Ну от, операція саме стільки і коштує.

— Але, чекай, її ж дочка здорова!

— Це не важить! — наполягала Ярка. — Нехай лікар скаже, що на її місці уже почав би думати, де взяти гроші. Аналізи ж не миттєво робляться — можна затягнути навіть і на місяць. Сто процентів, вона запанікує.

— А коли прийдуть результати…

— Виявиться, що з дитиною все гаразд. Але контракт уже буде підписано.

Настя відставила недопиту каву і підвела на колегу нажаханий погляд.

— Слухай, але це підло.

Ярка знизала плечима.

— Я знаю. А які варіанти? Можеш хоч сьогодні занести заяву. А можеш гарно віддячити своїй зірці за її зіркове поводження.

Настя гмукнула, погоджуючись. Інших варіантів і справді не було.

А співачка і справді запанікувала. Хоча, слід віддати їй належне, не відразу. Маркетинговий відділ разом з інформаційним щодня чекали на її рішення і вже почали втрачати надію, коли Лада Ер таки подзвонила. За два тижні. Сама, без підказок, однак така замордована своїми потерпаннями, що вся рекламна фотосесія пішла котам під хвіст. Попри всі ефекти, зірка виглядала такою зацькованою, що для плакатів довелося відібрати фото з архіву.

Зараз, дивлячись на худеньку сумну жінку в президії, Ярка думала про те, що за кілька днів її муки завершаться. Вона знов усміхнеться, а тоді неодмінно пошкодує про своє рішення. Буде пізно, певна річ.

Презентація почалася, і ніхто, здається, не звертав уваги на роблений усміх зірки. Шеф був ґречний і чарівний, Настя так і надималася від пихи під його схвальним поглядом. Ведуча, покликана з якоїсь радіостанції, говорила з такою професійною радістю, що аж і собі хотілося посміхнутись.

Ярка ж того дня сиділа в куточку конференц-зали, тішачись результатами своєї праці. Інформаційний відділ намагалися без потреби не світити — адже хтозна, де їм іще доведеться втрутитись. І саме ця позиція дозволила їй нині побачити те, чого ніхто не завважив би з високих крісел президії.

В одному з останніх рядів сиділа літня неохайна жіночка з течкою документів на колінах. Це була журналістка, певна річ — адже ж випадкових людей на презентації не було. Проте стрічалися серед журналістів і сумнівні типажі, чий інтерес до події визначався щедрістю фуршету. Ярці було їх шкода — вона добре пам’ятала свої голодні дні — однак Настя, бувало, аж сатаніла, випроваджуючи підступних «фуршетників». Вони, звісно, не додавали подіям гламурності, і десь-таки Настя мала рацію; однак нині справа була не в тому. Жіночка перебирала якісь роздруківки та вирізки, нервово соваючись на стільці та позираючи на ведучу. По всьому, жінка чекала на годящу нагоду взяти слово, і це раптом викликало у Ярки неабияке занепокоєння.