пошук peyton norwood washington field email 10:27

пошук peyton norwood fbi email 10:24

пошук special agent norwood 10:22

Сновидіння було усвідомленим, я відчував, що можу впливати на свої дії. Спочатку в пошуковому рядку ввів peyton norwood washington field email. Потім — peyton norwood fbi email. Більшість результатів стосувалася не спецагента Пейтона Норвуда, а дій ФБР у містечках Норвуд, штат Массачусетс[72], Норвуд, штат Нью-Джерсі[73], Норвуд, штат Огайо[74], Норвуд, штат Пенсильванія[75] або яких-небудь інших подій у вищезгаданих Норвудах без прив’язки до ФБР. Фразу special agent norwood пропустив через пошуковик останньою. Результати не відрізнялися від попередніх. Я пробіг очима перші заголовки: FBI Special Agent Salary in Norwood, NJ[76], Norwood students earn FBI Junior Agent badges[77], Allstate Agent, Norwood, NJ — Life, Home & Auto Insurance[78]. А тоді перемістив указівник миші до позначки «Зображення» в рядку меню Google. І це вже був не сон. Чи то пак не зовсім сон. Я немовби відмежувався сам від себе й уві сні розумів — пригадував, — що саме так учинив два місяці тому, в Україні, в ніч із п’ятниці на суботу, 13 червня: спочатку прогнав фрази, які знайшов у історії Google, через пошук, зупинився на останній, а згодом, не знайшовши нічого цікавого, перемкнувся на пошук серед зображень. Сподівався, що це дасть змогу відсіяти частину посилань щодо населених пунктів. І помилився. Тобто мені здавалося, що помилився.

Уві сні вказівник миші дотягнувся до напису «Зображення». Я клацнув лівою кнопкою, а тоді

зі страхітливим хрипом прокинувся.

Сів у ліжку.

Легені палали, наче хтось наповнив їх метаном і підпалив.

Я згадав.

Щоб мені сказитися, я пригадав, де його бачив!

— Меллорі, ви тут?! — я розчахнув двері кімнати для спостережень.

Асистентка доктора Далтона, схилившись набік, куняла в кріслі, вчора зайняте Енді Далтоном.

— Що? — вона випросталась, закрутила головою навсібіч і побачила мене. — Що трапилося?

— Тут є Інтернет? — випалив я, вмикаючи горішнє світло.

— Так, але… — лампи спалахнули, й дівчина прикрила очі рукою.

— Мені потрібен Інтернет!

Вона встала з-за столу, показала рукою на плаский монітор обабіч основного екрана. Я протиснувся повз неї, влаштувався у кріслі, підтягнув клавіатуру. Білявка, все ще мружачись, витріщалася на мене.

— Що не так? — спідлоба зиркнув на неї.

Меллорі кинула швидкий погляд на оглядове вікно, щоб переконатися: у спальні не відбувається нічого надзвичайного, потім подивилася на мене.

— Ви впевнені, що у вас усе добре?

— Так! — вигукнув я, але перед тим, як ухопитися за клавіатуру, опустив очі й збагнув, що сиджу в кріслі в самих трусах. От лайно! — Я не помітив. Пробачте…

— Принести вам що-небудь зі спальні?

— Так, будь ласка.

Вона вийшла. Монітор, на який вказала Меллорі, було під’єднано до робочої станції з операційною системою Mac OS X. Я запустив еплівський Safari, відкрив google.com, у пошуковому рядку ввів special agent norwood і перемкнувся на зображення. Очі бігали екраном. Я крутнув коліщатком миші: карти, будівлі, фотографії готельних кімнат, вивіски агенцій нерухомості. Серце витанцьовувало джигу. Я крутнув іще раз — і… все попливло перед очима. Тіло пронизала гарячкова дрож.

Я дивився на чоловіка з Теодорового сну. Правильний овал обличчя, сірі з майже невидимими цятками зіниць очі, грізно заломлені над ними брови. Я машинально збільшив знімок. Зблизька очі здавалися не злими, а радше стомленими. Із країв райдужних оболонок усе ще зберігався слабкий світло-синій колір, але всередині він вицвів, виточився, залишивши схожу на вирви порожнечу. Мій погляд прикипів до карамельного кольору плями на правій щоці — ідеальний ромб, що витягся від кутика ока до основи нижньої щелепи. Шкіра в межах ромба була зашкарублою — вкритою моторошними крихітними опуклостями, — і я збагнув, що то не шрам і не родима пляма, а слід від давнього опіку. Щось на кшталт тавра. Кілька секунд я боровся зі страхом, що дзиґою крутився в шлунку, а тоді враз пересунув указівник миші та клацнув лівою кнопкою, розкриваючи статтю з відібраним пошуковим сервером знімком. Google перекинув мене на сайт газети Los Angeles Times — www.latimes.com. Фотографія чоловіка з опіком розташувалася в лівій частині відкритої сторінки. Відразу під нею містилася ще одна — зі скорченим на заляпаній кров’ю траві тілом.

ОБЕЗГОЛОВЛЕНИЙ НАРКОТОРГОВЕЦЬ

ЗНАЙДЕНИЙ БІЛЯ СВОГО БУДИНКУ В КАЛІФОРНІЇ

ФБР стверджує: дилера, що проживав у Ель-Кахоні[79], ймовірно, стратили колишні соратники.

Ассошіейтед Прес

ЕЛЬ-КАХОН, Каліф. — Прес-секретар ФБР Лаура Ейміллер розповідає, що тіло виявив садівник, який наводив лад на задньому подвір’ї сусіднього будинку. Чоловік помітив закривавлене зі зв’язаними за спиною руками тіло в кущах на прилеглій галявині, після чого відразу повідомив поліцію. Офіцери, що прибули на місце, встановили, що загиблому відрізано голову, а на тілі наявні сліди тортур. Голову знайшли у підвалі будинку. Поліція припускає, що вбивці намагалися позбутися тіла, та їм завадили, тож вони були змушені втекти, покинувши труп на подвір’ї. Коли стало зрозуміло, що загиблий був наркоторговцем, справу передали під юрисдикцію ФБР.

За словами спеціального агента Норвуда, котрий другий рік очолює підрозділ із протидії трафіку важких наркотиків через мексиканський кордон, загиблий — це тридцятип’ятирічний Матео Кампо на прізвисько Даймонд, пов’язаний із Тіхуанським наркокартелем.

Я ледь не закричав — від здивування, тривоги та злості. Всередині все палало так, наче до горла заливали розплавлений метал.

…тридцятип’ятирічний Матео Кампо…

Напевно, якби в ту мить мене пропустили крізь каменедробарку, я б нічого не відчув. Очі впивалися у статтю на сайті Los Angeles Time, однак у голові паморочилося та букви неначе відверталися, коли я на них дивився. Я пригадав Теодора, який, притулившись до шафи у своїй кімнаті, виводив маркером I’MMATEOCAMPO. Потому згадав, як хлопчак уперше — коли це сталося? півроку? рік тому? — розповів про те, що оселилося в його голові.

(мені Аймонт сказав)

(хто?)

(Аймонт)

(хто це такий?)

(друг)

Мене перекосило. Я не міг повірити, що так багато часу відповідь лежала просто перед очима. Проблема полягала не в тому, що я мав би здогадатися, а в тому, що я вже здогадався, намацав правильну відповідь у березні 2015-го, та відкинув її. Я закліпав, відганяючи темні кола з-перед очей, і примусив себе дочитати.

Кампо опікувався переправленням наркотиків через кордон і особисто займався їхньою дистрибуцією в Каліфорнії. Найбільш імовірними причинами вбивства агент Норвуд вважає внутрішні розборки, особисту помсту або конкуренцію з яким-небудь іншим картелем, який лише набирає силу.

Джеррі Браун, губернатор штату Каліфорнія, висловив занепокоєння тим, що мексиканські наркоторговці діють у штаті, ніби в себе вдома, а також сподівання, що федеральна влада, яка перебрала на себе розслідування, докладе максимум зусиль, аби вбивці щонайшвидше були покарані.

Відчуваючи, як шлунок перевертається й стравоходом до горла повзе гаряча змія, я пошукав дату опублікування статті й натрапив на неї під заголовком. 24 листопада 2012-го. От і все. Усе враз стало на свої місця (ну, насправді далеко не все, просто тоді я був надто збудженим, щоби зрозуміти: запитань однаково лишається більше, ніж відповідей). Матео Кампо вбили того ж дня, коли дворічному Теодорові видаляли гнійну ґулю за вухом. Я поки не міг цього перевірити, та не сумнівався, що час смерті Кампо збігається з часом зупинки серця в Тео. Якийсь час — хвилину, а може, й п’ять, у ту мить усе довкола мовби зупинилося — раціональний стержень усередині мене, заснований на переконанні в абсолютну необхідність причинно-наслідкового зв’язку між явищами матеріального світу, опирався, відчайдушно шукаючи іншого пояснення. Проте я розумів, що інше пояснення не знайдеться. 24 листопада 2012-го Матео Кампо закатували в підвалі його будинку в Каліфорнії. З якоїсь причини він не потрапив туди, куди йдуть після смерті (хай там, де люди мають опинитися — в раю, пеклі чи якому-небудь чорному ніщо), після чого почав приходити до мого сина вві сні.