- Що забрати чуже життя не так все ж й легко?

- Ти ще достатньо для цього помучишся. – І він вийшов, а я піднявшись по стінці ще деякий час постояла. Щеня , а нарікати навіть не має на що. Коли світ вернувся на місце я потихенько піднялась на перший поверх. Занятно та в дверях стояв Ілля , який з почуттям жаху на обличчі розглядав мене.

- Що в біса відбувається?

- Невдало впала – прошепотіла я.

- Я йому голову відірву – Він уже був готовий кинутись за Єрмолаєвим.

- Ілля, все нормально.

- Ні в чорта не нормально. Ти ж ледь жива.

- Але ж жива. – І зараз мені дуже б хотілось посидіти – Я взяла його за руку і потягнула до кухні на диванчик, вмилась, намочила рушник і сіла притуливши мокрий холодний рушник до лиці.

- А ти дупа гамадрила , що реально уявив, що належиш до касти безсмертних? – Від лагідного рику Іллі, у мене побігли мурахи по шкірі.

- А ти, що тут робиш? – Перебила я Іллю.

- Я. – Він якось змінився в лиці . – У мене для тебе не дуже добра новина.

- Кажи.

- Сьогодні на кладовищі був здійснений акт вандалізму над ще однією могилою. – Та я продовжувала на нього дивитись, навіть не бажаючи знати продовження і страшенно не хочу чи це почути, та він продовжив.

- Злата, це була могила твоєї бабки. – я видихнула.

- А так стає цікавіше – пролунав голос Єрмолаєва .

- Не смій її чіпати – Ілля різким кидком вчепився за сорочку Адама.

- Досить. Обоє припиніть негайно. – рявкнула я. Ілля неохоче відпустив Адама, а той ліниво отряхнув сорочку. Я відкинула рушник пройшлась до холодильника дістала води , налила собі в стакан і одним ковтком випила, постояла потримавшись за стіл, тільки тоді повернулась.

- Я переодінуть і ми поїдемо. – І пішла в кімнату. Адам, як завжди стояв хмурячи брови, а Ілля просто виглядав розгублено.

Ми їхали на кладовище в тиші, мені просто потрібно будо зібратись, а Адам незрозуміло чого виявив бажання поїхати з нами сидів мовчки, що для нього було не звично. Тільки я вийшла з машини як уже відчула цей запах. І знову неймовірної блакиті небо, шум дерев , трави і запах.

- Ти в порядку? – запитав Ілля.

- Ні. – Чесно відповіла я і пішла до могили моєї бабусі.

- Злата, ти надто бліда, ти впевнена , що зможеш піти туди?

- Мені дуже хреново зараз , тому давай просто туди підемо. – І ми пішли, я вже уявляла, що я там побачу, та реальність перевершила всі мої сподівання, я боролась з нудотою і бажанням грохнутись без чуттів .

- Чому в неї в серці ніж?

- Я не знаю. – Я повернулась на шум і побачила, що Адама знудило трішки подалі . Загнавши ком назад , я підійшла ближче. Я знала, що таке видовище я ніколи не зможу забути, але тепер я придивлялась до кожної дрібнички. Могилу було розкопано, кришку труни знято і ніж був в її серці, звичайнісінький кухонний ніж. І лице…. мені стало погано.

- Злата? – Ілля підхопив мене і відніс до машини, посадив і протягнув пляшку з водою.

- Я розумію, чому не повинні дивитись на це близькі люди.

- Попий водички, ти біла, як смерть…пьху, пьху, що я таке кажу.

- І що часто у вас так? – Адам стояв поряд машини, хмурі брови, трішки зеленуватий колір обличчя.

- Ні. Це другий випадок. – Серйозно відповів Ілля.

- Паршиве видовище. А що був за перший випадок, а здається дівчина була. Яке миле у вас містечко, просто дрож по шкірі.

- Мені потрібно повернутись.

- Ти впевнена? – Ілля хоч і сам затяг мене сюди був не в захваті від такої ідеї

- Ні. Але потрібно. Я знайду того, хто це зробив. – Моє друге повернення було менше шоковим, тепер я просто намагалась на це дивитись з професійної точки зору і не думати, що це що я бачу моя бабуся. Нічого не було зачеплено, тільки ніж в серці. Розкопана могила, знята кришка гробу і ніж.

- За годину будуть експерти з області.

- Ілля, а що було з тілом тієї дівчини?

- Розрізали область живота. А це щось має означати?

- В тебе є фотографії?

- Да.

- Принесеш?

- Добре – з заминкою відповів він. – То, це якийсь культ?

- Уявлення не маю. Тварини зникали останнім часом? Чи може ти натикався на сліди залишків тварин? Чи бачив перевернуту зірка, чи хрести?

- Ні. Нічого такого. Ти що хочеш сказати, що у нас орудує секта?

- Боже збав від такого.

Коли ми повернулись , я пішла в свою кімнату, лягла на ліжко і просто лежала намагаючись хоч якось примиритись з тим , що я сьогодні бачила. Я втратила відчуття часу і відчуття реальності , від паскудних відчуттів хотілось відмитись і я пішла в ванну довго стояла під гарячим душем , відчуваючи як гарячі струмені води розслаблюються м’язи і життя потроху повертається . Коли я вийшла з ванни на ліжку виявила Адама. Він закинув руки за головою і радісно шкірився.

- Може халатика знімеш?

- Мрій далі.

- Так і роблю. А тепер пішли їсти.

- Їсти я не хочу. І я тебе починаю боятись коли ти так робиш.

- Я душевний хлопець і я приготував вечерю.

- Ладно.

- Давай пішли .- Я пішла за ним слідом і сіла за стіл. Адам зробив салат, підсмажив м’ясо і відварив картоплю.

- Моє здивування не має меж.

- Що зробиш немовлят я їм на сніданок, вечеря ж традиційна.

- Ага. – Я чесно пробувала їсти та апетиту зовсім не було.

- Чай? Я так розумію мої кулінарні навики тебе не вразили.

- Все добре.

- Ага. – Адам розлив чай, я взяла чашку і зробила декілька ковтків.

- То , що ти будеш робити далі?

- Почекаю ранку, подумаю, складу план, знайду ту сволоту і зроблю їй дуже боляче.

- Ну, ну.

- Чорт – я перевела погляд на наглу морду Єрмолаєва. В голові запаморочилось. Підлога хитнулась і я впала. Останнє, що я пам’ятаю це як Адам собі спокійно п’є чай і дивиться на мене.

Моя голова розвалювалась ,мене нудило я відкрила очі. Стелю дещо хитало, я закрила очі і так продовжувалось до тих пір поки стеля не залишалась на місці. Я в кімнаті, в підвалі , що погано, в халаті, що добре. Неймовірним зусиллям я піднялась і сіла притулившись до стіни.

- То як воно? – Я перевела погляд туди звідки лунав голос Адама. Він сидів притулившись на стіну і бавився якимось кільцем в руках.

- Та пішов ти… – Не змогла я сказати більш нічого розумнішого.

- Я прихильник традиційного сексу. – Я просто намагалась взяти тіло під контроль. В роті сухо. Голова паморочиться.

- То як тобі коли тебе накачують і закривають в клітці?

- Паскудно, але спробую пережити, або не переживу.

- Ай, як драматично. І ти така вся бліденька, безвинна жертва. І така беззахисна, що так і хочеться тебе захистити від усього світу. Тому видно краще піти, щоб подалі від спокуси бути. – І він пішов. А я продовжила сидіти, потім лягла, не вірячи сама собі, що зможу піднятись і дійти до кімнати. Зрештою на тремтячих ногах я змогла піднятись , я подивилась на двері , декілька сміливих кроків , пульс застукав швидше. Я штовхнула двері вони були відкриті і як не дивно та з відчуттям полегшення вийшла. Дорога з підвалу здалась безкінечно довгою, і як же мені хотілось убити бісового Єрмолаєва.Адам був на кухні смажив млинці.

- Я просто готова розплакатись..

- Не соромся.

- Не хочу травмувати твою раниму душу, тому з усіх сил буду триматись.

- Сніданок?

- Поки, що нудить. І щоб ти знав, перш ніж тебе накачати, я точно знала, що в тебе не має алергії на ті речовини. Анафілактичний шок , це досить страшна річ.

- Ти майже янгол в цьому байдужому світі.

- Життя має якусь дивну циклічність . І все стає на круги своя. – пробурмотіла я і пішла в ванну. Душ холодна вода , гаряча доки в голові на прояснилось. І хоч почувалась я ще досить погано та одягнувши джинси з футболкою все ж вийшла на кухню. Сподіваючись поїсти випити чаю і лягти знову до ліжка. Адама, сидячого за столом з ножиком і виделкою і смакуючого млинчика я намагалась ігнорувати. Приготувала собі кашу і чай тільки тоді я сіла до столу. І тут в двері постукали і вломився Ілля. Весь скуйовджений , в зім’ятій сорочці і з якимось дивним виразом обличчя.