- Виправи це.

- Іноді твоя тупість неймовірно бісить. І ще те, що абсолютно не хочеш нічого чути окрім себе. Почуй мене, я нічого не робила з твоєю потенцією. – Заволала я на нього. – Тепер мені краще вийти подихати свіжим повітрям , а то велика спокуса навернути тебе чимось важким.

- Ти, просто погань.

- Підійди до мене . – Я якось враз заспокоїлась, а от поганець стояв біля мене з очей аж іскри сипались. – Будемо потенцію перевіряти. Єрмолаєв з тобою все нормально. Я точно з тобою нічого не робила. Іди сюди. – Та він навіть не ворухнувся. – Ще скажи, що боїшся?

- Та пішла ти. – І він вискочив з дому як ошпарений.

- Ідіот. Вина би випити. Правда з таким кретином не довго і спитись.

Вечір нічим новим не здивував. Єрмолаєв так і не повернувся додому. Телефон дзвонив як завжди посеред ночі. До ще одного дзвінка.

-Злата, забери свого Єрмолаєва він обкурений і збирається вчинити бійку, і він уже в печінці у всього доброго народу, я думаю до своєї смерті він не доживе.

- Добре Ілля, я зрозуміла. Їду.

- Зроби з цим щось. Я б тобі дуже порадив би забратись з цього містечка, тут і тобі не раді, а він краще не робить.

- Дякую, що нагадав. - Я кинула телефон на стіл. Декілька хвилин посиділа не знаючи , що робити далі, рішення прийшло швидко, я знайшла аптечку, набрала шприц і поїхала в клуб, Це вже стало класикою знову вечір, клуб і припадочний Єрмолаєв . Ілля був біля клубу сидів на лавочці і курив.

- Всередині . І знаєш він сволота. – і я посміхнувшись зайшла в клуб. Помітити Єрмолаєва було просто він саме пролетів біля мене і приземлився в стінку. Той хто його запустив кинувся до нього я закрила очі , та все ж перш ніж почути свої інстинкти вийшла йому на зустріч.

-Полегше. На сьогодні досить…- п’яному говорити це безперспективне діло. І само собою добрим словом його не можна зупинити. На моїй стороні була злість, мені так хотілось когось ударити, що я це зробила з легкістю. Він гепнувся на підлогу по всім правилам я тримала його за горло , тамуючи бажання прибити його на місці , коли він захрипів, я таки відпустила трішки його і дивлячись йому в очі прошепотіла.

- Я тебе відпущу, але дай мені шанс, спровокуй мене – я піднялась і пішла до Єрмолаєва. Він піднявся на губах цинічна посмішка .

- То тепер наркота? – він моргнув і чорт мене забирай я штиркнула його шприцом на його лиці виник вираз здивування .

- Що ти зробила? – було єдине запитання перш ніж він осів на підлогу. Я повернулась на рокіт публіки і наткнулась поглядом на Іллю, не скажу, що в ньому було щось добре.

- Зроби мені послуги, допомоги доставити його до моєї машини.

- Що ти твориш? Ти що геть з глузду з їхала?

- Ти допоможеш?

- Трясця твоїй матері. – процідив він крізь зуби та допоміг мені підняти Єрмолаєва і загрузити його в машину. Навіть поїхав зі мною.

- І що ти збираєшся з ним робити?

- Ти ж знаєш бабка успішно лікувала від залежностей.

- Твою бабку раніше на вогнищі б спалили, за те як вона це робила.

- Все буде добре.

- Ти ж знаєш, що ти зі своїм хлопчиком як більмо на оці, блін зроби щось. Що хочеш, але зроби, щоб це чудне містечко і надалі за найбільший клопіт мало обговорення нового рецепта варення в сусідки.

- Ілля є малесенький нюанс , я тут теж народилася і я зараз повернулась сюди жити до свого батьківського дому. То може чудне населення цього містечка, якось прийме це як потрібне?

- Як це можна сприйняти нормально, коли ти сьогодні на очах здивованою публіки вирубила свого хлопчика і його тільце я допоміг тобі запхати до машини?

- Ну, що поробиш день у мене був невдалий.

- Іноді мені здається, що ти все таки ненормальна.

- Ага у нормальних мого віку 3 дітей, 4 корів, 6 свиней і чоловік або п’яниця або зрадливе падло то ж звичайно на цьому фоні я ненормальна.

-Іди ти до біса, ти чудово зрозуміла, про що я. – махнув він на мене рукою, все ж допомігши помістити Єрмолаєва в кімнату з м’якими стінами в підвалі.

- І що далі? Ти ж розумієш, що це стаття?

- Хм, все таки моя бабуся уміла розважатись. Тебе тут не було. А далі якось впораюсь.

- Просто капець. І я краще повернусь додому.

- Я відвезу тебе. Дякую за допомогу.

- А цей до пам’яті не прийде?

- З ним буде все добре. До завтра проспиться.

- Я тебе іноді починаю боятися.

- Я теж, але ж нічого живу якось. – Я відвезла Іллю додому , він явно зрадів, що позбувся моєї компанію, незручно попрощався і тихо побрів до будинку, а я провівши його поглядом, відчула, що на душі якось кішки шкребуть. Отак, використовують друзів дитинства.

Пробудження не було добрим, я прокинулась під волання усіляких недобрих слів Адама. Чорт, нагадавши, про геморой який я собі добровільно влаштувала, я побрела в підвал.

- Адам перестань кричати.

- Якого чорта я тут роблю? Твою мать.

- Ну,ти вибісив уже половину населення ,а наркота то було явно останньою краплиною переповненої моєї чаші терпіння .

- Якщо ти мене звідси не випустиш, то присягаюсь я тебе просто вб’ю. – прошипів він крізь решітку.

- Так, розумію, але ти повинен бути чистим , а відтак два - три тижні життя тобі тут забезпечені.

- Випусти мене звідси. Ти чуєш. Випусти.

- Я принесу тобі сніданок. – Відмовилась я чути його багатий словниковий запас. Чорт, а в бабки таки були міцні нерви, щоб оце так я погодилась чути це добровільно? Та ніколи в житті. Мої руки тремтіли і дуже хотілось якось все це припинити. Я готувала сніданок і варила чай по її рецепту з трав, що висіли в мішечках. Переклавши їжу на піднос я постояла над ним, тяжко зітхнула і пішла в підвал.

- Адам я принесла сніданок. Давай без дурниць. Чай тобі корисний, пий маленькими ковтками.

- Да, пішла ти – і він кинув піднос назад. Піднос з грохотом впав. Глечик розбився, залишивши на мені бризки чаю. – Сучка. Випусти мене. – я швидко вийшла з підвалу і піднялась на кухню.

- Це буде гірше ніж, можна було б собі уявити. І чорт з ним. Займусь садом. Або ж використаю його як причину не повертатись в будинок. – І до обіду я провела час на дворі, підрізаючи кущі роз, підстригаючи газонну травичку. Та повернутись мені довелось , приготувати обід, зварити чай і повторити похід до Єрмолаєва. Адам сидів на підлозі з безвиразним виразом обличчя.

- Я принесла тобі їжу.

- Ти навіть не уявляєш , що я з тобою зроблю, як вийду звідси.

- Їжу залишити? Чи не варто бруднити підлогу? Чи може ти мені на зло вирішив голодною смертю померти?– Чай він забрав.

- Що це за пійло?

- Тамує спрагу і тягу до наркотиків. – Він зробив кілька ковтків, скривився.

- Клянусь, ти про це пошкодуєш.

- Знаю. – Я прибрала сніданок з полу і вийшла. Віднісши йому вечерю, я виявила, що Єрмолаєв оголосив голодовку, обід був незачеплений , але чай він випив. Я залишила вечерю і вийшла, він сидів знову на підлозі і уже навіть не кляв мене на чому світ стоїть.

Наступний тиждень був кошмарний, я пробувала з ним говорити, я змушувала його говорити, йому було погано і фізично і душевно і всю свою злість він виливав на мене. Я зустрічала його в уже звичному стані, він сидів на підлозі, голодування він швидко закінчив , правда відносився на до мене , як до ката, та чого я чекала. Десь майже два тижні потому, я зайшла в підвал і виявила відкриті двері і в ту ж хвилину я вже знала хто стоїть у мене за спиною, але повернулась перше, що він зробив це схопив мене за горло і жбурнув об стіну у ній я власне і приземлилась , я бачила його очі, він готовий був звести рахунки. Він підняв і ще раз запустив мною об стіну з носа і губи текла кров його руки зімкнулись на моїй шиї .

-Давай, просто закінч все – прохрипіла я і просто розслабилась в очах темніло і тут він різко відпустив мене , я знову впала і просто лежала намагаючись зібрати себе до купи, я чула його хрипле дихання і я спробувала сісти притулившись спиною до стіни. Виглядав він якось не дуже добре.