Він розгорнув другого листа:
Люба Шарлото!
Мені хотілося б, щоб тебе іноді навідувало бажання зустрічатися з людьми. Ти перебільшуєш свої вади, вони нікому так не впадають у вічі, як тобі здається. Не будь така помислива — ніхто не вважає тебе потворною.
Він кивнув головою. Він пригадав, як Белі Ґедлер розповідала йому, що Шарлота Блеклок мала якесь каліцтво чи щось подібне. Летиція зрештою покинула роботу, щоб приділити всю свою увагу сестрі. Ці листи були всі просякнуті тривожним духом її глибокої любові до сестри-інваліда. Схоже, вона писала для своєї сестри довгі розповіді про повсякденні події, про все, що могло здатися цікавим для хворої дівчини. І Шарлота зберігала ці листи. До листів нерідко додаються й фотографії.
Несподівано Кредока опанувало збудження. Можливо, він тут знайде ключ. У цих листах він може відкрити те, про що сама Летиція Блеклок давно забула. Адже листи — це об'єктивна картина минулого, і десь між ними він може знайти ключ до нерозгаданого. І фотографії теж. І серед них може знайтися світлина Соні Ґедлер, про яку нічого не знала та особа, що позабирала її фотографії з альбомів.
Інспектор Кредок знову акуратно склав листи, закрив валізку і спустився вниз.
Летиція Блеклок, стоячи біля сходів, дивилася на нього з подивом.
— Що ви там робили на горищі? Я почула ваші кроки й не могла збагнути, хто…
— Міс Блеклок, я знайшов там листи, які ви писали своїй сестрі Шарлоті багато років тому. Ви дозволите мені забрати їх і прочитати?
Вона сердито почервоніла.
— Я не розумію вашого прохання. Навіщо вони вам?
— Вони можуть намалювати мені картину Соні Ґедлер, описати її характер, там може знайтися якийсь натяк, бути згаданий якийсь випадок, що допоможуть нам у нашому пошуку.
— Це приватні листи, інспекторе.
— Я знаю.
— Ви все одно, либонь, заберете їх… Ви маєте на це дозвіл, я думаю, або легко зможете здобути його. Беріть їх — беріть! Але ви дуже мало прочитаєте там про Соню. Вона одружилася й поїхала геть через рік або через два по тому, як я стала працювати на Рен-дела Ґедлера.
Кредок сказав уперто:
— Щось там може знайтися. — Він додав: — Ми повинні випробувати все. Я запевняю вас, небезпека дуже реальна.
Вона сказала, кусаючи губи:
— Я знаю. Банні мертва — вона отруїлася на смерть пігулкою аспірину, призначеною для мене. Наступними можуть бути Патрик, Джулія, або Філіпа, або Міці — хтось із молодих, у кого життя попереду Хтось, хто вип'є склянку вина, налитого для мене, або з'їсть шоколадку, надіслану мені. О, забирайте ті листи — заберіть їх геть. А потім спалите їх. Вони не означають нічого ні для кого, окрім мене й Шарлоти. Усе це давно минуло. Ніхто вже нічого не пам'ятає.
Її рука потяглася до намиста з фальшивих перлів, яке було в неї на шиї. Кредок подумав, як воно не личило до її твідових піджаків та спідниць.
Вона знову сказала:
— Забирайте листи.
Наступного полудня інспектор пішов до будинку вікарія. Був похмурий і вітряний день.
Міс Марпл підсунула стілець до вогню і плела. Банч повзала по підлозі на ліктях та колінах і вирізала викройки.
Вона сіла й відкинула з очей пасмо волосся, подивившись на Кредока очікувальним поглядом.
— Можливо, це й порушення правил, — сказав інспектор, звертаючись до міс Марпл, — але я хочу, щоб ви подивилися на цього листа.
Він пояснив, за яких обставин він знайшов його на горищі.
— Це досить зворушлива колекція листів, — сказав він. — Міс Блеклок присвячувала всі свої зусилля тому, щоб підтримати інтерес сестри до життя і зберегти її здоров'я. На тлі цих листів вимальовується дуже чітка постать батька — старого доктора Блеклока, тупого і впертого, абсолютно переконаного в тому, що кожна його думка і кожне його слово мають слушність. Певно, він убив не одну тисячу пацієнтів через свою впертість. Він був неспроможний терпіти ані нових ідей, ані нових методів.
— Я не сказала б, що звинувачую його за це, — зауважила міс Марпл. — У мене завжди таке відчуття, що молоді лікарі надто захоплюються експериментами. Вони спочатку повисмикують усі наші зуби, поставлять нам кілька специфічних залоз, а тоді заявляють, що нічим не можуть нам допомогти. Я рішуче віддаю перевагу давнім темним пляшечкам із ліками. Зрештою, таку мікстуру завжди можна злити під кран.
Вона взяла листа, якого подав їй Кредок. Він сказав:
— Я хочу, щоб ви прочитали його, бо, думаю, ваше покоління швидше зрозуміє, про що в ньому йдеться, аніж моє. Мені дуже важко збагнути, за якими законами працювала свідомість тих людей.
Міс Марпл розгорнула пожовклий аркуш паперу:
Дорога Шарлото!
Я не писала тобі два дні, бо в нас були жахливі домашні ускладнення. Сестра Рендела Соня (Ти її пам'ятаєш? Вона тоді приїздила й возила тебе на автомобільну прогулянку. Як би мені хотілося, щоб ти мала змогу виїздити частіше!) оголосила, що має намір одружитися з таким собі Димитрієм Стамфордисом. Я бачила його лише один раз. Дуже привабливий, але довіряти йому навряд чи можна. Р Ґ. терпіти його не може й каже, що він мерзотник і шахрай. Белі, нехай вона буде благословенна, лише всміхається й лежить на софі. Соня, яка тільки здається спокійною й незворушною, а насправді має незламну вдачу, наскакує на Р. Ґ., наче тигриця. Учора мене опанував справжній страх, що вона його вб'є!
Я зробила все, що могла. Поговорила із Сонею й поговорила зР. Ґ. І зуміла домогтися, щоб вони заспокоїлися трохи, але потім вони зійшлися, й усе почалося знову! Ти собі не уявляєш, як мене це стомлює. Р. Ґ. усе з'ясував, і, схоже, той Стамфордис є справді чоловіком, якого приймати у свою родину вельми небажано.
А тим часом бізнес занедбано. Я намагаюся дати раду нашим справам, і почасти це для мене втіха, боР. Ґ. дає мені повну волю. Він сказав мені вчора: «Слава Богу, у світі є бодай одна людина, яка не втратила здорового глузду. Ти ніколи не закохалася б у мерзотника, Блекі, правда ж?» Я відповіла йому, що, певно, не закохаюся ні в кого й ніколи. Тоді Р. Ґ. мені сказав: «Розпочнімо ще одну оборудку в Сіті». Іноді його опановує справді диявольська зухвалість, і тоді він ходить по лезу бритви. «Ти справді сповнена рішучості утримати мене на прямій і вузькій стежці, чи не так, Блекі?» — сказав він одного дня. І я таки його втримаю! Не розумію, як люди не бачать, що оборудка безчесна і шахрайська — але Р. Ґ. справді часто цього не бачить. Він бачить лише те, що відверто суперечить закону.
Белі лише сміється, коли я розповідаю, дивлячись на все це. Вона вважає, що метушня навколо Соні не має сенсу. «У Соні є власні гроші, — каже вона. — То чому вона не може одружитися з тим чоловіком, якщо їй хочеться з ним одружитись?» Я відповіла, що це може спричинитися до жахливої помилки, і Белі сказала: «Одружитися з чоловіком, з яким ти хочеш одружитися, — не помилка — навіть якщо потім ти жалкуватимеш». А тоді вона додала: «Я думаю, Соня не захоче порвати з Ренделом через гроші. Соня дуже любить гроші».
На цьому закінчую. Як там батько? Я не передаю йому привіт, але можеш передати, якщо захочеш. Чи бачилася ти з якимись людьми? Намагайся більше перебувати в русі, моя люба.
Соня передає тобі привіт. Вона щойно увійшла і тепер схожа на розлючену кицьку, яка то втягує, то випускає пазурі. Аибонь, вони зР. Г. знову зчинили бучу. Звичайно ж, Соню іноді дуже важко терпіти. А надто, коли вона втуплює в тебе свій холодний погляд.
Завжди пам'ятай, що я дуже тебе люблю, сестричко, і не занепадай духом. Це лікування йодом може принести значне покращення. Я з'ясувала, як воно діє, і кажуть, воно дає чудові результати.
З любов'ю
твоя сестра Аетиція.