ця знахідка — непотріб. Такі реліквії треба або викидати, аіш жертвувати до «Гудвілл» 155 .
Ця думка (в якій вчувалася довершеність) так їй сподоїм лася, що вона навіть промовила вголос: «Непотріб». І на доіиі і цього завдала картонній коробці потужного поштовху обпміі руками, запроторивши її аж під дальню стіну.
Почулося глухе «грюк». Що воно там таке?
«І знати цього не бажаю», — запевнила вона себе, майже цілком певна, що ця думка надійшла вже не з Зони Глугістіїи, а з ділянки мудрості. Темнувато там було, під верстатом, а крім того, там ще могли ховатися й миші. Навіть у такому догляну тому гаражі, як цей, можуть завестися миші, особливо зважа ючи на настання холодів, а налякана миша може й вкусити Дарсі випросталася, обтрусила собі халат на колінах і ніш ла з гаража. На півдорозі галереєю вона почула, як почав дзе ленчати телефон.
І
— З —
Вона встигла дістатися кухні раніше, ніж увімкнувся автовід повідач, але зачекала. Якщо це Боб, нехай йому краще відпо вість робот. їй не хотілося розмовляти з ним саме зараз. Він може щось дочути в її голосі. А так він подумає, що вона, мож ливо, відлучилася до крамнички в сусідньому кварталі або до «Відео Віллідж», і передзвонить знову за годину. Через годину, коли її враження від неприємної знахідки трохи вляжеться, вона себе опанує, от тоді вже вони матимуть приємну розмову. Але телефонував не Боб, телефонував Донні.
— От невдача, а я так хотів погомоніти з вами, старі.
І
Вона взяла слухавку, прихилилася до кухонного столу п озвалася:
— То й погомонімо. Я оце щойно лише повернулася з гаража.
Донні аж вирував, переповнений новинами. Він тепер мешкав у Клівленді, в Огайо, і після двох років невдячної роботи на тій самій стартовій посаді у найбільшій у місті рекламній фірмі, вони разом з одним приятелем вирішили розпочати власну справу. Боб наполегливо його відраджував від цього кроку, переконуючи Донні в тому, що Донні з його партнером ніколи не отримають бізнес-кредиту, потрібного їм, щоби протриматися перший рік.
— Отямся, — промовив він, коли Дарсі передала йому тоді слухавку. Ще ранньої весни це відбувалося, коли останні грудочки снігу все ще чаїлися під деревами та кущами в них на задньому подвір’ї. — Донні, тобі вже двадцять чотири, і твоему другові Кену стільки ж. Вам, парі телепнів, не отримати навіть страховок на ваші машини на випадок зіткнення, окрім примітивного полісу страхування цивільної відповідальності. Жоден банк не надасть вам сімдесяти тисяч доларів стартового кредиту, особливо коли вся економіка в такому стані, як зараз.
Але вони отримали кредит. А тепер ще й двох серйозних клієнтів, обидва з’явилися в той самий день. Одним із них стала фірма з продажу автомобілів, котра прагнула свіжих рішень для приваблення до себе тридцяти-з-чимось-річних покупців. Іншим клієнтом був саме той банк, котрий і видав фірмі «Андерсон & Хейворд» початковий бізнес-кредит. Дарсі аж зойкнула з радощів, і Донні також відгукнувся їй вереском. Вони проте- ревенили десь хвилин із двадцять. Один раз під час їхньої розмови прозвучало подвійне «біп» вхідного дзвінка.
— Бажаєш відповісти на вхідний? — запитав Донні.
— Ні, це просто твій батько телефонує. Він у Монпельє зараз, поїхав подивитися колекцію сталевих пенні. Він ще мені передзвонить до того, як лягти спати.
— Як він взагалі?
«Чудово, — подумала вона. — Розвиває в собі нові інтереси«
— На задніх лапах і нюхає повітря, — відповіла Дарсі вго лос. Це була одна з найулюбленіших Бобових примовок, і Дон ні, вкотре почувши її, розреготався. їй радісно було чути йо го сміх.
— А Петс?
— Сам їй подзвони, Доналде, і взнаєш.
— Подзвоню, подзвоню. Я повсякчас збираюся це зробити. А ти мені зараз хоча б коротенько про неї.
— У неї все чудово. Вся у своїх весільних планах.
— Ти так кажеш, ніби це трапиться вже наступного тижня, а не в червні.
— Донні, якщо ти не докладеш зусиль, аби навчитися розуміти жінок, рам ти ніколи не одружишся.
— А я й не поспішаю, у мене й без того достатньо розваг.
— Це поки ти розважаєшся обачно.
— Я завжди обачний і вельми ґречний. Мушу вже бігти, мамо. За півгодини в мене зустріч із Кеном, посидимо, трохи вип’ємо. Мусимо почати мозковий штурм щодо того замовлення автодилерів.
Вона його ледь було не застерегла, щоби забагато не пив, але вчасно взяла себе в руки. Нехай він все ще виглядом схожий на старшокласника, а в найясніших її спогадах про нього взагалі залишається п’ятирічним хлопчиком у червоній вельветовій курточці, котрий без упину совається своїм самокатом туди-сюди по бетонних доріжках парку імені Джошуа Чемберлена 1 в Павнолі, ні тим, ні іншим хлопчиськом він уже не є. Донні тепер дорослий парубок, а також, яким би це не здавалося їй неймовірним, він молодий підприємець, котрий розпочинає власний шлях у цьому світі.
і
' Joshua Chamherlain (1828—1914) — професор Бодуїн-колсджу в Мейні, котрий зголосився волонтером іти на Громадянську війну і, не маючи попереднього військового вишколу, дослужився до звання бригадного генерала в армії Північного союзу; після перемоги служив губернатором штату Мейн і президентом рідного коледжу.
— Гаразд, — промовила вона. — Дякую, що подзвонив, Донні. Порадував матінку.
— Я теж тобі вдячний. Передавай мої вітання старому, коми пін тобі передзвонить, і мою любов.
— Передам.
— На задніх лапах і нюхає повітря, — повторив Донні й сти- х.\ заіржав. — Скільки ж це зграй «Вовчат» уже перейняли від нього цю примовку?
— Геть усі, — Дарсі відчинила холодильник, подивитися, чи нема там часом «Баттерфінгера», холодненького, очікуючого на її еротичну увагу. Ба ні. — А це достобіса.
— Люблю тебе, мамо.
— І я тебе люблю.
Вона поклала слухавку, їй знову було хороше. Посміхалася. 11 роте постояла-постояла вона отак біля кухонної стійки і посмішка її зів’яла.
Те «грюк».
Щось же там таки грюкнуло, коли вона засовувала ту коробку з каталогами назад під верстат. Не цюкнуло, як було б, аби коробка наштовхнулася на якийсь обронений інструмент, а саме грюкнуло. Звук, ніби об якусь порожнечу.
«Мене це не обходить».
На жаль, це було неправдою. Те «грюк» муляло їй, мов незавершена справа. І коробка також. Чи не заховано в ній ще якихось журналів на кшталт «Бондажної курей» 7 .
«Я не бажаю цього знати».
Авжеж, авжеж, проте, може, їй все одно варто це з’ясувати. Бо якщо там лише один такий журнал, то вона має рацію щодо сексуальної допитливості, котра цілком задовольнилася одноразовим зазиранням до сумнівного (д також неврівноваже- ного — додала вона суто для себе) світу. Якщо там є ще й інші, все одно це не так погано — він же їх врешті-решт приготував до викидання, — але, можливо, їй варто це з’ясувати.
Більше... оте «грюк». Воно трималося в її голові чіпкіше за думку про ті журнали.
9звб
Вона відкрила комору, вхопила ліхтарик і вирушила зноиу в гараж. їй умент довелося щільно запинати вилоги халату, Дарсі пошкодувала, що не одягла на себе жакет. Ставало нжг по-справжньому холодно.
— 4 —
Дарсі стала навколішки, посунула коробку з каталогами вбік і посвітила ліхтариком під верстатом. Спершу вона не зрозу міла, що бачить: дві смужки темряви впоперек гладенькою плінтуса, одна з них трохи товща за іншу. А тоді з поганих пс редчуттів, що були вже звили собі кубельце в неї під серцем, перекинулася нитка на грудну кістку і сягнула звідти вниз, їй у надчерев’я. Це схованка.