а
щодо будинку, який вони згодом купили у Павнолі 140 , як погодилися на дітей, коли надійшов час їх мати. Вони домовлялися. А коли не могли дійти згоди, вони знаходили компроміси. Але здебільшого таки погоджувалися. їхні погляди збігалися.
«Як твій шлюб?»
Гарний шлюб. Нормальне заміжжя. Донні з’явився у 1986-му — вона покинула роботу, щоб його народити, і якби не додаткова підпора, завдяки фірмочці «Монети & інші колекційні раритети Андерсона», на другу дитину не наважилася б, — а Петра народилася у 1988 році. На той час порідшало на тімені колись густе каштанове волосся Боба Андерсона, а у 2002-му — того року, коли «Макінтош» Дарсі нарешті заковтнув цілком всю інформацію з її «Ролодекса» — в нього там уже сяяла чималенька лисина. Він експериментував з різними способами зачісування того, що в нього ще лишалося, через що, на її думку, лисина виглядала тільки більш підозрілою. А ще її дратували його намагання повернути собі шевелюру за допомогою двох із безлічі магічних засобів того штибу, що їх серед глупої ночі рекламують крутійського вигляду діляги на кабельних каналах (Боб Андерсон, досягши середнього віку, перетворився на якогось нічного сича). Сам він їй не розказував про це, але вони мали спільну спальню і, хоч вона й не була достатньо високою, аби отак просто зазирнути на верхню полицю шафи, натомість іноді Дарсі використовувала стілець, щоби прибрати його «недільні сорочки», тобто майки, в яких він порався в садку. Отам- то вони й ховалися: флакон якоїсь рідини у 2004-му, а через рік — слоїк із маленькими світло-зеленими желатиновими капсулами. Вона за назвами пошукала про них інформацію в ін- тернеті, вони виявилися недешевими. «Та звісно ж, магія ніколи не бува дешевою», — подумалося їй тоді, як вона потім згадувала.
Та хай хоч там як не дратуючись, а вона зберігала спокій щодо магічного зілля, а також щодо вживаного «Шеві Сабурбена»', який йому навіщось заманулося придбати саме того року, коли ціни на пальне почали реально лізти вгору. Оскільки він отримував своє, то Дарсі припускала (насправді вона була цього певна), що може наполягати на літніх таборах для дітей, на електрогітарі для Донні (він грав два роки, достатньо, щоби продемонструвати на диво гарні успіхи, а потім просто взяв та й покинув), на кінному клубі для Петри. Успішний шлюб — це постійне балансування, втім, про це кожен знає. Успішний шлюб також залежить від високого рівня терплячості при роздратуванні — це та річ, яку добре розуміла Дарсі. Як співає Стіні Вінвуд «Ти мусиш з цим погойдуватися, бейбі» 2 .
Вона погойдувалася. Він теж.
У 2004-му Донні поїхав до Пенсільванії навчатися в коледжі. У 2006-му Петра вступила до «Колбі», зовсім неподалік від дому, у Вотервілі 3 . На той час Дарсі Медсен Андерсон виповнилося сорок шість років. Бобові було сорок дев’ять, і він усе ще займався скаутами «Вовчатами» 4 , разом зі Стеном Моріном, хазяїном будівельної фірми, котрий жив далі по дорозі, десь за нівмилівід них. Іноді їй зринала думка, що доволі дивно виглядає її лисіючий чоловік у шортах-хакі і високих коричневих гольфах, збираючись у щомісячний Похід У Дикі Хащі, але ні-
І»
коли вона не промовляла цього вголос. Його лисина тепер уже цілком утвердилася на своїй позиції; окуляри він мав біфокаші ні; а вагою розпрігся від ста вісімдесяти до двохсот двадцяти фунтів 141 . Він виріс до статусу партнера в бухгалтерській фірмі «Бенсон & Бейкон», котра відповідно змінила назву на «Бенсон, Бейкон & Андерсон». Вони переїхали зі свого початкового 6у динку в Павнолі до дорожчого, в Ярмуті 142 . Її груди, колись не величкі, пружні, високі (найкраща її окраса, як вона гадала; ні коли їй не хотілося бути схожою на офіціантку з якогось гам «Гутерса» 143 ), побільшали, пом’якшали і, звісно ж, опадали, коли вона перед сном знімала з себе ліфчик — а чого ще очікувати, коли наближаєшся до півстолітньої мітки, — але Боб так само час від часу примощувався іззаду неї, забираючи їх у долоні. Чаг від часу траплялася приємна інтерлюдія на другому поверсі, у спальні, вікно якої дивилося на їхню затишну ділянку розмі ром два акри, а якщо він покваплювався з вивершенням, часто залишаючи її не удоволеною, де часто не значить завжди, то втї ха від утримування його після того, як те відчуття теплості йо го чоловічого тіла, коли він, лежачи поряд з нею, спливав у сон... це задоволення ніколи не зраджувало її сподівань. То було удоволення, як вона гадала, від усвідомлення того, що вони все ще разом, коли чимало інших тепер вже окремо; удоволення від певності того, що з наближенням до срібного ювілею, їхній курс залишається так само незмінним, як і завжди.
У 2009-му, через двадцять п’ять років після їхнього «згодні», що колись прозвучало в маленькій баптистській церкві, якої тепер вже не існувало (на тому місці, де вона була стояла, тепер
,1
лежала парковка), Донні з Петрою влаштували для них сюрпризну вечірку в «Березовому гаї» у Касл-В’ю. Присутніми були пише п’ятдесят гостей, шампанське (гарний сорт), стейки, чо- і ириярусний торт. Ювіляри танцювали під пісню Кенні Логгін- і .і «Попускаймося» 144 , ту саму, під яку вони колись танцювали на і моєму весіллі. Гості аплодували відривним па Боба, про котрі нона вже геть забула, поки оце не побачила їх знову, і ця його невимушена граційність відгукнулася в ній гострим болем. Та п ясна річ; він виростив собі черевце на додаток до дратівливої лисини (принаймні для нього самого дратівливої), проте все ще иув напрочуд легконогим, як на бухгалтера.
Але все те було всього лиш формальною історією, темою для некрологів, а вони все ще залишались доволі молодими, щоб думати про таке. Такою історією ігнорувалися приватні дрібнички їхнього шлюбу і ті банальні дива, котрі, як вона вірила (сильно вірила), утверджували цінність їхнього партнерства. Гой випадок, коли вона з’їла зіпсовану креветку і цілу ніч блювала, сидячи на краєчку ліжка з просяклим потом, прилиплим до шиї волоссям, і сльози котилися їй по палаючих щоках, а Боб сидів поряд з нею, терпляче тримав миску і відносив її до ванної, де виливав її й мив після кожного нападу — щоби від смороду її не нудило ще гірше, як він казав. Він прогрівав двигун машини о шостій ранку, щоби везти її уже до лікарні, коли та жахлива нудота врешті-решт почала відступати. Він зателефонував до «ББ&А» і збрехав, що захворів; він також відмінив поїздку на Білу ріку 145 , щоб залишитися біля неї на той випадок, якщо її недуга повернеться.
Такі речі працюють в обидва боки: одного року подається печена гуска, іншого — гусак. Вона сиділа з ним поряд у поче-
а
кальні шпиталю Св. Стівена — тоді був дев’яносто четверте чи дев’яносто п’ятий рік, — дожидаючи результатів біопсИ після того як він намацав (миючись у душі) підозрілу пухлЯ ну в себе під лівою пахвою. Біопсія показала негативний рЯ зультат, діагноз: запалення лімфатичного вузла. Пухлина прЯ тривала ще десь із місяць, а потім зникла сама. ■
Кинутий погляд крізь нещільно причинені двері туалет« де він сидить на унітазі з розкритою в себе на колінах збірко» кросвордів. Запах одеколону на його щоках — це значило, щД «Сабурбен» зникне з їхньої під’їзної алеї на день чи два. ЙогД місце в ліжку буде порожнім одну або дві ночі, бо він мусити виправити чиїсь бухгалтерські справи в Нью-Гемпширі абД у Вермонті («ББ&А» тепер мали клієнтів у всіх штатах на піві ночі Нової Англії). Інколи цей запах означав подорож, щоби поглянути на чиюсь колекцію монет на домашньому розпро-І дажі, бо далебі не всі їхні нумізматичні операції з купівлі й продажу можна було здійснювати лише за допомогокі комп’ютера, це їм обом було зрозуміло. Його стара чорна ва-І лізка, та, з котрою він ніколи не міг розстатися, неважливоі якою вона не була пошарпаною, в передпокої. Його капці бі-а ля ліжка, один завжди встромлений в інший. Склянка води на< його кінці столу, з помаранчевого кольору пігулкою вітаміну поряд з нею, поверх свіжого числа «Колекційних монет & банкнот». Як він завжди приказував «Зовні більше місця, ніж усередині», відригнувши, та «Стережіться, газова атака!», коли пердів. Його пальто на першому гачку в передпокої. Відображення його зубної щітки в дзеркалі (він користується тією ж самою, що мав її, ще коли вони одружилися, гадала Дарсі, чи хіба що замінював її регулярно). Те, як він втирав собі губи серветкою після кожної другої-третьої виделки їжі. Акуратне складання туристичного знаряддя (завжди включно з запасним компасом) перед тим, як разом зі Стеном їм повести дев’ятирічних хлопчаків у похід по «Стежині Мертвяка» — небезпечний, лячний трек, що змушував їх пробиратися крізь чагарі позаду торгівельного центру «Золотий Гай», щоб повер