— А хто мешкає в сусідній квартирі? — спитав він Беату.

— Ніхто, — відповіла вона. — Там порожні офісні приміщення. Колись там була редакція «Анархіста» — невеличкої газети, яка...

— Знаю, знаю. То було непогане видання для спортивних болільників. Ті, що вели там розділ культури, працюють тепер на великі газети. Двері до колишнього офісу були ві­дімкнені?

— Вибиті. І, напевне, пробули в такому стані досить довго.

Харрі поглянув на Беату, і та з винуватим виразом обличчя кивком голови підтвердила те, про що йому й питати не треба було: хтось міг проникнути до квартири Олега і вибратися з неї непоміченим. Знову Харрі шукає соломинки, за які можна вхопитися.

Вони зійшли до стежини, яка тягнулася берегом Акерсельви. Харрі помітив, що в цьому місці річка була достатньо вузькою, щоби хлопець з гарною кидальною навичкою і сильною рукою міг запросто перекинути пістолет на протилежний берег.

— Якщо ви й досі не знайшли пістолета... — почав був Харрі.

— Обвинувачу не потрібен пістолет, Харрі.

Він кивнув. Обвинувач має у своєму розпорядженні рештки пострілу. Свідків, котрі бачили, як Олег вихвалявся пістолетом. Його ДНК на трупові.

Попереду них, прихилившись до залізної зеленої лави, стоя­ли двоє білих хлопців у сірих спортивних куртках з капюшонами. Забачивши Харрі з Беатою, вони про щось швидко переговорили, схилившись один до одного, і неквапливо пішли геть стежиною.

— Схоже, що товкачі й досі нюхом відчувають у тобі поліс­мена, Харрі.

— Еге ж. А я гадав, що гашиш тут продають лише марокканці.

— Конкуренція посилилася. З’явилися косовські албанці, сомалійці та східноєвропейці. Ті, хто отримав у Норвегії статус біженця, торгують цілим спектром наркоти: спід, метамфетамін, екстазі, морфін.

— Героїн.

— Навряд чи. В Осло звичайного героїну майже не знайти. На першому місці віолін, а його можна дістати лише біля Плати. Хіба що податися до Готенбурга чи Копенгагена, де віолін нещодавно про себе заявив.

— Тільки й чую про цю фігню віолін. Що це таке?

— Новий синтетичний наркотик. Не так утруднює дихання, як стандартний героїн, тому хоча він і руйнує людські життя, смертей від передозування поменшало. Надзвичайно чіпкий, залежність виникає дуже швидко. Кожен, хто його «скуштує», вимагає добавки. Але він настільки коштовний, що мало хто може дозволити собі купляти його.

— Тому натомість вони купляють інший дурман?

— Тут морфіну хоч греблю гати.

— Один крок вперед, два кроки назад.

Беата похитала головою.

— Найважливіше — це війна з героїном. І він цю війну виграв.

— Бельман?

— Ти вже знаєш?

— Хаген сказав, що Бельман знищив більшість героїнових банд.

— Так. Пакистанські. В’єтнамські. «Дагбладет» назвала його генералом Роммелем після того, як він знищив розгалужену мережу північноафриканців. Знищив також банду МС в Альнабрю. Їх усіх засадили за грати.

— Байкерів? У мої часи хлопчаки-байкери торгували спідом і кололися героїном як навіжені.

— Любителі групи «Los Lobos». Хотіли бути схожими на «Янголів пекла». За нашими даними, вони складали одну з лише двох мереж, які торгували віоліном. Але потрапили під масовий арешт, після якого була влаштована облава в Альнабрю. Бачив би ти самовдоволену усмішечку на пиці Бельмана в газетах! Він особисто керував операцією.

— Може, займемося добрим ділом?

Беата розсміялася. Була ще одна її риса, яка йому подобалася: вона досить добре зналася на фільмах, щоби з півслова розпізнавати не надто вдалі рядки з не надто вдалих кінострічок. Харрі запропонував їй цигарку, але вона відмовилася. Тож він прикурив сам.

— Гм. А як же в біса цьому Бельману вдалося досягнути того, що навіть близько не вдавалося відділу боротьби з наркотиками за всі ті роки, що я працював в управлінні поліції?

— Знаю, він тобі не до вподоби, але він і справді є добрим керівником. У кримінальній поліції його любили, а тепер усі вони злі на начальника поліції за те, що він перевів Бельмана до управління.

— Зрозуміло, — сказав Харрі і зробив затяжку. Відчув, як вона вгамувала жагу, що нуртувала в його крові. Нікотин. Багатоскладове слово, як і героїн та віолін.

— А хто ж лишився на свободі?

— Це так само, як знищувати шкідників. Виникає аналогічна проблема — ти порушуєш харчовий ланцюжок, але не впевнений в ефективності свого результату, бо, знищивши одних, ти, можливо, розчищаєш шлях для когось іншого. Іще більш небезпечного за тих, кого ти усунув.

— А що, вже з’явилися якісь ознаки цього?

Беата знизала плечима.

— Раптом у нас перервалося надходження інформації з вулиці. Наші інформатори нічого не знають. Або навмисне постуляли пельки. Ходять лише непевні чутки про якогось чоловіка з Дубая. Ніхто його не бачив, ніхто не знає, як його звати, він є чимось на кшталт невидимої руки, яка керує маріонетками, смикаючи їх за ниточки. Ми бачимо, що продається віолін, але не можемо прослідкувати, звідки він надходить. Товкачі, яких ми заарештовуємо на місці злочину, твердять, що придбали віолін у таких самих, як і вони — торговців низового рівня. Зазвичай сліди не замітаються так ретельно. І це свідчить про те, що існує якась нескладна, але добре організована й професійна структура, яка контролює ввезення й продаж.

— Чоловік з Дубая. Таємничий організатор. Хіба ж ми вже не чули цю оповідку раніше? А потім виявляється, що це — звичайнісінький пройдисвіт.

— Цього разу все інакше, Харрі. За останній рік було скоєно кілька вбивств, пов’язаних з наркотиками. Такого насильства та жорстокості ми ще не бачили. Але — ані пари з вуст. Жодного слова. Знайдено двох в’єтнамців, підвішених догори ногами за балку в помешканні, де вони працювали. Їх втопили — у кожного до шиї був прив’язаний пластиковий пакет з водою.

— Це — не арабський метод, а російський.

— Перепрошую?

— Вони чіпляють людину догори ногами, надівають їй на голову пластиковий мішок і міцно зав’язують навколо шиї. А потім починають лити воду на п’яти. Вода стікає по тілу вниз і наповнює мішок. Цей метод убивства називається «космонавт».

— А звідки ти це знаєш?

Харрі знизав плечима.

— Був собі такий заможний хірург на ім’я Біраєв. У вісімдесятих роках минулого століття він розжився справжнім костюмом астронавта з «Аполло-11». Заплатив за нього на чорному ринку два мільйони долярів. Кожного, хто намагався надурити Біраєва або не віддати йому борг, запихали в той костюм. Коли ж лили воду, то обличчя нещасного знімали на плівку. А потім цей фільм розсилали іншим боржникам.

Харрі дмухнув цигарковим димом у стелю.

Беата скоса поглянула на нього і повільно похитала го­ловою.

— А чим ти займався в Гонконгу, Харрі?

— Ти вже питала про це по телефону!

— Але ти не відповів.

— Та отож. Хаген сказав, що може дати мені іншу справу замість цієї. Щось натякнув про одного таємного агента, якого вбили.

— Так, — сказала Беата. І полегшено зітхнула: нарешті вони з’їхали з теми Олега та Густо.

— А що то конкретно за справа?

— Йдеться про молодого таємного агента відділу боротьби з наркотиками. Його викинуло на берег там, де Оперний театр спускається до води. Туристи, діти і таке інше. Був величезний скандал.

— Застрелили?

— Втопили.

— А як ви дізналися, що то було вбивство?

— Він не мав зовнішніх ушкоджень; усе виглядало так, що він міг випадково упасти в море, тим паче, що той хлопець якраз відповідав за район довкола Оперного театру. Але потім Бйорн Гольм перевірив його легені. І виявив там прісну воду. А вода у фіорді Осло — солона, як відомо. Схоже, що хтось викинув його в море, щоби подумали, наче він там утопився.

— Ясно, — сказав Харрі. — Будучи таємним агентом, той хлопець міг походжати вздовж річки. В річці вода прісна, і вона впадає у море біля Оперного театру.

Беата посміхнулася.

— Доречне зауваження, Харрі. Але Бйорн про це також подумав і порівняв бактеріальну флору, вміст мікроорганізмів і таке інше. Виявилося, що вода в легенях була надто чистою у порівнянні з водою з Акерсельви. Вона пройшла крізь очисні фільтри. На мою думку, його втопили у ванні. Або в резервуарі під водоочисними спорудами. Або ж...