Він говорив стисло і вичерпно, як політик, що зачитує написану іміджмейкерами доповідь, що виказувало напрочуд високий рівень інтелекту; Діана взялася кусати губу, поперемінно то верхню, то нижню, міркуючи про те, що за кілька секунд може капітально осоромитися. Зітхнувши, вона вирішила викласти все на чистоту.
— Пане Маклюр…
— Можна просто Джеррі.
— О’кей… гаразд… Джеррі, скажу вам щиро, я не пілот. Мене відрядили з АНТК ім. Аронова, компанії-виробника авіалайнера, який розбився, і я… я… — жінка передумала, вирішивши, що казати геть усю правду необов’язково, і збрехала, — …я маю досвід лише в конструюванні літаків, а тому, будь ласка, не дивуйтесь, якщо моє запитання видасться вам, ну, не зовсім розумним. — Джеррі Маклюр мовчав, і Діана продовжила: — Мене цікавить PIREP, який ви надіслали за чверть години до катастрофи. У блоці параметрів, що описують хмарність, вказано CLR — clear, і я хотіла б уточнити, що це означає?
— Це означає, що на момент відправлення погодного звіту мій літак знаходився у ділянці чистого неба, — без вагань розтлумачив пілот. — Нас продовжувало немилосердно трясти, але хмар не було.
— Саме це здивувало мене. Метеорологи із наземної станції аеропорту Париж-Північ через десять хвилин після надходження вашого звіту, о 22:00, розсилають METAR, у якому зазначено, що горизонтальна видимість на рівні землі не вища ніж триста метрів; пілоти двох інших рейсів, маршрути яких пролягають неподалік, рапортують про суцільну хмарність, що сягає висоти щонайменше чотирнадцяти тисяч футів, а ви… — Діана затнулась, подумавши, що наступні слова прозвучать образливо для співрозмовника. Виходило, наче вона звинувачувала Джеррі Маклюра в брехні. Жінка швидко переформатувала речення і проказала якомога м’якше: — Ви впевнені, що над чи під вашим літаком не було хмар?
— Хмар не було, — відчеканив британець.
Джеррі Маклюр відповів переконливо, Діана відчувала, що ставить безглузде запитання, але не озвучити його не могла:
— Звідки ви знали?
— Що? — не зрозумів пілот.
Діана повагалась, але вирішила йти до кінця:
— Поясніть, будь ласка, яким чином, перебуваючи в темряві, ви визначили, що над літаком не було хмар.
Голос у трубці змінився, жінці здалося, що британець посміхається, відповідаючи їй:
— Літак залишив зону суцільної хмарності за п’ять хвилин до того, як через жахливу турбулентність я змушений був надіслати PIREP, причому лайнер не піднявся над хмарним покривом — ні, хмари просто закінчились. Вряди-годи трапляється, що в безхмарному небі літак теліпає сильніше, ніж у хмарах. І я абсолютно впевнений, що над моїм літаком не було хмар, бо бачив зорі, Діано.
— А під вами? Внизу літака? — випалила вона.
З того як захурчали приголосні, жінка втямила, що Джеррі справді посміхається:
— Під літаком також не було хмар, бо я бачив вогні поселень і вервечки ліхтарів, що освітлюють шосе.
«Дурепа! — вилаяла себе Діана. — Як я могла не здогадатися? Вогні на землі та зорі в небі!»
— О, пробачте… Тепер мені зрозуміло.
— Радий, що зміг допомогти, — голос знову став по-британському стриманим.
— Стривайте, — сказала Діана. — Ще одне запитання, й обіцяю залишити вас у спокої. Вам не здається дивним, що в той час коли всю центральну й північну Францію засипало снігом, ви потрапили в зону цілковито чистого повітря?
— Анітрохи. Вільна від хмар ділянка закінчилася приблизно через двадцять миль. На той час мій «Airbus» залишив хмари далеко внизу, проте я бачив, що вогні на землі раптово щезли. Судячи з того, що вітер із західного різко змінився на північно-східний, припускаю, що мій «Airbus» пролетів око циклону — зону низького тиску, вільну від хмар, навколо якої обертався буран.
— Око циклона… — повторила Діана.
— Так, саме так, — підтвердив британець. — Зазвичай у циклонів на таких високих широтах немає чітко окресленого ока, оточеного ідеально циліндричною стіною з хмар, як це типово для тропічних циклонів південніше в Атлантиці чи біля узбережжя США. Проте зони низького тиску в центрі й вільні від хмар ділянки бувають часто. Гадаю, я пролітав одну з таких.
Діана підсвідомо чекала, що Джеррі Марк Маклюр щось запитає в неї, поцікавиться, яким чином його погодний звіт може бути пов’язаний із катастрофою, що відбулася в аеропорту Париж-Північ, і знову помилилась: пілот рейсу 327, помовчавши достатньо, щоб зрозуміти, що нових запитань не буде, чемно натякнув:
— Якщо це все, що вас цікавило, то…
— Так! Так, Джеррі, дуже дякую! Ви справді допомогли. І вибачте, що потурбувала вас у свято.
— Будь ласка. Щось буде потрібно — звертайтесь, — з того, як Маклюр проказав останні слова, Діана не змогла визначити, чи справді чоловік так думає, чи говорить лише з чемності — британський акцент товстим шаром лаку вкривав справжні емоції.
— Добраніч.
Пілот обірвав зв’язок.
Діана розвернула крісло до ліжка і кілька хвилин сиділа нерухомо, обмізковуючи все, що почула від Джеррі Маклюра. Загалом очевидно: нічого дивного в блоці /SK CLR немає, рейс 327 просто проскочив око снігового шторму. Вона нахилилась і підтягнула до себе ноутбук, на якому, за той час поки розмовляла з британцем, запустився скрінсейвер. Торкнулася пальцем touchpad’у, засвітивши екран, і подивилась на останній PIREP. Джеррі Маклюр знаходився за десять миль на захід від аеропорту Париж-Північ. Діана пригадала супутникові знімки, які показував Марсель: циклон сунув на схід — з Атлантики до континентальної Європи, тобто око бурану рухалось від місця, де в нього потрапив рейс «British Airways» рейсу 327, до аеропорту Париж-Північ. Уявна лінія, що сполучала місцезнаходження борту 327 на момент надсилання PIREP’у й аеропорт Париж-Північ, практично збігалась з напрямком руху циклону.
Діана перевела погляд на блок параметрів погодного звіту, що описували напрямок та швидкість вітру:
/WV 270040
Вітер — західний (270°), і це підтверджує дані супутника про те, що буревій рухався на схід; швидкість — 40 вузлів.
Несподівано Діана відчула, як спиною шугнув холодок, наче хтось провів задубілими пальцями по шкірі, а волосинки на передпліччях здибилися. Усвідомлення, що нові й нові шматки пазла потроху стають на свої місця, спричинило пришвидшення серцебиття.
Вона скористалась калькулятором Windows: 40 вузлів — це 74 км/год.
Жінка пересіла на ліжко і дотягнулась до залишеного на іншому краю блокнота. Якщо припустити, що швидкість вітру, зафіксована пілотом рейсу 327 на момент входження в око урагану, і є швидкістю, з якою сніговий буран рухався вглиб континентальної Європи, можна орієнтовно розрахувати відстань, яку пройшов буран протягом проміжку часу, що розділяв PIREP, випущений британським літаком, і момент зіткнення «ААРОНа 44» й «Øveraasen’а» на смузі 22L. Діана нашкрябала в блокноті простеньку формулу, яку, на диво, не забула з університетського курсу фізики, і, скориставшись калькулятором Windows, розрахувала відстань:
Протягом п’ятнадцяти хвилин, що розділяли надходження звіту Джеррі Маклюра й авіакатастрофу, відбулося переміщення бурану в східному напрямку на вісімнадцять з половиною кілометрів.
В одну мить усе склалось докупи. Діана раптом зрозуміла, чому видимість на записі з камер спостереження аеропорту так відрізняється від зазначеної в погодному звіті METAR. 18,5 кілометрів — це рівно 10 миль! Дані метеослужби аеропорту були правильними, о 22:00 видимість справді сягнула надзвичайно низького рівня, просто о 22:04, через чотирнадцять хвилин після того, як Джеррі Марк Маклюр надіслав з літака «British Airways» рейсу 327, погодний звіт про чисте небо, безсніжне око снігового бурану дісталось аеропорту Париж-Північ. Інакше кажучи, коли борт 1419 компанії «Франс Континенталь» заходив на посадку, відбулося поліпшення горизонтальної видимості до — на рівні землі — щонайменше шестисот-семисот метрів.
Сам по собі цей факт нічого не означав. Однак його наявність породжувала лавину запитань, котрі, чіпляючись одне за інше, загуркотіли в Діаниній голові; більшість з них зводилася до того, чи достатньо було семиста метрів, щоб вчасно розгледіти снігоочисника на смузі? І якщо достатньо, то чому ні Радислав Ротко, ні Метью Ріґґсон не відреагували, поки ситуація не стала непоправною?