— Що означає «видимість триста метрів»? — відірвавшись від келиха, запитала Діана.

Запитання збило Марселя з пантелику:

— Тобто?

— Про які об’єкти йдеться? Що можна побачити за триста метрів?

— Значення, що вказують ось тут, після R22L, — це видимість біля поверхні землі, яку розраховують залежно від яскравості вогнів світлосигнальної системи.

— М-м…

— О’кей, — француз спробував пояснити детальніше: — Біля метеостанції є вервечка спеціальних наземних ламп, які вмикають під час непогоди. Відстань до останньої видимої крізь дощ, сніг чи завірюху лампи і є значенням горизонтальної видимості.

Діана зблідла:

— Тобто в погодному звіті, який за чотири хвилини до катастрофи розіслали пілотам літаків, які наближались до Париж-Північ, зазначено, що видимість вздовж посадкової смуги 22L складає триста метрів, а в інших напрямках можна бачити не більше ніж на сто п’ятдесят?

— Саме так, — підтвердив Марсель. — Значення видимості вздовж смуги зазвичай більше, оскільки посадкові смуги краще освітлюються і…

— Це маячня! — згарячу випалила Діана.

— Про що ти говориш? — чоловік нарешті помітив, як змінилась на обличчі українка.

— Я не розумію, — змахнула руками Діана, схоже, не почувши Марселевого запитання, а тоді махом допила рештки вина.

Француз витиснув губами стриману посмішку. Він був майже певен, що Діана от-от бовкне нісенітницю, яку не вдасться проігнорувати.

— Я тебе теж не розумію.

Діана надто заглибилась у роздуми, щоб зважати на погано приховану іронію в голосі Марселя. Вона наморщила носик, розмірковуючи, зіставляючи все, що побачила й почула протягом останніх кількох годин.

— Будь ласка, покажи ще раз запис із камери спостереження біля рукава В5.

Марсель слухняно повернув ноутбук і запустив через Windows Media Player потрібний ролик. Спершу на передньому плані промелькнула на шаленій швидкості (і через те розмита) носова частина «ААРОНа 44». За нею на другому плані — там, де проходить смуга 04R-22L, — з’явився грейдер «Øveraasen’а». Поки грейдер летів до середини екрана, його притискала до бітумного покриття чорна, охоплена полум’ям маса, сплетена з осколків авіаційної турбіни і водійської кабіни снігоочисника. Звільнившись, грейдер наче збожеволів — став сторчака, п’ятиметровий шматок сталі злетів у повітря, потому впав на ребро, висікаючи іскри, що феєрверками розквітали в мерехтливому снігопаді, і зрештою вилетів за межі кадру. Вслід покотились, вистрілюючи хвостами з диму й вогню, скрючені й деформовані до невпізнання шматки фюзеляжу.

Діана перевела погляд на схему аеропорту. Потім повернула голову до Марселя. Її очі шалено зблискували.

— Послухай, тут же більше ніж триста метрів, а ми бачимо, як ніс літака пролітає летовищем, і навіть далі — як усе те, що залишилось від центральної частини «ААРОНа», розлітається посадковою смугою.

Француз відклав виделку і перестав жувати.

— Розумієш, про що я? — Діана торкнулася пальцем монітора, а потім постукала ним по схемі аеропорту Париж-Північ.

— Так, — голос чоловіка звучав глухо та сконфужено. Він схилився над схемою і став розглядати її так, наче бачив уперше.

— Скільки там? — напосідала жінка.

— Е…

— Скажи мені, скільки між камерою та місцем, куди долетіли уламки! — гарячкувала Діана.

Шкали масштабування на схемі аеропорту не було. Знаючи ширину злітних смуг, Марсель на око оцінив відстань від термінала до смуги 04R-22L, якою рознесло центральну частину лайнера.

— Метрів шістсот, — пробурмотав він. Іронічної усмішки як не було. — Може, навіть більше.

— Шістсот метрів — це ж не триста, правда? — із сарказмом запитала Діана. — Ми бачимо уламки завбільшки з футбольний м’яч на чорно-білому відеозаписі на відстані більш ніж півкілометра. Як можна було не побачити обліплений яскравими сигнальними вогнями дванадцятитонний снігоочисник?

Марсель Лакруа промовчав, не відводячи збентеженого погляду від аркуша зі схемою. За хвилину він стрепенувся, кілька разів кліпнув, підсунув, ледь не перекинувши тарілку, ноутбук і знову запустив ролик із записом з камери спостереження, розташованої біля рукава В5. Він зберігав мовчанку, хоча сірі очі покруглішали і заблищали, як і Діанині. І причиною того блиску було не божоле́ із яскравим, різким смаком.

— Як думаєш, скільки їм треба було, щоб розгледіти снігоочисник? — жінка говорила плутано, проте Марсель розумів, що вона має на увазі. — Ну, щоб вчасно зреагувати…

На цей раз він відповів, хоча голос звучав глухо і скидався на знекровлене відстанню відлуння:

— Це залежить від посадкової маси літака, швидкості й напрямку вітру, швидкості, з якою «ААРОН 44» заходив на посадку… Треба порахувати, щоб сказати точно. Але, гадаю, приблизно кілометр, може, більше, може, трохи менше.

— Я думаю про неможливе, правда? — Діана трохи відхилилась у незручному кріслі, одночасно відсуваючи аркуш із METAR’ом від себе. — Кілометр — це забагато для такого снігопаду?

— Не знаю, — Марсель задумливо м’яв пальцями рельєфне підборіддя. Повторний перегляд відеозапису щось зрушив у його голові, примусив замислитись, і через це раніше чітка і виразна картинка катастрофи «ААРОНа 44» похитнулася, поплила. У мозок пролізли черв’ячки сумнівів. — Потрібно дочекатись даних із «чорних скриньок», тоді можна буде точно сказати, за скільки часу до зіткнення пілоти зреагували і спробували повести літак на друге коло. А поки я можу попросити Жана Лебрюна зібрати всі PIREP’и[76], надіслані з літаків, які летіли над аеропортом Париж-Північ перед катастрофою. Сподіваюсь, таким чином удасться отримати більш детальну картинку погодних умов, за яких приземлявся «ААРОН 44».

— Що таке «пайрепи»? — українка знову відчула, як сором защипав під язиком: вона поняття не мала, що таке пілотські погодні звіти.

— Дані про стан погодних умов над кожним аеропортом фіксують раз на годину, на їхній основі формують уніфіковані звіти METAR, які розсилають усім літакам, що летять або збираються вилетіти до цього аеропорту. Проте в тому разі, коли літак потрапляє в зону високої турбулентності, у сильну грозу чи щось таке, пілот може сформувати власний звіт, у якому зазначає час і місце складання звіту, описує погодні умови, про які хоче попередити інші літаки, що знаходяться неподалік. З літака цей звіт надсилають по радіо до найближчої наземної метеостанції або аеропорту, після чого повідомлення декодують і передають далі — погодним службам і на станції управління повітряним трафіком. Це і є PIREP, скорочено від pilot report.

— Способи шифрування даних у звітах METAR і PIREP відрізняються?

— Так, але не дуже.

— Зрозуміло, — сказала Діана. — Ти не проти, якщо я заберу це собі? — вона показала на аркуш з METAR’ом. — І, ем, зможеш роздобути ці… «пайрепи»?

Марсель вважав, що легше дочекатися результатів розшифрування самописців, проте не став заперечувати Діані.

— О’кей. Я зателефоную Жану Лебрюну і попрошу, щоб він зібрав і надіслав мені всі пілотські звіти, що надійшли наземним станціям безпосередньо перед катастрофою.

— Скільки це займе часу?

— Небагато. Якщо Лебрюн не спить, то збере PIREP’и за півгодини. Щойно отримаю, відразу перешлю їх тобі.

— Чудово!

Підійшов розповнілий власник ресторану і, перепросивши, нагадав Марселю, що вони мусять звільнити столик за десять хвилин. Француз зиркнув на годинник, подякував за нагадування і попросив рахунок.

Діана рвалася заплатити за себе, але Марсель відмовився, сказавши, що розрахується за вечерю з грошей, виділених ВЕА на представницькі витрати.

Поки Марсель Лакруа оплачував рахунок і телефонував Жану Лебрюну, Діана вийшла до туалету і там зателефонувала Гені.

Геннадій підняв трубку після першого гудка, що було непоганим знаком:

— Привіт.

— Як хом’яки? — прикусивши губу і роздивляючись власне відображення в дзеркалі, запитала Діана. Божоле́ виявилось не таким легким, як здавалося, і добряче розслабило її.