Спочатку Діана дивувалася, чому ввечері в будень у не надто шикарній ресторації немає вільних місць, і тільки тоді, коли столики довкола заповнили парочки з мрійливими, затуманеними поглядами — чоловіки й жінки, молоді хлопці та дівчата, що тримались за руки і ніжно перешіптувались між собою, — вона згадала, що на календарі — 14 лютого. Після того як, передавши хом’яків, Діана дорікнула Гені, що той забув про День закоханих, думки про свято абсолютно вивітрилися з голови.

— Чорт! — українка втиснула голову, інстинктивно ховаючись від інших відвідувачів за торсом француза. Їхній столик, завалений папками, із розкритим і щойно ввімкненим ноутбуком, м’яко кажучи, дисонував із рештою зали. — Сьогодні ж День усіх закоханих!

— То й що? — скупчив кошлаті брови Марсель. — Нам треба працювати.

Діана прикусила губу.

Вони замовили по стейку з картоплею фрі. Марсель вибрав на свій смак молоде вино — божоле́ нуво́[74]. Після цього повернулись до роботи.

На перегляд зібраних агентами ВЕА відеофайлів із записами, що стосуються катастрофи, пішло півгодини. Файли охоплювали записи аеропортових камер спостереження, а також кілька роликів, записаних на камери мобілок та смартофнів, зроблених працівниками аеропорту і співробітниками пожежної служби, коли стало зрозуміло, що у згарищі більше не залишилося живих пасажирів.

Найцікавішим серед записів Марсель Лакруа вважав відео з камери спостереження, прикріпленої над виїздом з ангара технічного обслуговування і базових служб. Ця камера зафіксувала, як снігоочисник виповз із ангара і попрямував на південь до злітно-посадкових смуг. Автомобіль із причепом швидко зник з поля зору камери, але за лічені секунди до того, як виїхати за межі видимості об’єктива, снігоочисник пригальмував та опустив грейдер і підвісну щітку, що відгортали сніг на узбіччя і відчищали доріжку від снігу. Марсель двічі прокрутив запис, перш ніж Діана відважилась запитати:

— І що тут?

— Він не зразу опустив щітку, — пояснив француз. — Щось відволікло шофера. Він думав не про розчищення смуг, інакше поставив би грейдер у робоче положення відразу після виїзду з ангара.

— А, — сказала Діана. Майже не розжовуючи, вона ковтала шматки телячого стейка, запиваючи його легким, ледь солодкавим на смак вином. М’ясо було ніжним і смачним.

— Через це я іноді думаю, що Пеллерін, імовірно, має рацію. Цілком можливо, що Ноель Леґрас, водій «Øveraasen’а», справді хильнув чи ковтнув чогось зайвого перед початком або під час своєї зміни.

— Так, може…

За сусіднім столом мулат із кучеревим волоссям і білошкіра француженка із сережкою в ніздрі зсунули стільці і почали цілуватися, забувши про все на світі, у нестямі пестячи один одного руками. Діана не могла сконцентруватись, не знаходила сил примусити себе думати про катастрофу, коли очманілі закохані, що сиділи за метр від неї, заледве не роздягали один одного. Потім ще гірше: вона почала думати про Геннадія і про те, як їй самотньо сидіти напроти потішного й запопадливого, але такого чужого здорованя в охайному ресторанчику, який заповнили лише закохані парочки.

Насамкінець Марсель показав відео з камер, розташованих по периметру Термінала 2, біля наземних входів до будівлі Термінала. Ці камери давали змогу стежити, щоб пасажири, чиї лайнери зупинились не біля рукавів, а посеред летовища, не розбрідались територією аеропорту і не пхали носа куди не слід. Загалом камер було вісім; на жаль, об’єктиви лише двох із восьми «дивились» у напрямку злітно-посадкових смуг.

На камері над входом для персоналу, розміщеній неподалік рукава В5, було зафіксовано, як смугою 04R-22L, деформуючись, розламуючись й огортаючись вогнем, промайнула центральна частина «ААРОНа 44», попереду якої летіли охоплені полум’ям шматки кабіни і грейдер «Øveraasen’а». Друга камера спостереження, причеплена просто під пасажирським рукавом В4, записала момент, коли носова частина літака зупинилась між доріжкою Альфа-Хотел і смугою 04L-22R. Вогню на другому записі не було. Ніс літака, обертаючись, підіймаючи довкола себе хмари снігу, влетів у кадр, неначе химерна конічна іграшка, з силою пожбурена вередливим малюком у пісок, востаннє гойднувся, схилився на бік і зупинився.

— Це все, що маємо, — підсумував Марсель Лакруа. — Проблема в тому, що фасади терміналів стоять під кутом один до одного. У Терміналі 2 також є камери спостереження, і якби будівлі знаходились на одній лінії, паралельно до злітних смуг, ми, по суті, мали б повний відеозапис зіткнення. Оскільки будівлю Термінала 2 повернуто щодо Термінала 1, то камери Термінала 2 спрямовані строго на схід, тобто вони захоплюють тільки торець довшої смуги 04L-22R. Жодну із камер не поставлено перпендикулярно до смуг, — Марсель видобув з-під купи паперів аркуш із планом аеропорту Париж-Північ, поклав його перед Діаною і позначив маркером поле видимості різних камер. — Бачиш? Через це майже половина кожної злітної смуги опиняється у «сліпій зоні».

Діана зиркнула на схему, згадала передостаннє відео і насторожилась. Умить закохані, які секунду тому дошкуляли, відволікаючи, не даючи їй зосередитись, кудись відсунулися, безслідно щезли з поля зору. Увагу Діани цілком поглинув аркуш зі схемою аеропорту, що лежав перед нею.

Вона підняла голову і зиркнула на Марселя: очі примружені, погляд гострий, наче скло.

— Що? — запитав француз.

Діана не відповіла. Вона силкувалася пригадати останні слова Жерара Пеллеріна, витягувала з пам’яті фрази, які диспетчер промовив у відповідь на її запитання перед тим, як попрощатись і піти…

(низька видимість…)

(сніг сам по собі не впливає на льотні якості…)

(…перед самим зіткненням… здається, буквально за кілька секунд до того снігопад стишився…)

…і з подивом відчула, що перші два шматочки пазла опинилися на своєму місці. Загальна картина поки що лишалась туманною й невиразною, проте невідомо звідки взялося відчуття, що вона вчепилась за ниточку, яка дасть змогу якщо не розплутали клубок, то принаймні зрушити з місця.

— Пам’ятаєш, в офісі ми говорили про невисоку видимість на момент катастрофи? — запекло, поспішаючи, заговорила Діана. Марсель зауважив, що погляд співрозмовниці, який раніше протинав його наскрізь, тепер сфокусувався на обличчі. Француз кивнув, українка продовжила: — Звідки беруть ці дані?

— Із щогодинного аеропортового звіту METAR, — сказав Марсель, дістаючи з папки наданий Жаном Лебрюном звіт. — Ось…

Діана, ще більше насупившись, глянула на аркуш А4 з одним єдиним видрукуваним рядком і, наче шукаючи в ньому підтримки, обома руками обхопила келих із вином:

LFPN 132100Z 26016G20MPS 0150 R22L/0300 SHSN VV003 M01/M03 Q1036 NOSIG

— Цей звіт о 22:00 за французьким часом погодна служба аеропорту розіслала всім літакам, що наближались чи пролітали поруч із Париж-Північ, — договорив француз.

Діана розгублено кліпала, не розуміючи жодного символу з рядка, на який дивилась, не знаючи, як сказати про це слідчому. З того, як швидко вгасло нетривале піднесення Діани, сіпнулися складки на її чолі та ніяково опустились очі, Марсель здогадався, що жінка не вміє читати METAR’и. Навіть якщо це здивувало, зовні Марсель нічим себе не виказав.

— Розкодувати його?

— Так, — не підводячи голови, стискаючи губами край півсферичного, вже майже порожнього келиха, сказала Діана.

Марсель Лакруа, підвівшись, переставив стілець на інший бік столу, щоб і він, і Діана могли бачити звіт одночасно. Якби не ноутбук і купа паперів на столі між тарілками, вони не відрізнялися б від інших пар у ресторані. Вона ворухнула ніздрями і крадькома принюхалась, вловивши легкий запах його парфумів. Що це? «Hugo Boss»? «Dolce Gabana»?

— Отже, так, — чоловік ткнув пальцем у початок рядка, — LFPN — це код аеропорту. 132100Z означає, що звіт опублікували 13 числа поточного місяця о 21:00 за гринвічським часом, тобто вчора, 13 лютого, о 22:00 за французьким часом. Далі, — палець перемістився на блок 26016G20MPS, — йде інформація про вітер: західний, шістнадцять метрів на секунду, з поривами — G від англійського gust[75] — до двадцяти, — Діана уважно слухала і кивала головою. — Після цього — те, що тебе цікавить: горизонтальна видимість на смузі 22L не перевищувала трьохсот метрів, в інших напрямах видимість ще менша — сто п’ятдесят метрів. Вертикальна видимість, — він вказав нігтем на VV003, — триста футів, тобто менше за дев’яносто метрів. Достатньо, щоб літаку дозволили сідати, проте замало, щоб Радислав Ротко встиг помітити снігоочисник. Наприкінці звіту подають значення температури повітря та атмосферного тиску.