вільною від чуми, але повністю карантинний нагляд було знято

лише восени 1714 року.

У 1814 році, після реставрації Бурбонів70, Рішельє повернувся

у Францію. Він покинув Одесу з сумом. Усе своє міське майно

герцог подарував своїм друзям, а улюблену дачу – своєму

ад’ютанту Стемпковському. Згодом Стемпковський, призначений

градоначальником Керчі, у свою чергу подарував дачу Рішельє

місту.

Відомі зворушливі проводи влаштовані одеситами своєму

улюбленому градоправителю. Його супроводжували майже усі

громадяни Одеси далеко за міську заставу, багато хто з них при

прощанні цілував йому руки.

У вересні 1815 року, після відставки Талейрана71, король

Людовік XVIII72 за породою Олександра І запропонував Рішельє

сформувати кабінет і він став головою уряду та міністром

закордонних справ. У жовтні 1818 року Рішельє домігся повної

евакуації іноземних військ з території Франції, які перебували

там після краху наполеонівської імперії. Він також домігся

скоротити загальну суму грошових вимог іноземних держав до

Франції з 1390 до 240 мільйонів франків.

У грудні 1818 року, після впертої боротьби з опозицією,

Рішельє змушений був подати у відставку. У 1820-1821 роках він

144

удруге очолив уряд.

Помер Рішельє 17 травня 1822 року в Парижі, залишивши по

собі добру пам’ять в Україні. У період його правління Одеса

стала одним із найкращих міст України, її жвавим портом на

Чорноморському узбережжі, морською брамою України. 1817

року в Одесі було засновано навчальний заклад, названий на

честь герцога Рішельєвським ліцеєм73, ім’я Рішельє носить одна

із центральних вулиць міста. 1828 року на Приморському

бульварі Одеси встановили пам’ятник дюку (герцогу) Рішельє

роботи видатного українського скульптора Івана Мартоса74.

Пам’ятник був замовлений містом з «метою вшанувати

заслуги колишнього начальника Новоросійського краю». Мартос

виконав його у бронзі і зобразив Рішельє в образі мудрого

правителя, одягненого в довгу римську тогу з лавровим вінком

на голові. Він стоїть на майдані, обрамований напівкруглими

розльотами будівель, перед широкими сходами, які урочистим

маршем спускаються до морського порту. Пряма і повна

спокійного достоїнства постать повернута до моря. Ледве

схиливши голову, він показує рукою на своє дітище – порт.

Пам’ятник встановлений на високому п’єдесталі із зображенням

алегорій Правосуддя, Торгівлі і Землеробства. Краса пропорцій,

лаконічність і компактність надають йому монументальності і

велич.

Пам’ятник дюку Рішельє став символом міста Одеси.

Дотепер про Рішельє збереглися спогади, як про діяльного та

гуманного правителя.

Справу герцога Рішельє по розвитку Одеси і зміцненню її

добробуту продовжив граф де Ланжерон, якого в Росії звали

Олександром Федоровичем.

Народився Луї Олександр Андре Ланжерон 13 січня 1763

року в Парижі в аристократичній родині. У Франції він носив

титули графа де Ланжерон, маркіза де ла Косс, баронів де Коні,

де ла Ферте і де Сассі.

Військову службу почав у 1779 році лейтенантом. На початку

революції у Франції емігрував у Росію і у 1790 році вступив у

російську армію в чині полковника. Приймав участь у багатьох

битвах і у 1811 році став генералом від інфантерії.

145

У 1815-1823 роках був

генерал-губернатором

Новоросійського краю і

одночасно у 1815-1820 роках

градоначальником Одеси. При

його управлінні Одеса стала

вільним портом, тобто дістала

статусу порто-франко, при

якому порт здобув право

перевезення товарів без сплати

мита. Це сприяло скороченню

простою

кораблів

і

прискоренню обороту капіталу

у сфері торгівлі. Значною

подією в житті міста стало

відкриття у 1817 році

Рішельєвського

ліцею,

Граф Луї Олександр

перетвореного у 1865 році в

Ланжерон (1763-1831)

Новоросійський університет,

тепер Одеський національний університет імені І.І. Мечникова.

При Ланжероні з’явилася перша міська газета, збудували

заклад мінеральних вод, створили ботанічний сад, який зіграв

величезну роль в озелененні Одеси і усього краю, улаштували

Приморський бульвар.

Діяння Ланжерона на благо процвітання Одеси шануються

одеситами до сьогодення. Його ім’ям названа одна з вулиць

міста. Збудована їм тріумфальна арка, яка іменується аркою

Ланжерона, відкриває дорогу на пляж його імені.

У 1829 році Ланжерон вийшов у відставку і оселився в Одесі,

яку дуже любив. Помер 16 липня 1831 року від холери і

похований в Одесі.

П'ЄР ЛАПЛАС

146

(1749 — 1827)

французький астроном, математик, фізик

Те, що ми знаємо, таке

мізерне

у порівнянні з тим, чого ми

не знаємо.

П'єр Лаплас

Видатний

французький

вчений П'єр Симон Лаплас

народився 23 березня 1749

року в містечку Бомон-ан-

Ож в родині незаможно-

го нормандського селянина.

Про його дитячі та моло-

ді роки відомо дуже небага-

то. Він не любив розповідати

про себе і тому не залишив

спогадів про своє життя. Де-

які біографи Лапласа вва-

жають, що з його народ-

женням пов'язана якась

таємниця.

Лаплас навчався в школі чернечого ордену бенедик-

тинців. Маючи надзвичайну пам'ять та великі здібно-

сті, досконало оволодів кількома мовами. Вивчав літе-

ратуру, мистецтво, математику, фізику, астрономію

та теологію. Захопившись математикою, він не тільки

залишив заняття теологією, але й став переконаним

атеїстом. Вже в молоді роки за своїми філософськими

147

поглядами наближався до французьких матеріалістів.

Лаплас вважав, що всі явища природи можна поясни-

ти й передбачити, виходячі тільки із законів механіки.

Блискуче закінчивши школу бенедиктинців,

Ла-

плас залишився в рідному місті викладачем математи-

ки військової школи. Життя в провінції пригнічувало

його, і у 1766 році він виїхав до Парижа. У Парижі Ла-

плас пішов з рекомендаційним листом поважної осо-

би до відомого вченого Д'Аламбера. Але Д'Аламбер не

прийняв його. Тоді Лаплас сам написав листа вченому,

в якому висловив свої погляди на механіку. Д'Алам-

бер негайно йому відповів: «Вельмишановний пане! Ви

мали нагоду переконатися, як мало звертаю я уваги на

рекомендації, але вам вони були зовсім непотрібні, ви

зарекомендували себе самі і мені цього цілком достат-

ньо, моя допомога до ваших послуг. Приходьте ж, я че-

каю вас».

Після побачення з Д'Аламбером Лаплас дістав по-

саду викладача математики у Паризькій військовій

школі і протягом кількох років публікував свої мате-

матичні праці в «Туринських записках», заснованих

Ж.Л.Лаґранжем75.

1772

року

Лаплас

балотувався до

Паризької академії наук, але провалився на виборах.

Наступного року він став ад'юнктом академії.

Наукова діяльність Лапласа була надзвичайно різ-

номанітною. У цей період свого життя він публікує

численні праці з математики, математичної фізики та

небесної механіки. 1784 року його призначили екза-

менатором королівського корпусу артилеристів, а на-

ступного року він став дійсним членом Паризької ака-

демії наук.