— Не зовсім так воно працює, — втрутився Майк Тіві.

— Я трохи недочуваю на ліве вухо, — сказав містер Вонка. — Ти вже вибач, якщо я не розібрав усіх слів.

— Я сказав, що не зовсім так воно працює! — прокричав Майк Тіві.

— Ти гарний хлопчик, — сказав містер Вонка, — але говориш забагато. Отож! Коли я вперше побачив, як діє звичайне телебачення, то мені в голову стрельнула чудова ідея. «Слухайте! — вигукнув я. — Якщо люди вміють розщепити на мільйони шматочків фотографію, переслати ці шматочки через повітря і зібрати їх докупи на другому кінці, то чого я не можу те саме зробити з шоколадкою? Чого я не можу послати в повітря крихітні шматочки справжньої шоколадної плитки, а тоді на другому кінці зібрати докупи ці шматочки, готові до споживання?

— Це неможливо! — заперечив Майк Тіві.

— Ти так гадаєш? — вигукнув містер Вонка. — Ну, то дивись! Зараз я вишлю плитку свого найкращого шоколаду з одного кінця кімнати в другий — за допомогою телебачення! Агов, там! Приготуватися! Несіть шоколад!

Миттю з’явилося шестеро умпа-лумпів, несучи на плечах величезну плитку шоколаду. Вона була завбільшки як той матрац, що на ньому Чарлі спав удома.

— Шоколадка має бути велика, — пояснив містер Вонка, — бо якщо висилати щось по телебаченню, то з другого боку воно завжди виходить значно менше, ніж заходило. Навіть у звичайному телебаченні, коли фотографують великого чоловіка, то на екрані він завжди виходить не вищий за олівчик. Отож бо й воно! Приготувалися! Ні-ні! Стоп! Зупиніть усе! Гей ти там! Майк Тіві! Відійди! Ти дуже близько до камери! З цієї штуки вилітає небезпечне проміння! Воно за мить роздере тебе на мільйон крихітних шматочків! Через те умпа-лумпи й одягнені в космічні скафандри! Скафандри їх захищають! О! Так краще! Ну, що ж! Вмикайте!

Один умпа-лумпа схопився за важіль великого рубильника й потяг його донизу.

Сліпучий спалах.

— Шоколад зник! — крикнув дідунь Джо, махаючи руками.

Це була правда! Величезна шоколадна плитка розтанула в повітрі!

— Він у дорозі! — вигукнув містер Вонка. — Летить зараз над нами в повітрі мільйонами окремих шматочків. Швидко! Йдіть сюди!

Він кинувся до протилежного краю зали, де стояв величезний телевізор, і всі побігли за ним.

— Стежте за екраном! — крикнув містер Вонка. — Зараз буде! Дивіться!

Екран замерехтів і засвітився. Тоді посеред екрана зненацька з’явилася маленька плиточка шоколаду.

— Беріть! — закричав містер Вонка, збуджуючись дедалі більше.

— Як же його взяти? — зареготав Майк Тіві. — Це ж тільки картинка на телеекрані!

— Чарлі Бакет! — крикнув містер Вонка. — Ти бери! Хапай!

Чарлі простяг руку і торкнувся екрана, аж раптом, якимось дивом, шоколадна плитка опинилася в його долоні. З подиву він ледь її не впустив.

— Їж! — звелів містер Вонка. — Куштуй! Буде смачно! Це та сама плитка! Просто зменшилася під час перельоту, от і все!

— Це просто дивовижно! — роззявив рота дідунь Джо. — Це... це... це справжнє чудо!

— Ви лишень уявіть, — вигукнув містер Вонка, — коли я цю систему поширю по всій країні... ви сидітимете вдома, дивлячись телевізор, і раптом на екрані з’явиться реклама, а голос диктора скаже: «ЇЖТЕ ШОКОЛАДКИ «ВОНКА»! ВОНИ НАЙКРАЩІ В СВІТІ! ЯКЩО НЕ ВІРИТЕ, ПОКУШТУЙТЕ САМІ — ПРОСТО ЗАРАЗ!» — І ви простягаєте руку й берете шоколадку! Як вам, га?

— Грандіозно! — закричав дідуньо Джо. — Це змінить увесь світ!

Майк Тіві розхвилювався ще більше за дідуня Джо, побачивши, як передали по телевізору плитку шоколаду.

— Містере Вонко, — вигукнув він, — а чи можна передати отак через повітря щось інше? Наприклад, вівсяну кашу?

— А щоб тебе качка копнула! — обурився містер Вонка. — Не згадуй при мені цю гидоту! Ти знаєш, з чого роблять вівсянку? Її роблять з отієї кучерявої дерев’яної стружки, що залишається в стругачках для олівців!

— Але ви змогли б, якби забажали, передати її по телебаченню, так само, як шоколад? — запитав Майк Тіві.

— Певно, що міг би!

— А людей? — не вгавав Майк Тіві. — Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?

— Живу людину! — вигукнув містер Вонка. — У тебе що, не всі дома?

— Але чи можливо це зробити?

— О Господи, дитино, я справді не знаю... думаю, що можна було б... так, я майже впевнений, що можна... авжеж, можна... хоч я волів би не ризикувати... бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків...

Та Майк Тіві вже зірвався й побіг. Щойно почувши слова містера Вонки: «Я майже впевнений, що можна... авжеж, можна», він розвернувся й стрімголов помчав до протилежного кутка зали, де стояла велика телекамера.

— Дивіться на мене! — кричав він на бігу. — Мене найпершого в світі передадуть по телевізору!

— Ні-і-і-і-і! — заволав містер Вонка.

— Майк! — заверещала пані Тіві. — Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!

Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу підскочив до рубильника, порозкидавши навсібіч умпа-лумпів.

— Бувайте здорові й не кашляйте! — вигукнув він, рвонув рубильник на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи.

Сліпучий спалах.

Тоді запала тиша.

Тоді почала бігти пані Тіві... але завмерла посеред зали... і не могла зрушити з місця... стояла й дивилася туди, де був її син... тоді роззявила свого великого червоного рота й заголосила:

— Його не стало! Його не стало!

— Ой біда, біда! Він справді зник! — вигукнув пан Тіві.

Містер Вонка підбіг до пані Тіві й лагідно поклав їй руку на плече.

— Надіймося на краще, — сказав він. — Молімося, щоб ваш хлопчик вийшов на другому кінці неушкоджений.

— Майк! — лементувала пані Тіві, обхопивши руками голову. — Де ти?

— Я тобі скажу, де він, — утрутився пан Тіві, — пролітає десь над нами мільйонами крихітних шматочків!

— Не кажи такого! — ридала пані Тіві.

— Треба дивитися телевізор, — сказав містер Вонка. — Він от-от може там з’явитися.

Пан і пані Тіві, дідунь Джо, малий Чарлі, а також містер Вонка зібралися біля телевізора, пильно вдивляючись в екран. Екран був порожній.

— Довго ж він добирається, — сказав пан Тіві, витираючи лоба.

— Ой, Боже ж мій, Боже, — примовляв містер Вонка, — хоч би по дорозі не загубив яку частину.

— Що це має означати, до дідька? — грізно спитав пан Тіві.

— Не хочу вас лякати, — пояснив містер Вонка, — але інколи буває таке, що до телевізора долітає тільки половина маленьких шматочків. Таке, скажімо, було на тому тижні. Не знаю чому, але сюди переправилася тільки половинка шоколадки.

Пані Тіві з жаху верескнула.

— Хочете сказати, що до нас повернеться тільки половина Майка?

— Сподіваюся, це буде верхня половина, — буркнув пан Тіві.

— Стривайте! — вигукнув містер Вонка. — Дивіться на екран! Там щось відбувається!

Екран раптом замерехтів.

Тоді з’явилися хвилясті лінії.

Містер Вонка покрутив якусь ручечку і хвилясті лінії зникли.

І ось, дуже повільно, екран почав яскравішати.

— Ось він з’являється! — заволав містер Вонка. — Так, це він!

— Чи він хоч цілий? — тривожилася пані Тіві.

— Ще не знаю, — відповів містер Вонка. — Погано видно.

Спочатку нерозбірливо, але з кожною миттю чіткіше й чіткіше, на екрані почало з’являтися зображення Майка Тіві. Він стояв, махав глядачам руками і всміхався від вуха до вуха.

— Але ж він тепер карлик! — крикнув пан Тіві.

— Майчику, — вигукнула пані Тіві, — з тобою все гаразд? У тебе нічого не зникло?

— Він що, не стане більший? — обурився пан Тіві.

— Поговори зі мною, Майчику! — благала пані Тіві. — Скажи щось! Скажи, що з тобою все нормально!

З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.