У грудні 1968–го його бабуся переїхала до департаменту Сена- і–Марна, ближче до своїх доньок. Спочатку життя Мішеля майже не змінилось. Околиці Кресі–ан–Брі, що десь за п’ятдесят кілометрів од Парижа, у той час були сільською місцевістю. Чарівна місцина, повсюди старовинні будиночки, Коро написав тут кілька своїх картин. Система каналів, що підводили сюди воду річки Гран–Морен, подарувала Кресі назву Брійської Венеції, принаймні так її називали в деяких проспектах. Мало хто з тамтешніх мешканців їздить на роботу до Парижа. Більшість працює на місцевих невеликих підприємствах або ж — найчастіше — знаходить собі роботу в Мо.

Ще через два місяці бабуся купила собі новий телевізор; у той час на першому каналі саме з’явилася реклама. Вночі проти 21 липня 1969 року Мішель мав нагоду спостерігати у прямому ефірі за першими кроками людини на Місяці. Шістсот мільйонів телеглядачів, розкиданих по всій планеті, були присутні на цій виставі разом із ним. Мабуть, ті кілька годин, що тривала трансляція, можна цілком слушно назвати кульмінацією першого періоду західної технологічної мрії.

Прибувши до Кресі–ан–Брі в розпалі навчального року, він проте легко адаптувався в міському середньоосвітньому колежі і до п’ятого класу перейшов без особливих проблем. Кожного четверга він купував «Піф», який тоді вже змінив свій формат.

На відміну од більшості читачів, він купував його не заради поліграфічних нововведень, а саме заради пригодницьких оповідань. Усупереч яскравій зміні часів та декорацій в цих історіях на перший план виходили прості глибокі моральні цінності. Реньяр–Вікінг, Тедді Тед та Апач, «син суворих віків» Раган, Ходжа Насреддін, який обдурював візирів та халіфів, — усіх їх об’єднувала єдина мораль. Мішель дуже швидко це збагнув, таке усвідомлення мало серйозно вплинути на нього. Читання Ніцше не викликало в нього нічого, крім миттєвої досади, а знайомство з Кантом лише підтвердило те, що він і до цього знав. Закони чистої моралі єдині та всеохоплюючі. З часом вони ані збагачуються, ані збіднюються. Мораль не залежить від жодних історичних, економічних, соціологічних або культурних чинників, вона взагалі ні від чого не залежить. Ніщо не визначає її, але сама вона визначає. Безпричинна, вона сама є причиною. Інакше кажучи, вона — абсолют.

Мораль, яку можна спостерігати на практиці, завжди становить суміш у різних пропорціях чистої моральності з іншими складовими більш–менш темного, переважно релігійного походження. Чим вагомішою в цій суміші буде частка первісної моралі, тим тривалішим та щасливішим може бути існування суспільства, що обрало її своєю опорою. В ідеалі, суспільство, організоване за універсальними законами моральності, мало б існувати аж до кінця світу.

Мішель захоплювався всіма героями «Піфа», але його улюбленцем, звісно, був Чорний Вовк, індіанець–одинак, шляхетне поєднання всіх чеснот апачів, сіу та шейєнів. Чорний Вовк весь час мандрував преріями разом із своїм конем Чінука та вовком Тупі. Він не тільки активно діяв, без вагань кваплячись на допомогу всім слабким та приниженим, а й постійно коментував усі свої вчинки, спираючись при цьому на трансцендентні етичні категорії, час від часу висловлюючись у поетичній формі прислів’їв племені крі чи дакота, а іноді ще простіше — посилаючись на «закон прерій». Навіть через багато років Мішель мимоволі визнавав його ідеальним кантівським героєм, який завжди діє так, «наче його максими надавали йому право засідати в законодавчому зібранні всесвітнього королівства обранців».

Телевізор цікавив його менше. Втім, хоч і не дуже охоче, він щотижня дивився «Життя тварин». Газелі та лані, ці граціозні ссавці, проводили свої дні у постійному страху. Леви й пантери перебували у стані тупої апатії, що переривалася короткими вибухами жорстокості. Вони вбивали, роздирали, пожирали слабких, старих і хворих тварин, а потім знов поринали в безглузду сонливість, прокидаючись хіба що через напади дрібніших паразитів, що гризли їх ізсередини, та в свою чергу ставали тлом для репродукції вірусів. Між дерев повзали змії, хапаючи своїми отруйними зубами птахів та ссавців, якщо тільки чийсь хижий дзьоб не розривав на шматки їх власне тіло. Поважний, дурнуватий голос Клода Дарже супроводжував ці жорстокі сцени коментарями, сповненими нічим не виправданого захоплення. Мішель здригався всім тілом від огиди. У ці хвилини він також відчув, як зростає в ньому незаперечна впевненість: загалом дика природа як вона є — не що інше, як найбільша мерзенність та підлість; дика природа в її цілісності — не що інше, як виправдання тотального руйнування, всесвітнього геноциду, а місія людини, певно, й полягає в тому, щоб довести цей голокост до остаточного кінця.

У квітні 1970–го «Піф» вийшов з новою штучкою, яка мала додати деякої популярності і закарбуватися в пам’яті читачів. То був так званий «порошок життя». До кожного номера додавався пакетик з ікрою малюсіньких морських рачків Аrtemia salinа. Впродовж кількох тисячоліть ці організми перебували в анабіозі. Процедура для їх оживлення була досить складною: слід було три доби відстоювати воду, потім підігріти її, всипати вміст пакетика й акуратно збовтати. В наступні дні треба було тримати посудину біля джерела світла та тепла, регулярно додаючи туди воду належної температури, компенсуючи таким чином випаровування; обережно перемішувати рідину, щоб наситити її киснем. За кілька тижнів у пляшці кишіла сила–силенна напівпрозорих рачків, не дуже апетитних, але безперечно живих. Не знаючи, що з ними робити, Мішель урешті–решт виплеснув їх у Гран–Морен.

У тому ж номері на двадцяти сторінках, присвячених пригодницьким оповіданням, дещо розповідалося про ті обставини юності Рагана, що за доісторичних часів зробили його самотнім героєм. Коли він був ще дитиною, через виверження вулкану загинуло його плем'я. Його батько, Крао Мудрий, помираючи, залишив йому у спадок лише намисто з трьома кігтями. Кожен з тих кігтів символізував якусь чесноту «тих, хто ходить прямо», тобто людей. Там був кіготь чесності, кіготь мужності та найважливіший — кіготь доброти. З того часу Раган носив це намисто, намагаючись бути гідним того, що воно значило.

Їхня садиба в Кресі на всю довжину була обсаджена черешнею, садочок був трохи меншим, ніж в Йонні. Мішель і тут читав «Всесвіт» та «Сто питань про…». Коли хлопчику виповнилося дванадцять, бабуся подарувала на його день народження набір «Юний хімік». Хімія була набагато привабливішою, ніж механіка чи електрика: таємничішою та різноманітнішою. Хімікати лежали у своїх коробках, різні за кольором, формою та фактурою, наче навік розлучені істоти. Проте варто зіштовхнути їх між собою, і почнеться бурхлива реакція, миттєво створюючи нові сполуки.

Одного липневого дня, коли він як завжди читав у садочку, Мішель усвідомив, що хімічні основи життя могли б бути цілком іншими. Ту ж саму роль, яку в складі молекул живої плоті відіграють молекули вуглецю, кисню та азоту, могли б виконувати молекули з тією ж валентністю, але більшою атомною вагою. На іншій планеті, за інших температурних умов та сили тяжіння, молекули життя мали б містити в собі кремній, сірку і фосфор або ж германій, селен і миш’як, а то ще й олово, телур і сурму. Не було нікого, з ким він міг би обговорити ці речі, а тому на його прохання бабуся купила йому кілька книжок з біохімії.

7

Перші спогади Брюно належали до його чотирьох років; то були спогади, пов’язані з його приниженням. У той час він ходив до дитячого садочка у парку Лаперльє в Алжирі. Одного осіннього дня вихователька пояснювала хлопчикам, як робити гірлянди з листя. Дівчатка чекали, сидячи на пагорбку; вже тоді в них виявлялися перші ознаки тупої бабської покірливості; майже на всіх були білі платтячка. Земля була вкрита золотавою ковдрою з листя, переважно каштанів та платанів. Його товариші, один по одному завершуючи свої вироби, підходили кожен до своєї обраниці, щоб оповити гірляндою її шию. У нього ж нічого не виходило, листя кришилось у його руках, все розпадалось. Як пояснити їм, що він потребує любові? Як пояснити це без листяної гірлянди? Від люті він розридався; вихователька не прийшла йому на допомогу. Все скінчилося, діти повставали зі своїх місць і подалися геть із парку. Невдовзі той дитячий садочок закрився.