В історії цих кількох років, витрачених Хюбчеяком на те, щоб домогтися одностайного схвалення проекту (спочатку зустрінутого з одностайною гидливою відразою світовою спільнотою, аж поки дійшло‑таки до його фінансування з фондів ЮНЕСКО), перед нами постає портрет яскравого, бойового діяча, наділеного розумом водночас живим і практичним, урешті- решт портрет неперевершеного популяризатора ідей. Власне, він, зрозуміло, був виліплений не з того тіста, з якого виходять великі вчені; зате він зумів використати ту одностайну повагу, яку викликали у міжнаціональному науковому середовищі ім’я і праці Мішеля Джерзінські. Ще менше підстав приписувати Хюбчеяку склад розуму, як у глибокодумного, оригінального філософа; але він зумів у своїх передмовах і коментарях до «Міркувань про переплетіння» і «Кліфденських нотаток» надати думкам і висловлюванням Джерзінські форми одночасно вражаючої і чіткої, доступної розумінню широкої публіки. Перша стаття Хюбчеяка «Мішель Джерзінські і копенгагенські інтерпретації» всупереч своїй назві є серйозними, виваженими розмірковуваннями з приводу висловлювання Парменіда: «Акт і об’єкт мислення збігаються». У наступній роботі «Трактат про конкретне обмеження», як і в іншій, з більш простою назвою «Реальність», він робить спробу звести воєдино логічний позитивізм Віденського гуртка і релігійний позитивізм Конта, час від часу не відмовляючи собі в задоволенні робити ліричні відступи, про що може свідчити ось цей, досить часто цитований пасаж: «Не існує ніякого так званого вічного мовчання і нескінченного простору, тому що в дійсності не існує ні мовчання, ні простору, ні порожнечі. Світ, який ми знаємо, — це світ, який ми створюємо власноруч, він округлий, гладенький, однорідний і теплий, як жіночі груди». Так чи інакше, але він зумів навіяти значній частині публіки, що на тій стадії розвитку, якої досягло людство, воно може і повинне взяти під свій контроль всесвітню еволюцію в цілому, зокрема власну біологічну еволюцію. У своїх прагненнях він отримав безцінну підтримку з боку певної частини неокантіанців, які, використовуючи нестримний приплив ніцшеанського впливу на суспільну думку, взяли у свої руки багато важливих командних важелів в інтелектуальних університетських та видавничих колах.

І все‑таки, на загальну думку, справжнім генієм Хюбчеяк показав себе тоді, коли зумів, виявивши неймовірну прозірливість в оцінці сенсу того, що відбувається, повернути на свою користь і своєї програми трохи дивний, незаконнонароджений ідеологічний напрямок, який з’явився наприкінці XX сторіччя під гаслом New Age. Він першим у свій час зумів розгледіти за масою застарілих, сповнених протиріч смішних забобонів, до яких при поверховому розгляді зводиться цей напрямок, той факт, що по суті New Age є реакцією на те реальне страждання, джерелом якого є психологічна, онтологічна і соціальна роздрібненість та відокремленість. За відразливою сумішшю фундаментальної екології, потягу до традиційного мислення і «святинь», успадкованою від спорідненого руху хіпі та Ізаленських ідей, напрямок New Age проявляв реальне прагнення до розриву з XX сторіччям, його імморалізмом, індивідуалізмом, його анархістськими, антисоціальними схильностями; він заявив про тривожне розуміння того, що жодне суспільство не може бути життєздатним без об’єднуючої осі будь–якої релігії; насправді він сам був могутнім закликом до зміни парадигми.

Більше аніж будь–хто усвідомлюючи, що компроміс іноді конче необхідний, Хюбчеяк у лоні Руху людського потенціалу, створеного у 2011 році, без вагань узяв собі в актив декілька тем, суто належних New Age, від «Будови кортикальної області Гайо» до відомого «10 мільярдів людей на поверхні планети — 10 мільярдів нейронів у мозку людини», від заклику до створення Єдиного всесвітнього уряду на основі «нового альянсу» до майже рекламного девізу: «ЗАВТРАШНІЙ ДЕНЬ БУДЕ ДНЕМ ЖІНОЧИМ». Він виконав це віртуозно, викликавши одностайне захоплення усіх коментаторів, ретельно уникаючи будь–яких відхилень у бік ірраціоналізму чи сектантства, заручившись напрочуд могутньою підтримкою у колах вчених.

Дослідженням у галузі історії людства притаманна дещо цинічна тенденція підкреслювати «спритність» як основну умову успіху, хоча вона сама по собі без пристрасної переконаності не здатна призвести до відчутних змін. Усі, кому доводилося спілкуватися з Хюбчеяком або бути його опонентами у дискусіях, одностайно підкреслюють, що джерелом його привабливої харизми була глибока простота й істинна особиста переконаність. За будь–яких обставин він говорив майже все те, про що й думав, і в лавах його опонентів, зв’язаних обмеженнями, підґрунтям яких була застаріла ідеологія, саме ця простота чинила знищувальну дію. Одним з перших докорів, звернених до його проекту, був той, що його реалізація призведе до усунення статевої різниці, сексуальних ознак, чи не найважливішої риси людської самототожності. На що Хюбчеяк відповідав, що справа зовсім не в тому, щоб позбавити людство частини його властивостей, а щоб створити новий рід розумних істот, а кінець феномену статі як умови розмноження жодною мірою не означає прощання з сексуальними задоволеннями. Скоріше навпаки. Нещодавно були виділені кодуючі сегменти ДНК, які відповідають за формування корпускул Краузе під час ембріогенезу; при нинішньому стані роду людського ці корпускули в невеликій кількості розсіяні на поверхні клітора і головки чоловічого статевого органу. У майбутньому ніщо не завадить збільшити їх кількість, розповсюдити їх по всій поверхні тіла, збагативши таким чином структуру задоволень новими і майже нечуваними еротичними переживаннями.

Інші критики, схоже, дивилися глибше — вони акцентували увагу на тому факті, що у лоні нового роду, створеного виходячи з праць Джерзінські, усі індивіди стануть носіями однакового генетичного коду, таким чином, зникне один з основних елементів, які визначають особистість людини. На це Хюбчеяк пристрасно відповідав, що природжена індивідуальність, якою ми, не визнаючи трагічності становища, так пишаємося, саме й була джерелом і першопричиною усіх наших лих. Ідеї, що людській особистості загрожує зникнення, він протиставляв конкретний і наочний приклад однояйцевих близнюків, які, незважаючи на свій абсолютно ідентичний генотип, розвивають протягом життя власну особистість залежно від індивідуальних життєвих обставин, зберігаючи при цьому зв’язок утаємниченого братства — братства, яке, за Хюбчеяком, якраз і є тим самим необхідним елементом відродження примиреного людства.

Незаперечно, Хюбчеяк не лукавив, оголошуючи себе просто соратником і продовжувачем справи Джерзінські, лише виконавцем, єдиним прагненням якого є практичне втілення задуманого вчителем. Запорукою успіху, наприклад, можна вважати його вірність дивній ідеї, висловленій на сторінках «Кліфденських нотаток»: чисельність нового роду повинна залишатися завжди адекватною чисельності роду попереднього, отже, слід створити індивіда, потім двох, потім трьох, п’ятьох… коротше, поки буде досягнуто попереднє значення. Метою було підтримання кількості індивідів, яка становила число, що ділиться лише само на себе і на одиницю і, певне, покликане символічно привернути увагу до тієї небезпеки, яка викликана можливістю допущення у надрах будь–якого соціуму поділу його на більш дрібні окремі частини. Однак слід зауважити, що Хюбчеяк помістив цю умову в опублікованому списку глобальних завдань, ніяк не пояснивши суті цього кроку. Якщо ж розглядати проблему у більш загальному вигляді, стає ясно, що лише суто позитивістське читання праці Джерзінські мало було привести Хюбчеяка до постійної недооцінки масштабів метафізичного перевороту, який неодмінно мав супроводжувати цю глибоку біологічну мутацію, що по суті не мала прецедентів в історії людства.

Таке грубе невизнання філософського сенсу проекту і навіть самого поняття філософського сенсу взагалі, однак, ніякою мірою не могло стати на перешкоді його реалізації чи навіть загальмувати її. Все це свідчить про те, наскільки широко у всій сукупності західних суспільств, так само як і в більш розвинутій їх частині, репрезентованій рухом New Age, поширилася ідея, що фундаментальна мутація стає необхідною для виживання людського суспільства взагалі — така мутація, яка переконливим чином відродить суть понять колективності, постійності, стабільності і святості. Це свідчить також про те, наскільки філософські питання втратили з–поміж людей всяку грунтовність. Вселенське осміяння, якому після десятиріч бездумного поклоніння і шанування раптом були піддані праці Фуко, Лакана, Деріда і Дельоза, не тільки не залишило на той момент місця для будь–якої нової філософської доктрини, а й навпаки, вщент дискредитувало усе те співтовариство інтелектуалів, яке оголосило себе «гуманітаріями»; з того часу в усіх сферах мислення незворотної сили набули діячі науки. Навіть той випадковий, сповнений протиріч і невизначеності інтерес, який прихилвники руху New Age час від часу проявляли до вірувань, що беруть початок у «традиціях стародавньої духовності», свідчить лише про їх болісну розгубленість, яка часом доходила до меж шизофренії. Насправді ж вони, як і інші члени суспільства, а, можливо, навіть і більше, не могли вірити нічому, крім науки, яка була для них єдиним і незаперечним критерієм істинності. У глибині душі вони, як і інші члени суспільства, вважали, що вирішення усіх проблем, включаючи психологічні, соціологічні і в більш широкому сенсі загальнолюдські, лежить у сфері технічної думки. Так що Хюбчеяк, власне, не ризикував зіштовхнутися із опором, коли в 2013 році виголосив свій знаменитий девіз, якому судилося справді стати початком перевороту у громадській думці, планетарного за своїми масштабами: ЗМІНИ ЗДІЙСНЯТЬСЯ НЕ В УМАХ, А В ГЕНАХ.