Цей твір — насамперед історія людини, більша частина життя якої пройшла в Західній Європі другої половини XX сторіччя. Звикла до самотності, вона, проте, іноді вступала в зв’язки з іншими людьми. Вона жила в нещасливий та буремний час. Країна, в якій вона з’явилася на цей світ, повільно, але неухильно прямувала до категорії країн середнього достатку, а людям її генерації нерідко загрожувало животіння у безпросвітних злиднях, до того ж на самоті і в гіркому озлобленні. Почуття любові, ніжності й людського братерства значною мірою були втрачені; у взаєминах між собою її сучасники показували приклад байдужості, а то й навіть жорстокості.

На момент свого зникнення Мішель Джерзінські був одностайно визнаний як один з найкращих учених–біологів, йому цілком серйозно збиралися дати Нобелівську премію; але його справжнє значення виявиться трохи згодом.

У той час, коли жив Джерзінські, філософію вважали здебільшого наукою, що втратила не тільки будь–яке практичне значення, а й навіть свій предмет. Але ж насправді самі погляди людей, що домінують на даний момент у суспільстві, визначають шляхи розвитку економіки, політики та звичаїв цих людей.

Метафізичні мутації, тобто радикальні та глобальні зміни уявлення про світ переважної більшості людей, — дуже рідкісне явище в історії людства. За приклад може стати зародження християнства.

Коли метафізична мутація відбулася, вона поширюється, не зустрічаючи на своєму шляху ніякого опору, аж доки не вичерпає всіх своїх можливостей. Вона змітає економічні й політичні системи, естетичні канони, соціальні ієрархії. Жодна людська сила не може зупинити її — жодна сила, окрім нової метафізичної мутації.

Не можна сказати, що метафізичні мутації спостигають лише ослаблені суспільства, які вже занепадають. Коли виникло християнство, Римська імперія була на вершині своєї могутності: щонайвищою мірою організована, вона панувала над усім відомим їй світом, її технічні й військові досягнення не мали аналогів, але попри все це в неї не було жодного шансу. Коли виникла сучасна наука, середньовічне християнство визначало цілісну систему відносин між людиною та Всесвітом, слугувало фундаментом для управління народами, рушійною силою для пізнання діяльності, вирішальною умовою як війни, так і миру, головним чинником для накопичення багатств та їх розподілу; однак, усе це не змогло перешкодити його руйнації.

Мішель Джерзінські не був ані першим, ані головним винуватцем третьої чи не найбільш радикальної метафізичної мутації, яка мала відкрити новий період всесвітньої історії, але через низку надзвичайних життєвих обставин він став одним із найбільш сумлінних і найбільш далекоглядних її творців.

Перше липня 1998 року припало на середу. Отож, для Джерзінські було цілком природно, хоча й незвично, спакувати свої пожитки у вівторок ввечері. В холодильнику марки «Брандт», що трохи осів під вагою морозильних циліндрів з ембріонами, разом з останніми нахолоняли пляшки шампанського; зазвичай, у ньому можна було зберігати абиякі хімічні продукти.

Чотири пляшки й п’ятнадцять термостатів — це відносно справедливо. Утім, як і все решта: інтереси, що поєднували їхню групу, були досить‑таки поверховими, одне необачне слово, зневажливий погляд — і компанія могла б легко розпастися, кожен побіжить до своєї машини. Вони перебували у напівпідвальній кімнаті з кондиціонером, облицьованій білосніжним кахлем і прикрашеній календарем з краєвидами німецьких озер. Ніхто навіть не запропонував сфотографуватися. Молодий дослідник, пришелепкуватий на вигляд бородань, що приїхав на початку року, через кілька хвилин накивав п’ятами, пославшись на проблеми з гаражем. Між співтрапезниками все більше відчувалася якась скутість; незабаром починався сезон відпусток. Дехто збирався відвідати своїх родичів, інші жадали розважити душу «зеленим туризмом». Слова зависали в повітрі. Скоро й розійшлись.

Опів на восьму усе скінчилося. На автомобільну стоянку Джерзінські вийшов у товаристві однієї з колег — довговолосої брюнетки з дуже білою шкірою і огрядними грудьми. Іона була трохи старша за нього. Мабуть, саме вона мала стати його спадкоємицею на чолі дослідницької групи. Більшість її публікацій стосувалася гена DAFЗ дрозофіли. Чоловіка в неї не було.

Зупинившись біля своєї «Тойоти», він усміхнувся і простягнув супутниці руку (вдатися до цього жесту, як і всміхнутися, він вирішив кількома секундами раніше, тож подумки встиг підготуватись до нього). Долоні зчепилися, лагідно потисли одна одну. Згодом він вирішив, що цьому потискові рук бракувало теплоти; зважаючи на ситуацію, вони могли б обійнятись, як це роблять міністри чи дехто з естрадних співаків.

Покінчивши з прощальними формальностями, він сів у авто і довгих п’ять хвилин, які здалися йому майже вічністю, сидів не рухаючись. Дивно, чому ця жінка не їде? Вона що, мастурбує там, слухаючи Брамса? Чи, може, навпаки, розмірковує про свою блискучу кар’єру, про нові обов’язки (радіє, мабуть)? Нарешті, «Гольф» генетика виїхав зі стоянки. Він знову лишився на самоті. Погода стояла чудова, ще було жарко. У ці перші літні тижні все наче завмерло в сяючій нерухомості; проте, Джерзінські відчував, як дні стають коротшими.

У свою чергу, вирулюючи на дорогу, він подумав, що працює у престижному районі. 63% місцевих мешканців на питання «Чи відчуваєте ви, живучи в Палезо, переваги престижного району?» відповідають «Так». І це можна зрозуміти: будівлі тут невисокі, між ними газони. Кілька супермаркетів легко забезпечували потреби населення. Говорячи про Палезо, поняття якість життя навряд чи здавалося перебільшенням.

Південна траса в напрямку до Парижа була безлюдною. Таке враження, наче він потрапив до новозеландського науково–фантастичного фільму, який дивився ще студентом: остання людина на Землі після загибелі всього живого. В атмосфері щось і справді відгонило сухим апокаліпсисом.