Коли на розпутті пророцтв від майя ви хочете знати, куди це все піде, куди зверне і куди понесеться — до провалля чи до злету, до руйнування чи до сотворення, до деградації чи до пробудження, — усе залежить від соборної Душі людства. І від твоєї, у тому числі й передовсім.

Більше того, без твоєї душі не обійдеться. Якщо вона продірявлена гріхами і затьмарена матеріалістичним споживацтвом, коли вона, як санітар твого єства, обкладена жирами твоїх надуживань, коли вона не функціонувала і перетворилася на апендикс, який перестав бути потрібним тобі, а тому деградував, якщо ти не захотів відвернути людство від кінця світу, — кінець настав, і в тому — твоя вина. А не майя.

Тому моя душа, окрім усього іншого, зробила і цю роботу — витворила цю книгу про «Кінець», — щоб його не було. Я своє зробив. А ви?

БАТЕРФЛЯЙ ТАНЦЮЄ

БІФУРКАЙ

У Чечен Іці мені подарували друге у моєму житті свідоцтво про народження. 17 травня 1955 року за нашим календарем — це за «Календарем майя»: бактун — 12, катун — 17, тун — 1, уїнал — 10, кін — 10. Спробую запам’ятати день свого приходу на цю Землю за їхнім масштабом космічного самоусвідомлення. Бо терзаючи обидві півкулі мозку, я передовсім робив надзусилля, щоб перейти на їхній, непомірно вищий масштаб мислення. І туди ж, стрімко вгору вів цими крутосхилами і вас, шановний читачу.

Магія майя, попри цілком зримі мислительські обриси, найперше все–таки річ спіритуальна: їх зрозуміти важче, ніж відчути. Розум паморочиться у катакомбах цілинних для нього матерій, а душа віддається сповна цій магії феноменальних галактичних блукальців, які одного разу опустилися сюди і накреслили так — і духотворно, і рукотворно, що нам дух перехоплює від неземного душевного стану цього легендарного Юкатану.

А якби їх не було і цих їхніх півтори тисячі пірамід та інших велетенських артефактів по дну і навколо астероїда, що знищив один із попередніх світів? І тут я мислю від зворотного: якби майя не було — їх належало б придумати!

Йдемо від зворотного: уже без них ми бачимо, що все летить шкереберть, що приходить усьому, настояному тисячоліттями, кінець, і хтось та мав про це попередити!

Пітер Рассел пише: «2012 рік є символом часів, які ми покидаємо. Він репрезентує епіцентр вселюдського землетрусу, який все виразніше та із наростаючою силою проявляється день у день. У 2012–му ми стоїмо на порозі між світами».

На найнижчому, мало не ембріонно–інтелектуальному рівні із притаманною нам дріб’язковістю і хронічним пігмейством ми верземо щось і без упину про зміни у політиці, про нові обличчя злодійчуків, про вибори і владу, а зміни, які вершаться на наших очах, розвалюють звичний старий світ, який зводився сяк–так десятками тисячоліть, і ці зміни — не в мініатюрі національного хутора, а у масштабах усього людства, планети Землі і Галактики, Простору і Часу.

Не йдеться, братове, про зміни у вас під ногами, куди ви втупились, щоб не зашпортатись, щоб щось знайти на халяву чи щоб у щось не вступити. Піднесіть бодай хоч раз голову вгору: отой весь купол — Небо — буде зі скрипом змінюватися довкруж нас і всередині нас.

Можна стверджувати, що ми вже перебуваємо знову в новому «осьовому часі». За К. Ясперсом, ця попередня ватерлінія людського розвитку проходила між VIII і II століттям до нашої ери, коли було закладено основи сучасної світової цивілізації. Незалежно один від одного і водночас у різних кінцях планети відбувається той самий гігантський злам і зсув, що породив універсальне, от уже більше ніж 2 тисячі літ, світосприйняття — азбуку суспільного життя на Землі, всезагальний кодекс взаємин людей між собою і з природою.

В єдиному «осьовому часі» вершилося Божественне прозріння іудейських пророків у Палестині, Заратустри у Персії, перших філософів у Греції, Будди і Маґавіри в Індії, Лао–цзи і Конфуція у Китаї. Незалежно один від одного вони створили універсальний смисл історії, нове прочитання якого належить здійснити нам уже у новій осі.

Феноменальна загадка тодішньої осі — як так могло статися, що одкровення відбулося у різних кінцях неглобального світу, простими смертними, які й не підозрювали про існування один одного? Пояснення може бути практично чи не єдиним — трансцендентне, Божественне втручання, яке чи не вперше дало поселенцям Землі ідеальний образ єдності світу, в якому вони живуть, ідеальний образ спільного походження. Образ єдності, яку забезпечує безсмертний чинник — Дух, який зводить під галактичний омофор усіх, хто жив, живе і буде жити на цій маленькій і прекрасній планеті.

К. Ясперс пише, що «перше дихання» в осьовому часі вирвало людство із доісторії, а «друге дихання» у наступній осі покликане здійснити «справжнє становлення людини».

Різниця між цими «диханнями» у тому, що тоді вісь дала про себе знати у вулканічних вибухах самопізнання на окремих цивілізаційних островах, а тепер її глобальна лава покриває все людство.

Значущість нинішнього моменту може зрівнятися хіба що із приреченістю племені, про яке відомості по всьому світу нещодавно розповсюдилися через комунікаційне павутиння Інтернету. Із людиноподібних істот першої плеяди землян десь 35 тисяч літ тому залишилося із кількох сотень тисяч лише якихось дві тисячі. Достеменно не встановлено, який «атомний гриб» тодішнього зразка призвів до того, що людство опинилося на волоску. Адже цей останній легіон міг спопелитись у братовбивстві або беззахисно впасти жертвою навіть локального стихійного лиха — пожежі, урагану, голоду, потопу, не кажучи вже про капризи нашого часу — цунамі чи тайфуни.

І розмноження та становлення людства не відбулося б. Воно зникло б, не народившись, якби всохла ця суспільна крапля, з якої розлилися океани земної цивілізації. Але ці дві тисячі встояли і дали початок нам, семи мільярдам. От яка глобальна відповідальність лежала на плечах цих наших батьків–засновників — кроманьйонців.

Лише в кінці ХХ століття народилася міждисциплінарна наука, яка блискавично набирає ваги і значимості, — синергетика — наука про переміни. Ключовим поняттям нової науки є точки біфуркації, які окреслюють епохальні відрізки історичного русла. Коли плин стабільний і розмірений, ніщо не може протистояти його інерційній силі і змінити це русло. Але коли течія доходить до чергового біфуркаційного роздоріжжя, стійкість перетворюється на свою протилежність, ще вчора єдино можливі береги враз розмиваються, і відкривається перспектива множинності прокладання русел. Біфуркація — це вир, у який втрапляє раптом одне із сотень поколінь. Вир, у якому течія історичного процесу стає вразливою і слабкою, у якому малі причини можуть породити великі наслідки, у якому кроки міряються сажнями. Смисл біфуркації найвлучніше виражає якраз закон мінімаксу — коли мінімальні дії викликають максимальні наслідки.

Нинішнє покоління, якому випало жити одразу у двох — другому і третьому — тисячоліттях, першим відчуває на собі дію цього закону, бо йому судилося звершити великий перехід із епохи в епоху, тектонічні скрижалі яких здвигаються під нашими ногами.

В руках нашої богообраної плеяди — не просто естафетна палиця чергового бігуна на короткій дистанції, з яких складається нескінченний рух світової спільноти земними орбітами. Власне, це не черговий відрізок довжиною в покоління, а вихід на новий виток планетарного поступу — перехід з одного стану існування у якісно інший, який лише щойно зароджується, а тому манить та п’янить свідомість мислячої еліти і приголомшує та пригнічує рефлексії й інтуїцію мас своєю тотальною новизною і всеосяжністю.

Її феномен настільки епохальний, що дружні потуги мало не всіх загонів всесвітнього розуму — філософії, економіки, соціології, політології, психології, кібернетики та інших й інших — лише на первинній стадії пізнання і відтворення.

Науковці — це мисливці за смислами. Блискучі російські «мисливці» у мислительських хащах, Максим Калашников та Сергій Кугушев у своєму тритомному трактаті «Третій проект» так передають стан, у якому перебуває сучасник: «Погано йому без смислу, нудно». І відтак сам смисл смислу: «Смислом можна вважати вписування чогось у щось більше... Смисл — це усвідомлення людиною чи країною присутності чогось більшого і вищого в порівнянні із власним існуванням. Зміст життя наповнюється відблиском того, що більше самого життя... Смисл цивілізації визначається через її місце, роль і значення у психоісторії людства».