ЗЛУКА «РОЗУМУ ЦЕЗАРЯ»

ІЗ «ДУШЕЮ ХРИСТА»

До викладеного сценарію можна прикріпити бирку «песимістичний», оскільки, за Курзвейлом, він, 1948 року народження, має намір дожити до року сингулярності — 2045–го, коли заново ввімкнеться хронометраж життя у зовсім інших, ніж нині, масштабах. Для порівняння: за роботу на шкідливих виробництвах чи десь в умовах Крайньої Півночі один рік праці зараховувався у трудовий стаж за три. Так і тут, правда, без усіляких таких шкідливих умов, а навпаки: у рази зросте не тривалість трудової повинності, а самого життя, для продовження тривалості якого люди володітимуть неймовірними можливостями, аж до перетворення цієї окресленої тривалості до безконечності (прости, Господи), поіменованої безсмертям.

Чую гнівні окрики — а як же релігія? Християнські канони про життя і смерть, про поцейбічний і потойбічний світ, про реінкарнацію і множинність життя.

Найперше, прагнення до безсмертя живе у людині на рівні інстинкту. На генному рівні. Десь там на рівні мікрочастин нашого єства є гени, що є носіями безсмертя, якими вони запліднили нашу свідомість, нашу душу. То чому ж через таке ж запліднення нашого розуму не можуть взятися і за наше тіло? Зрештою, за християнськими канонами і передовими науковими поглядами, наша сутність, себто наша свідомість і наш розум, — поза нашим тілом.

А відтак учення Курзвейла і його адептів полягає не в абсолютизації вдосконаленого аж до безсмертя людського тіла, а якраз навпаки: через вдосконалення людського тіла — вихід із нього — аж до безсмертя, включно з існуванням у кількох тілах, а це значить, що це вже не тілесне існування, бо субстанцією безсмертя людини є вже не тіло, у якому вона народилася і в якому існувало у первинній формі її земне життя, а інша її субстанційна сутність — розум і душа. Таким чином, коло замикається, і жодних протиріч. Навпаки, усе сходиться із Христовим вченням, а саме — як я його розумію.

Курзвейл говорить не про безсмертя тіла, а про безсмертя душі, яка продовжуватиме жити у небіологічному носії. Безсмертя душі — нічого нового. Усе у відповідності з тим, як прорік Ісус.

Тому, записуючись у ряди глашатаїв постлюдства люденів, я не вважаю зі всією категоричністю, що у зв’язку з цим я перестаю бути християнином.

Зрештою, християнин — це той, хто бере свій хрест і йде за Ним. Своєю обраною дорогою і в обраний собою спосіб думання і чину. І не завжди це має збігатися з релігійними канонами, які є не більше, ніж тлумаченням Христового вчення, не більше, ніж такими, як і я, тлумачами. І серед них, тлумачів Христового вчення, першим учителем і тлумачем для мене особисто є не хто інший, як персонально я сам.

Коли Ґегелю сказали, що його погляди суперечать фактам, він відповів: «Тим гірше для фактів».

Якщо моє розуміння Христа не збігається з релігійними канонами, то тим гірше для канонів.

Я згоден із професором Переслигіним, що людени — це не майбутнє, а вони вже присутні тут. Поодиноко. Групами, як це відбувається у Росії, де вони хочуть створити політичну партію. У США вони взагалі керують державою.

Можу я мати мрію, що ця моя книга стане ядром, навколо якого засвітяться українські людени. Зрештою, якщо ми дали світові Вернадського і Кнорозова, то ми, очевидно, не ликом шиті. Це ми просто у цю найтемнішу перед світанком мить опустили руки і майже втратили віру. Але до показово демонстративного, телевізійного божевілля інтелект української нації не має жодного стосунку.

Ті, що чують у собі молекулярну злуку «Розуму Цезаря» із «Душею Христа», а їх поодинока меншість, уважно прочитають вищенаведені рядки. Однак абсолютна, завжди агресивна більшість завиє: так що ж — не всім шлях у людени?

Не всім. Треба називати речі, чи, точніше, людей своїми іменами. 70 відсотків тих, які народжуються, мають розумові задатки на рівні 15–річних дітей. Хоча про це не прийнято говорити з часів недавньої минувшини, коли «кто был ничем, тот станет всем». Що вийшло із цього блефу, відомо — хто був «нічим», той став підножним кормом чи гарматним м’ясом для тих, хто був «усім». Вони так і не перемішалися, а навпаки — без такого регулятора, як Бог, це призвело до безпрецедентного винищення одних іншими.

Однак навіть наші предки вважали, що не треба обов’язково всіх учити грамоти. Кому не дано, той може, до речі, сито прожити і без цієї грамоти, яка ніяк не лізе в його не надто метикувату голову.

Талановитими люди все–таки, як не крути, а народжуються. Є ж Христова притча про різну кількість талантів, яку дає Бог різним людям. І з цим треба змиритися, зрештою, найталановитіший — не завжди найщасливіший у сенсі матеріального добробуту й особисто–сімейного спокою.

Відтак, як уже казав, я стою на тому, що різні люди походять від різних предків. Щонайменше двох: богоподібних людей, для яких первинною є душа з її святими потребами, і людиноподібних мавп, для яких найвищою цінністю є їхнє черево. Людени будуть виростати із першого людського об’єднання.

Як каже Максим Калашников, із вищої раси. Шанувальникам золотого унітаза, які мають нині заморські вілли і яхти, депутатські мандати і застовбичене місце біля бюджету, нічого не світить. Просто їхня головна «цінність» — уміння вкрасти більше і сховати подалі, у процесі трансформації людства не може бути затребувана. От якби випало людству рухатись у зворотному напрямі — назад у печеру, назад до мавпи, то тут вони були б попереду всіх, тут їхні «таланти» стали б найсильнішим рушієм.

От як описує людена мій однодумець, поки на нього не находить часом невиліковний маразм російського великодержавного шовінізму, Максим Калашников:

«Мы уверены, что люден будет лишен “обезьяньих” черт в поведении нынешних сапиенсов и нашей “элиты”. Для людена будет смешной тяга к крикливой роскоши и сверхпотребление напоказ. Ему в голову не придет купить раскрашенную моторизованную жестянку ценой сотни тысяч баксов — какой–нибудь “Бентли”, — потому что ни у кого такой нет. Люден никогда не купит футбольную команду за полмиллиарда долларов. Ибо у него совсем иные интересы и устремления. Он ведь творец. Что ему пустое тщеславие, что ему страсти иметь самую длинноногую самку и самый большой дворец? Обезьяньи страсти. Он явно не станет клиентом навороченных бутиков. Глядите: вот идет статный мудрец в просторных льняных одеждах. Деньги для него — лишь пыль под ногами, лишь средство для исполнения великих замыслов. А сапиенсы вокруг видятся детьми, за которых несешь ответственность».

Існування на землі двох різних родів — неандертальців і кроманьйонців — було вже таке. Про це нагадують мало не всі мислителі, які переконують, що паралельне існування різних за рівнем рас, а саме — вимираючих і здеградованих сапіенсів та люденів, — штука не нова.

Я все ж підкоригував би, що це двородове існування людства триває донині, бо й надалі кожного, хто йде по вулиці чи промчався поруч у «Бентлі», можна при ближчому знайомстві віднести або до кроманьйонців богоподібних, або до неандертальців мавпоподібних.

Перед тим, як перейти до розділу–епілога, належить поставити смислову крапку. Сформулювати ключовий смисл, що випливає зі всього вищенаписаного, що поєднує у древо Істини пошуки в муках творчості верховіття.

Констатуючи настання постлюдства, ми цілком резонно навели пізнавальний фокус на такий феномен, як Розум, який є найвищим творінням у Галактиці і стає тою ракетою–носієм, що виводить нинішнє людство на нову космічну орбіту.

Як емпіричною базою я послуговувався, здебільшого, англомовними джерелами, не перекладеними ні російською, ні українською мовами.

У нас слово Совість і слово Розум (свідомість) звучать по–різному і не мають нічого спільного.

А в англійській мові Совість — це Conscience, а Розум (свідомість) — це Consciousness. Слова однокореневі. Розум — це похідна від Совісті. Совість — первинна. Совість — це корінь Розуму.

Якщо буде так, то все буде добре. У цьому — смисл.