Даруся навіть не уявляла, де він узяв її проти ночі, і чого це йому коштувало, але дуже втішилась цим виявом уваги.

Вивчити щось, крім привітання, Марк явно не встиг, тому швидко перейшов на англійську і поцікавився:

— Що сьогодні подивимося?

Дарина відразу зрозуміла про що йдеться і тому не замислюючись, відповіла:

— Ейфелеву вежу.

І про всяк випадок повторила:

— Ефель, you know?

До її цілковитого захоплення, Марк прекрасно її зрозумів.

До Ейфелевої вежі вони пішли пішки. Було тепло, тепліше навіть, ніж учора. Деякі дерева, спокушені надзвичайно лагідною осінню, повикидали бруньки. Перехожі на ходу стягували куртки і перекидали їх через плече, лишаючись у самих сорочках, а дехто тільки у футболках.

Дарина просто накинула свою кофту на плечі. Вона говорила без упину, а Марк щось їй відповідав. З десяти його слів вона розуміла приблизно два-три. Дуже цікаве вийшло спілкування.

Уже коли вони підійшли до рукотворного символу Парижа і стали у чергу, щоби піднятися на вежу, дівчина запитала досяжним для неї набором слів:

— Учора ви на площі Пігаль?

Марк глянув на Дарусю, трохи схиливши голову.

— На площі Пігаль? Ні. Я ніколи не купую секс. Це огидно. — І щоб Дарина його точно зрозуміла, він витягнув дрібну купюру й розірвав її надвоє, повторивши: секс, гроші, ніколи.

— Ваша правда, містер Вінтерз, — сказала Даруся і зітхнула.

Слова «купувати» і «ніколи» вона знала.

— Я теж цього не розумію. Усі ці шоу, статеві акти на сцені… це якесь божевілля. Я не ханжа. Не ханжа! — повторила вона з притиском, хоча Марк і не думав заперечувати, бо мало що розумів зі всього сказаного.

Даруся продовжувала:

— Нині усе продається, усе купується. Секс, діти, почуття — усе є предметом торгу. І мені від того чомусь погано. А вам, містере Вінтерз?

Марк винувато подивився на Дарину і попросив:

— Будь ласка, називайте мене Марк. Містер Вінтерз — це мій тато.

На Ейфелевій вежі був невеличкий ресторанчик, і Марк ледь не силою затягнув Дарину туди.

— Справжнє шампанське тільки в Парижі, — урочисто, але разом з тим безпосередньо виголосив Марк.

Від цієї фрази Дарині спершу стало дурно, а потім смішно.

Тоді, «В Ольги», вона навіть не могла припустити, за яких умов почує цю фразу вдруге.

Трохи шампанського, повторював Марк як заклинання, і при цьому так усміхався, що відмовити йому в Дарусі не стало б сили.

Пригадалося, як лишень позавчора — невже це було так недавно? — вона змальовувала Ігореві принади Парижа, у тому числі й цю — справжнє шампанське на Ейфелевій вежі, а під ногами цілий світ.

Що ж, так усе й сталося. Тільки Ігоря поруч немає. І вже не буде…

Столик у ресторанчику Марк знайшов дивом. Дарина підозрювала, що тут не обійшлося без хабара.

Не встигли вони сісти за свій столик, як мов з-під землі біля них виріс офіціант. У білосніжній сорочці й довжелезному фартуху. Подав меню і карту вин. Ввічливо всміхаючись відійшов.

— Дорі, можна пляшку «Вдови Кліко»? — Марк усміхаючись, запитально дивився на Дарку.

— Дуже дорого, — спробувала трохи спинити Марка Дарина.

Але Марк дуже просто пояснив:

— Ми у Парижі.

Дійсно, як вона могла про це забути. Але все ж таки вона не хотіла, щоб він так багато на не витрачав. І тут Дарина знайшла вихід:

— Я також плачу, — сказала вона, показуючи на свій гаманець.

Марк вражено подивився на дівчину й доволі категорично заявив:

— Дорі, ти дама. Дами не платять. Це не ділова зустріч. Сьогодні я кавалер.

Саме в цю мить, коли Марк виголошував свою промову щодо того, що він кавалер, з’явився офіціант. Так само виріс мов з-під землі, як і попереднього разу. Повернувся прийняти замовлення.

Марк швидко, щоби Дарина не встигла заперечити, замовив дороге шампанське.

За якусь мить бурштиновий напій, пінячись, наповнив їхні келихи.

Нічого подібного вона раніше не куштувала. Це був напій богів. Найкраще шампанське світу на її День народження. Даруся підвела очі на Марка.

— Дякую тобі. Тепер я знаю, що означає бути на сьомому небі.

— Що? — не зрозумів Марк.

— Я дуже щаслива, — промовила Дарина.

— Я також, — погодився Марк.

День пройшов чудово.

Після шампанського на Ейфелевій вежі вони ще каталися по Сені на річковому трамвайчику. Молоденький матрос у смішній білій шапочці з червоним помпончиком, що перевіряв квитки біля трапу, аж рота відкрив, глянувши на Дарусю, і щось тихо сказав Маркові. Щось, від чого Марк засміявся й обережно обійняв дівчину за плечі.

Вони пили каву. Багато кави, і на прогулянковому катері. І в крихітному кафе на набережній. А потім просто вимірювали кроками Париж, який здавався безконечним.

Даруся говорила без упину. Розповіла Маркові, що вона сирота. Мешкає в однокімнатній квартирці. Її мама тяжко хворіла перед смертю, і їй доводилося розриватися між роботою та домом. Як мріяла мама, що її донька буде лікарем. А я навіть не медсестра, лише мию підлоги, хоч і вмію робити уколи, і все таке інше.

Марк слухав уважно, і також щось казав. Дівчина дослухалася до інтонації, намагалася вловити знайомі слова…

На одній з вулиць Дарина помітила рекламний плакат: медсестра у білому халаті та із застережливо піднятим угору вказівним пальцем. Даруся не знала, що рекламує цей постер. Усі написи на ньому були французькою. Але дуже зраділа з нагоди хоч приблизно пояснити Маркові, ким вона працює.

Дівчина зупинилася, показала на плакат, потім на себе, і зробила такий жест, ніби поправляла на голові фірмову шапочку.

— Це я, — показуючи пальцем спершу на себе, а потім на плакат.

Марк розплився в широченній усмішці:

— Лікар? — вгадав він.

— Помічник лікаря, — поправила Даруся, бо не знала, як буде англійською «медсестра».

— Гарна робота, — схвально мовив Марк.

— Гарна, але дуже тяжка.

Марк театрально вклонився Дарині.

Стало ясно, що, принаймні у нього, професія медсестри користується великою повагою. Правда, вона могла б і лікарем назватися, як би він це перевірив? Просто Дарина не хотіла йому брехати. Принаймні із вдячності за чудово проведений разом час.

Та й Марк також, здається, невелика шишка. Мабуть, теж збирав гроші на цей вояж досить довго. На всьому економив. Але на пляшку дорогого шампанського не поскупився. Даруся згадала пані Квітку і посміхнулася — він би їй сподобався, цей американець.

Вони пройшли ще кількасот метрів і наткнулися на інший плакат з яскравою машиною. Угорі значилося коротко: «Крайслер», а під цим написом було зображено чоловіка у строкатій сорочці та джинсах, що ретельно протирав лобове скло автівки.

Тепер уже зупинився Марк. Показав рукою на плакат і на себе.

— Це я.

Усе ясно. Продавець машин, або майстер. — Подумала Дарка й посміхнулася.

— Спеціаліст з машин. Продаєш машини? Так, — своєю чергою вгадувала Дарина.

— Так, продаю, — зрадів Марко, що вона правильно вгадувала.

— Знаєш, а вас часто у кіно показують. Особливо у комедіях. Яку не візьми, там майже напевно буде продавець машин. Це у вас робота така комічна чи у сценаристів убога фантазія?

Звісно, з цього монологу Марк анічогісінько не второпав, але підняв руки так, ніби крутив кермо, а далі кумедно бібікнув, піднісши до рота складені човником долоні.

Дарусю це страшенно насмішило, а Марк, удавано сердито насупив брови і пробурмотів щось тим суворим тоном, яким зазвичай користуються бабусі на лавочках біля під’їздів, щоби сказати свою сакраментальну фразу: У цієї молоді жодної поваги немає до старших людей.

Дарина розсміялась ще голосніше, а Марк із запитальною інтонацією мовив:

— Нотр Дам де Парі?

Дівчина кивнула — так, чом би й ні, і, тримаючись за руки, вони рушили до Собору Паризької Богоматері.

До готелю дівчина йшла, ніби сама не своя. Наче на крилах летіла. Стільки вражень, стільки чудових пригод! І такий приємний супутник! Їй захотілося знову подякувати Маркові за компанію, за шампанське, за те, що їй добре, дуже добре, але вона не змогла дібрати слів. І засмутилася. А тим часом заговорив Марк. За допомогою вже звичних жестів він пояснив Дарусі: