Чим ближче було до дня Святого Валентина, тим більший ажіотаж панував на фірмі. Скрізь порозкидано глянцеві журнали. Дівчата обмінювалися телефонами модних перукарень, салонів краси, соляріїв, тренажерних залів. Дві теми безроздільно панували у ліфтах, кафе, дамських кімнатах та в обідню перерву — сукні та дієти:

— дівчата, ви уявляєте, — одного дня кричала на ходу влітаючи зранку до кабінету Зоряна, — я тільки що зустріла у ліфті нашу Олю з бухгалтерії. Так от, я не бачила її десь з місяць. Глянь, а вона така худенька стала, підтягнута. Ну я й до неї — колися, як це ти так схудла?

— А вона що? — обережно поцікавилася Люся.

— Каже що кожен день до їди випивала ложку яблучного оцту.

Маринка пирхнула сміхом:

— так і язву дістати можна. А ти часом не придивилася які у неї круги під очима.

— Ні, — розгублено зізналася Зоряна, — до чого тут очі, я на талію дивилася, — швидко знайшлася дівчина.

— Нічого той оцет не дає, я вже колись пробувала, — втрутилася дизайнерка Ніна. — Якось по телевізорі зірки розповідали як можна швидко схуднути. Так от, вже не пам’ятаю хто точно з них, розповідала, що зірки, якщо хочуть швидко скинути вагу, то три дні їдять парений рис, три дні — відварну курятину і три дні — яблука. А ще хтось казав, що можна гречку з кефіром три дні їсти.

— І кому ж це помогло, — скептично поцікавилася Зоряна, зла, що її рецепт дівчата висміяли.

— Та багатьом напевно. Не знаю. Всі наші зірки худі.

— От бачиш — не знаєш, — перебила Зоряна, — нашим багатьом зіркам не худнути, а поправлятися треба. До речі, — звернулася вона вже персонально до Тані, — Ти вже знайшла сукню на бал?

— Ні, — відповіла Таня. — Я не маю що одягти. І грошей на нову сукню, саме таку, яку я хочу, нема. Я, мабуть, не піду на бал.

— Ти що, здуріла!? Як можна не піти на такий бал?! — сплеснула руками Зоряна. — Там буде стільки знаменитих людей! Можна буде попускати бісиків нашим топ менеджерам, або попросити підвищити зарплату чи перейти на іншу посаду. Наталка із сусіднього відділу таким чином перейшла з секретарки у помічники менеджера. А тепер її на курси в Прагу послали. Через місяць повернеться менеджером.

— Не кажи дурниць, Зорянко. — Перебила її Ніна. — Наталка до того весь рік бігала на курси англійської та ще по ночах самостійно маркетинг вивчала. Не забивай Тані мозки. А то ще у неї складеться враження, що тут можна покрутити задом і стати головним менеджером.

— А що ні?! — не здавалася Зорянка. — Дуже багато тих мозків у Маргарити. Ходить лишень туди-сюди та й обновки демонструє.

— Зрівняла! — пхикнула Ніна, — вона ж дружина генерального. Може взагалі робити, що хотіти, і ніхто нічого не сміє їй сказати.

— Так то воно так, але зарплату вона мабуть дістає за найвищою категорією, — резонно докинула Люся.

— Звичайно, що за найвищою. Цікаво, а як би ти була дружиною генерального, то яку б хотіла…

— Не, знаю, — знизала плечима Люся, — мабуть, я б взагалі старалася не працювати з ним на одній роботі.

— От в тому й різниця між тобою, Люсь, і Маргаритою, — зауважила маринка. — У тебе є елементарне почуття такту, а в Маргарити — елементарна доза нахабства.

Дівчата всі дружно розсміялися. Зоряна знову взялася мріяти про довгоочікуваний бал:

— А може в цьому році на бал прийде наш Олег Олегович. Який він лапочка! Усі дівчата хотіли б закрутити з ним роман. Але він ні на кого не ведеться. На балу можна було б спробувати підчепити його. Як на мене, то це може дуже допомогти у кар’єрі.

— Він що, грип, щоб його підчіпати, — обурено зауважила — Маринка, яка й сама трохи нерівно дихала на Олега Олеговича.

— Зоряночко, це ж не чесно робити кар’єру, використовуючи приватні знайомства або особисті зв’язки. Треба своїм розумом досягати вершин. Ми ж тільки що про це говорили, — докинула Таня.

Тепер уже Зоряна знизувала плечима:

— Ти точно дурненька. Ну яка ж дівчина у наш час не використовує чоловіків для своїх цілей? На те вони і чоловіки, щоб мудра жінка за їхнім коштом досягала своєї мети.

Але Таня заперечно похитала головою.

— Ні, Зорянко, тут я цілком згідна з Маринкою. Не повинно так бути. Особливо щодо Олега Олеговича.

— А що, Олег Олегович особливий чи що? — розсміялася Зорянка.

— Ну, він такий… — тут Таня осіклася, боячись видати себе, що закохана в Олега Олеговича.

— Невже у тебе до нього особливий інтерес? — Зоряна уважно подивилася на приятельку. — Ти часом не закохалася у нього?

— Ні! Що ти! — Таня замахала руками, але подумки сама собі сказала: боюся, що я в нього втріскалася по самісінькі вуха.

— І не думай, подруго! Він не для таких, як ми, дарма що неодружений. Ні разу я не бачила, щоб він загравав з якоюсь дівчиною. Постійно зайнятий, такий важний. Якось Маринка спробувала його запросити на вихідні покататися на лижах, а він відмовився, сказавши, що їде до своїх батьків за кордон. Він постійно користується цією відмовкою. Може правда, а може, просто не хоче ні ж ким зустрічатися. Цікаво чому? Не голубий наче б то… Але спробувати завжди можна, — Зоряна хитро підморгнула Тетянці.

— Можна, — засміялася Таня.

— Учора секретарка шефа по секрету розповіла, що фірма запросила виступити на бал Віталіка Козловського. Тобі подобається Віталік? — по-змовницьки зашепотіла Люся до Тані.

— Дуже подобається, — зітхнула Таня, — але без гарної сукні навіть і думати не треба йти. Який чоловік мене помітить, якщо не буде гарної сукні?

— Так, без сукні ти ніхто… — наче вирок промовила Ніна, — але при бажанні завжди можна знайти якийсь вихід.

— І який?.. — щиро поцікавилася Таня.

Дівчата на якусь мить замовкли. А потім Ніна, яка за всю розмову так і не відірвала очей від свого комп’ютера, повернулася до Тані й сказала:

— Не сумуй, Тетянко. Знаєш, у мене є хороша знайома. Вона гарна кравчиня. Я сама іноді користуюся її послугами. Я попрошу її, і вона зробить тобі сукню, незгіршу від дизайнерських. Завтра… Ні, сьогодні я їй подзвоню, якщо вона вільна, тоді візьме твоє замовлення.

Від несподіваної перспективи таки потрапити на бал у Тані загорілися очі:

— Спасибі тобі, Ніночко. Але ж скільки це може коштувати?

— Не хвилюйся. У свій час я знайшла для неї кілька дорогих клієнтів, то тепер вона зробить тобі це із знижкою.

— Ніно, ти супер! — щиро вигукнула Люся, яка завжди всім співчувала, і дуже раділа, коли чиїсь проблеми вдавалося успішно вирішувати…