Дарина зрозуміла й собі показала на перший палець, додаючи словами:

— Сьогодні мій перший день.

Цей кумедний спосіб розмови їх дуже веселив.

Несподівано у кав’ярні заграла жива музика. Марк елегантним жестом запросив Дарину до танцю. Вона скинула свою чорну кофтину і з’явилася у всій своїй красі. У неперевершеній «Марі-Ортанс».

Марк танцював дуже гарно. Дарина дещо гірше. Але як справжній кавалер, він вів її у танці, і тому усі присутні зачаровано спостерігали за цією красивою парою. Під чарівні звуки музики у плавному леті поруч з чарівним незнайомцем, Дарина цілковито забула про Ігоря і ту образу, яку заподіяв їй колишній коханий. Вона правда розуміла, що це дещо божевілля, отак безпечно проводити час з іноземцем, у незнайомому місті, у чужій країні… Проте внутрішній голос підказував їй, що цьому чоловікові можна довіритися…

А чи не те саме ти говорила про Ігоря? — іронічно запитав внутрішній голос. Той теж здавався тобі надійним і безпечним.

Я все про нього знаю, — насварила Даруся свою підсвідомість. — А за Марка, на відміну від Ігоря, я заміж не збираюся. І не зустрічаюся з ним, і не сплю. Просто він веде мене додому… тобто до готелю.

Нарешті вони продовжили свою подорож до Дарчиного готелю.

Марк щось їй говорив, кумедно махаючи руками. Знаючи напевне, що супутниця його не розуміє, він усе ж таки намагався розважити її.

Це трохи дивувало Дарину, адже Марк справляв враження людини, для якої кожна хвилина на вагу золота. Ділова людина у Парижі. Що він тут робить, сам? Хоча… а чому вона так вирішила, що сам? Може, його дружина відсипається у номері після перельоту, а він вийшов подихати свіжим повітрям?

Даруся обережно опустила очі, але жодних обручок на його пальцях не помітила. І їй сподобалися руки Марка. Сильні та витончені. Руки піаніста або хірурга. Цікаво, хто він за фахом? От у Ігоря…

— Годі вже! — чітко і голосно наказала сама собі дівчина.

Пан Вінтерз усміхнувся.

Він, мабуть, вирішив, що Дарина щось йому відповіла.

У цей момент з-за повороту вигулькнув її готель. Дарка відчула гострий жаль, коли побачила його. Це означало, що їм пора прощатися.

Вони зупинились у холі готелю:

— Дуже дякую, — щиро посміхаючись Маркові, мовила Дарина. — Ви дуже добрі, — додала вона, на знаючи інших слів англійською.

— Які ваші плани на завтра? — несподівано запитав Марк.

Дарина не зовсім зрозуміла про що він говорить. Відомим було лише слово завтра. Але спробувала відповісти:

— Париж, вулиці, театр…

Тоді Марк підійшов до реклами кави, вказав Дарині на горнятко і сказав:

— Сніданок, — це слово він доповнив жестом наче підносить до рота виделку, а потім п’є каву.

Дарина, здається, зрозуміла про що йдеться.

— О’кей.

Марк знову підійшов до Дарини і показав їй пальцем на свій ручний годинник. Палець вказував на десяту годину:

— Тут, — показав він наступним жестом.

— Добре, — сказала Дарина, а потім швидко поправилася: о’кей.

Марк уважно подивився на неї, а потім ламаною українською мовою спробував повторити:

— Добре.

Дарина була надзвичайно зворушена такою уважністю співрозмовника. А коли він на прощання ще й поцілував їй руку, вона мало не втратила дар мови. За всі три роки зустрічання з Ігорем, він жодного разу не поцілував їй руки.

У номері, вкладаючись у ліжко, Даруся продовжувала думати про Марка.

Він такий добрий! Якби не він, вона, швидше за все, ще й досі блукала б десь навколо Монмартру. І ще він дуже симпатичний. Високий брюнет. Волосся густе, шовковисте, гарно зачесане. Плечі широкі, навіть під курткою це видно. На вигляд йому років тридцять п’ять, може, тридцять сім. Чим же він займається? Чимось таким не панським. З тих робіт, що справді є роботами. Але очі у нього все ж якісь сумні. Печальні. Так може дивитися лише людина, яка пізнала гіркоту втрати.

Дівчині стало нестерпно шкода, що вона не знає англійської. Якби вона знала англійську, то могла б про все розпитати Марка. А може він би й не сказав нічого. З якого це дива йому сповідатися незнайомій жінці? А от вона… наважилася б розповісти йому про Ігоря? Про все, що вона пережила? Ні, навряд чи. Надто серйозна і болюча тема для короткого знайомства. І все одно, жаль щодо мови. Треба буде обов’язково взятися за вивчення мови, як повернеться додому.

Згадавши про повернення, Дарці прийшла в голову несподівана ідея подзвонити Надійці.

З першого разу Надійка не взяла мобільний. Тоді Дарина спробувала ще раз.

— Дарко, у тебе совість є! — почувся на тому боці розлючений голос подруги. — Пів на другу. Я сподіваюся тебе не викрали терористи, що ти так пізно дзвониш!

Тільки тепер до Дарини дійшло, як довго вона сьогодні на ногах. Але не це було головне:

— Надійко, дорога, я сьогодні провела такий прекрасний день, — захоплено кричала вона у мобілку.

— Дуже за тебе рада. А я сьогодні провела препаскудний день і мрію провести прекрасну ніч, добре виспавшись.

— Ну, не гнівайся на мене, подружко. Я така тобі вдячна, що намовила мене поїхати в Париж.

— А що трапилося, — уже зацікавленим голосом перепитала Надійка.

Дарина блаженно простяглася на великому двоспальному ліжкові:

— Сьогодні я познайомилася з таким чудовим чоловіком.

— Де?

— На Пляс Пігаль.

— Він що, сутенер! — Вражено вигукнула Надійка.

— Що ти верзеш. Який у дідька сутенер! Надзвичайно ввічливий та милий американець. Я заблукала на Пляс Пігаль, а він відвів мене до мого готелю. По дорозі ми пили каву, і завтра маємо знову зустрітися.

— А як же ти з ним спілкувалася? — здивувалася Надійка.

— Трохи жестами, трохи словами. Але ми цілком розуміли одне одного.

— Одне з двох, — розмірковувала практична подруга, — він або такий самий наївний дурень як і ти, або аферист. Він у тебе часом грошей не позичав?

— Надійко, перестань. Не можна думати про всіх так погано, — обурилася Дарина. — Щоб ти знала, не позичав. І бери більше, він пригостив мене чудовою дорогою кавою, і ми багато танцювали в одній кав’ярні.

— І він навіть не приставав до тебе? — ніяк не могла втямити логіки незнайомця Надійка.

— Уяви собі — ні.

На тому кінці запала на кілька секунд мовчанка. Нарешті Надійка озвалася знову:

— Ти все-таки вважай, Дарусю. Я б дуже не хотіла, щоб з тобою трапилося ще щось погане.

— Усе буде гаразд, ось побачиш. Я просто приємно проводжу час. А чоловіків з мене вже досить!

— Ну добре, давай спати, — попросилася Надійка, — а своє ставлення до чоловіків з’ясовуватимеш завтра зранку, — на прощання мовила Надя й натиснула клавішу «відбій».

— Ну й добре, — повторила за подругою Дарка, додавши звичне — цьом-па, — і поклала мобільний на нічний столик біля ліжка.

А чоловіків з мене таки справді вже досить, як мантру повторила Дарка й з таким наміром заснула в один момент.

Прокинулася Дарина о восьмій ранку. Свіжа й сповнена нових сил. Негайно подалася в душ і швидко привела себе до пуття.

Довго думала, що вдягти для сьогоднішньої прогулянки. Вирішила щось просте: джинси, білу блузку, зручні шкіряні туфлі на низьких підборах аби було зручно блукати містом. Прихопила кофтину, на всяк випадок. Осінь на дворі. Такий одяг цілком відповідав її настрою. Бадьора, впевнена у собі, повністю готова до нових пригод.

Дівчина спустилася в хол за п’ять хвилин до десятої.

Марк уже був там. Він сидів у череватому кріслі, гортаючи якусь невеличку книжечку, і підвівся, щойно помітив Дарусю. Захоплено огледів її і широко розвів руки, аби показати, наскільки він вражений її красою.

Дарина засміялася, і, зовсім забувши, що він американець, сказала:

— Привіт.

І ледь не впала, почувши від нього:

— Доброго ранку.

Виявилось, що книжечка, яку гортав Марк, була англо-українським розмовником.