ЛитЛайф - литературный клуб
Изменить стиль (Регистрация необходима)Выбрать главу (20)

Анастасія Нікуліна

Сіль для моря, або Білий Кит

Пролог

«Ятебе…» — Чоловік дратівливо стиснув олівець у пальцях. Це було важче, ніж він думав. Весільна клятва, хай їй грець! Нумо, хлопче! Згадай, вона ж хороша… Має бути щось добре між вами. Мусить!

Чоловік у світло-зеленій сорочці відсунувся від столу й відкинув голову на спинку крісла. Каштанове волосся, темні очі, зграбна статура… Він чортихнувся. Хоч що уявляй собі, а в голові все одно інша. Ластівка… Рвучко підсунувся до столу, витягнув чистий аркуш зі стосу паперів і став гаряч­ково виводити літери.

«Я кохаю тебе, ластівко. Від першої хвилини й до останньої. Я готовий на все, щоб повернути тебе».

Вдих-видих. Закреслити останні два слова.

«Я готовий на все, щоб зробити тебе щасливою».

Це вже краще! Чоловік писав, мов заведений, аж поки не побачив, що рука вивела чуже ім’я наприкінці. Він мусив скласти обітницю для своєї нареченої Інги. Так, це були слова кохання: щирі, справжні, все, як вона хотіла, однак призначалися вони не їй. Збрехати зараз — зрадити пам’ять про все. Чоловік розстібнув верхній ґудзик на тугому комірці. Дихати одразу стало вільніше.

Господи, це ж Інга не давала йому дихати! Її любов душила вже який рік, а він терпів і мучився, боячись образити. Він увесь час жив у страху, що зробить щось не так. Її любов укупі з його почуттям провини повільно заганяли в глухий кут, перетворюючи на безвільну маріонетку. Чоло­вік уявив усмішку Інги і ледь не сплюнув від огиди. Вона йому набридла. Як же вона набридла! Усім: починаючи від слинявого поцілунку вранці й до нічного масажу із задушливими пахощами слизьких масел.

Коли все дійшло до весілля? Як він пропустив це між першим і другим за вечерею? І тепер він має написати, що кохає її? Чоловік підвівся та став міряти кімнату широкими кроками. Він цього не зробить. Більше він цього не хоче. Все це було величезною помилкою. Інга плакатиме. Вона точно плакатиме! Треба зробити так, щоб не бачити її сліз, інакше він знову дозволить натягнути зашморг собі на шию. Чоловік зупинився коло вікна й забарабанив пальцями по підвіконню. На склі вже були помітні плями, крізь які сіре небо здавалося ще похмурішим. Весна, чорт забирай! Сірі фасади старих будинків із облущеною фарбою, сірі дерева, сірий асфальт із проваллями ям, схожими на дупла в гнилих зубах. Усе сіре — як його життя! Вітер швиргонув необрізаний кабель від кондиціонера на стіну, і чоловік здригнувся від нав’язливого стуку. Написати їй листа! Нехай знена­видить його, нехай поливає брудом! Що завгодно, аби не повертатися…

Чоловік згорнув перший папірець і поклав його до кишені ретельно випрасуваних брюк — теж Інжина робота. Він усміхався: нарешті зможе влізти в прості джинси без істеричного «Скинь це негайно!» і забуде про всі ці краватки-­метелики. Витягнув новий аркуш і швидко став писати, сильно натискаючи на грифель, щоб не передумати.

«Інго, все було брехнею. Пробач.

Я мушу це сказати. Пишу в листі, бо хочу, щоб ти знала, і не хочу чути, що ти мені скажеш. На все буде одна відповідь: ні. Ні, нічого не можна зробити. Ні, тобі не потрібно змінюватися. Ні, ти не винна. Я сам винен у всьому.

Пробач за те, що ніколи тебе не кохав. З тобою було саме існування, а зараз я зрозумів, що маю ще трохи часу, щоб пожити. У мене було справжнє кохання. Вона і зараз зі мною. Вона в моєму серці. Коли кохаюсь із тобою — бачу її. Коли сміюся до тебе — уявляю її, мою ластівку. Ти не зможеш дати мені небо. Ти не зможеш дати мені свободу. Так, я зрадник, брехун і негідник. Але я так більше не можу. Знайди того, хто сам захоче бути з тобою, а не робитиме це з примусу.

Пробач і прощавай».

Чоловік пам’ятав кожне слово, що написав у тому триклятому листі. Єдиному листі, який він так і не спромігся надіслати. Він саме йшов на пошту за маркою, а в наплічнику за спиною бовтався його нехитрий скарб і відкладені гроші, щоб вистачило виїхати з міста світ за очі, тільки якнайдалі від цього несправжнього життя.

Інга зустріла його біля дверей. Схвильована, розчервоніла, з вологими від сліз очима. Сказала лише два слова: «Я вагітна». Наплічник із жалібним дзенькотом упав на підлогу: здається, там щось розбилося. Чоловік подумав: так розбиваються мрії. Тоді він уперше зрозумів, що більше не потребує неба. За вікном почав сіятися дрібний сірий дощ.

Розділ I. Штиль

— Ти куди? — Голоси підступали зусібіч. Мучителі боляче шарпали за волосся невисоку русяву дівчину й із гиготінням топталися їй по ногах. — Хочеш утекти? Давай, спробуй!

— Пустіть! Випустіть мене! — Ліза просилася, але голоси були невблаганні. Нащо випускати жертву, коли гра в самому розпалі? Коло щільнішало. Вона крутилася дзиґою. Штурхани, образливий сміх, колючі вигуки: все напосідало, затуляючи світ. Жертва стиснула кулачки й кинулася вперед, мало не збивши з ніг одного зі своїх катів.

— Стій! Здуріла? Тобі все одно нема куди бігти!

— Відчепіться від мене! — вигукнула, тікаючи. Від швидкого бігу перехоплювало подих й відчутно кололо в правому боці, але спинятися не можна було в жодному разі. Голоси залишилися за спиною, затихаючи в тінях вузьких провулків. За будинками вигулькнув пляж: сіра смужка скель і широкий розчерк темно-синьої фарби. Сонце готувалося пірнути за горизонт. Ноги вгрузали в пісок, кожен крок давався взнаки. Дівчина захекалася, з’явилася задишка, але вона не спиняла бігу. З тугої коси злетіла резинка — густе волосся розсипалося по плечах, а шия вмить спітніла.

Ліза не помітила високого корча, зашпорталась і впала. Коліна одразу запекли вогнем: вона здерла шкіру до крові. Дівчина стиснула зуби, рвучко підвелася й побігла далі. В сандалях уже було повно піску, він забився під джинсову тканину коротких шортів, скрипів на зубах — сухий і со­лоний. Запорошив очі. Ліза зупинилася й стала швидко-­швидко терти повіки. Вона не збиралася плакати, звісно ні. Це все через пісок. Невдовзі їй виповниться п’ятнадцять — хіба такі дорослі дівчата скиглять? Просто потрібно якнай­швидше вимити пісок.

Витерши ніс рукавом сорочки — з нього теж чомусь потекло, — дівчина підійшла до стежки на розлогому схилі й зупинилася. На її улюбленому місці вже хтось був. Турист? Що він забув біля Тридиву? Трохи далі є пляж з усіма туристичними забаганками: надувні гірки, катамарани, човни, палатки з шаурмою та пивом. Нащо було сюди лізти? Ліза копнула перший-ліпший камінь, і той слухняно відскочив убік. Йти назад аж ніяк не хотілося. Тому вона спустилася, навмисне голосно човгаючи ногами, як старезна бабця, й повільно попрямувала вздовж скель, стискаючи покусані губи в тонку нитку. Всередині кипіло обурення навпіл із образою. Нечесно!

Нечесно! Це було її місце! Тільки її та моря, і ще невеликих списаних військових катерів, які було дешевше замінити, ніж полагодити. Поряд із Туманівкою — невеликим містечком, де вона уже майже рік жила разом із батьками, —розташувалася військово-морська база з кораблями та підводними човнами. А неподалік було «кладовище» військових суден, але там Ліза так жодного разу й не побувала. Їй чомусь не хотілося тривожити спокій сплячих морських машин, які колись віддано служили своїм капітанам. Загрузлі у хвилях, вони, напевне, й досі чекали, поки хтось гукне: «Повний уперед». Здавалося, якщо вона піде туди — може залишитися там, де зупинився час. Тато якось сказав, що там живуть примари. Моряки після смерті повертаються на кораблі, на яких колись виходили в море, й залишаються з ними на вічній вахті. Ліза мимоволі здригнулася: від згадки про привидів руки миттєво вкрилися сиротами.

Списані катери чомусь залишили на пляжі — нехай і подалі від основного, але не на «кладовищі». Вицвілі, пошарпані сірі кораблі з чорними якорями, але вже без рятівних кругів і всієї іншої амуніції, один за одним шеренгою напівлежали просто на піску й камінні пляжу. Все, що можна було зняти чи відкрутити, вже давно знято й відкручено. Всередині доживали віку залишки приладів із кольоро­вими дротами, що стирчали врізнобіч. Один із катерів лежав на боці, інші стояли, наче вкопані під кутом.

1
{"b":"306554","o":1}
Последние обсуждаемые темы на форумеСообщенийСоздательПросмотровПоследнее сообщение
Любовные романы, Фэнтези ЖЕНЩИН-авторов
Поиск и обмен книгами указанных жанров. Преимущественно для женщин )
Литература -> Обмен книгами...
998ღ★ИриШкɑ★ღ2411120Последнее сообщение
Anuyta сегодня, 5:59:07
Смешные картинки
"Вот это да! — подумала Алиса. — Кот с улыбкой — и то редкость, но уж улыбка без кота — это я прямо не знаю что такое!" Льюис Кэрролл "Алиса в стране чудес"
Жизнь Увлечения -> Юмор
1802Лара 65138Последнее сообщение
Karmen Катерина сегодня, 5:48:51
Помогите вспомнить книгу. Фантастика и фэнтези.
Альтернативная, боевая, детективная, юмористическая, романтическая фантастика и фэнтези. Попаданцы. Постапокалипсис. Ужасы и мистика и многое другое, что не попало в вышеуказанный список.
Литература -> Поиск книг по описанию и сюжету
9995sikerinmv877260Последнее сообщение
MGala сегодня, 5:10:35
Авторские фотографии
Делимся своими личными фото-открытиями, фото-сюжетами, фото-... Фото, лениво сдернутые с интернета - флуд в квадрате!
Жизнь Увлечения -> Обо всем
5540Лара 139730Последнее сообщение
Mercury сегодня, 5:04:51
Авторские стихи
Стихи собственного сочинения.
Литература -> Поэзия, стихи
5265RIP165765Последнее сообщение
СмирНяшка Алёна сегодня, 2:48:13
ЛитЛайф оперативно блокирует доступ к незаконным и экстремистским материалам при получении уведомления. Согласно правилам сайта, пользователям запрещено размещать произведения, нарушающие авторские права. ЛитЛайф не инициирует размещение, не определяет получателя, не утверждает и не проверяет все загружаемые произведения из-за отсутствия технической возможности. Если вы обнаружили незаконные материалы или нарушение авторских прав, то просим вас прислать жалобу.

Для правильной работы сайта используйте только последние версии браузеров: Chrome, Opera, Firefox. В других браузерах работа сайта не гарантируется!

Ваша дата определена как 19 декабря 2018, 6:09. Javascript:

Яндекс.Метрика