— Так, ієрофанте, але якщо, приміром, я, простий земний чоловік, візьмуся зіграти роль Деміурга, себто вибудую зі свого астрального світла якийсь світ, чи можливо таке, що він потім, навіть всупереч моїй волі, матеріялізується?

— На жаль, можливо, ваша екселенціє.

— Отож, матеріялізується, то чи не буде це викликом Єдиному і чи не накличу я таким чином на себе гнів Божий? Га, ієрофанте?

— Бери, що хочеш, сказав Господь, ваша екселенціє, але за все будеш платити.

— Так, так, так. Не весело.

— Атож.

— А що робити, ієрофанте?

— А що хочете, ваша екселенціє, як уже було сказано: образ і подоба, тобто ви яко ж людина маєте своїм атрибутом свободу, право на вибір, іншими словами.

— Як постелиш, ієрофанте, так і спатимеш?

— Що посієш, ваша екселенціє, то й пожнеш.

— А можна, ієрофанте, побачити весь свій власний астральний світ, витворений, скажімо, мною одночасно, як пейзаж з Говерли?

— А навіщо, ваша екселенціє?

— Як навіщо? Гм… А й справді, навіщо?

— Таки-так, — навіщо. Бо навіщо це саме сотворіння свого астрального світу, ваша екселенціє? Винятково заради естетичної насолоди та ігрового азарту, а якщо Деміург бачитиме весь гештальт світу, який він творить, то щезне будь-який інтерес.

Бог сотворив світ, бо мусив, а ви ж не мусите. Ви це робите, якщо робите, задля гри і мистецтва, тому є сенс закласти у схему елемент спонтанності та самокерованості і побачити, що з того вийде.

— А якщо воно матеріялізується, ієрофанте?

— Що ж, тоді так і буде.

— Мені треба подумати.

— Думайте, ваша екселенціє, але мені здається, що коли Бог приступив до створення нашого земного світу, Він довго не думав.

— Блюзниш, ієрофанте!

— Фах такий, ваша екселенціє.

— Словом, так, ієрофанте, я прошу вас бути за свідка перед Вартовими Карми, Ієрархами Провидіння і Поліцією Фатуму, що робив я це, — якщо, звичайно, буду щось робити, — винятково заради любови до мистецтва, ігрового азарту та притаманної людям допитливости, і не було в моїх діях жодного якогось користолюбства чи вигоди. Навпаки і ще раз навпаки — я зазнаю певних втрат, хай не у цьому світі, а вже у тамтому.

— Я охоче засвідчу на вашу користь.

— Але це… друже ієрофанте, якось смішно таке запитувати, як ви думаєте, що би мені створити?

— Та що собі хочете, товаришу, перепрошую, пане… ваша екселенціє, хоч казочку для дітей.

— Яку казочку?

— Яку, яку? Ну, скажімо, про Котигорошка.