В Африку Котигорошко летів з тяжким серцем. Ні, він не гнітився переведенням на нове місце служби — якраз навпаки, але перед від'їздом йому не вдалося зустрітися ні з Яриною, ні з Небославою.
Панна Савойська була у журналістському відрядженні десь аж у Скандинавії, а панна Кощун разом зі своїм шефом генералом Доброзолом перебувала на острові Паски. Там фахівці з управління «М» переймали у місцевих скульпторів досвід долання гравітації.
Котигорошко з горя напився. Ті чотири дні, які він планував провести із найлюбішими в світі паннами (два — з Яриною, два — з Небославою), змарнував на київські корчми.
У літак, військовий транспортувальник «Ан-70», він сідав у тяжких похмільних муках, виснажений і зелений. Літак привіз його вкупі з іншими українськими військовими в Олександрію, звідки вони розходилися по гарнізонах. Котигорошко військовим катером, угору Нилом, нарешті дістався до нового місця служби. Це була найбільша у Єгипті піраміда, за військовою термінологією — об'єкт «Псі 7-І». Означало це — психотронна установка сьомої бази під першим номером. Україна мала десять таких баз по цілому світі, тоді як Атлантида понад п'ятдесят. Паритет досягався тим, що українська псі-зброя була набагато ефективнішою і розміщеною майже по всьому периметру Атлантиди — в Европі, Африці, Гренландії, Антарктиді, Ацтекії та Перу, тоді як атлантидці свою психотронну зброю могли розміщувати лише на своїй території та у своїх нечисленних колоніях.
Котигорошка зустрів сотник Пта-Пташник — середнього віку копт з великим хрестом на грудях. Він критично оглянув чорну Котигорошкову уніформу, але з великою повагою — закодований знак управління «М» — бронзовий амулет на шовковій шворці, що носився на шиї поверх краватки, на якому було зображено руну «М», ієрогліф «алеф», тризуб, свастику, октаграму, хрест і багато ще різної окультної графіки.
— Найперше би я вам, пане поручнику, порадив переодягтись у пустельний стрій, — сказав сотник-копт, — поки вас не засмажило це українське сонце. А затим я покажу вам об'єкт. Ходімо в курінь.
Котигорошкови було відведено окреме помешкання в офіцерському будинку — дві невеликі, але затишні кімнати, одна для праці, повна оргтехніки, друга — для відпочинку з великим ліжком і голографічним телевізором, приємно вражали потужні кондиціонери і лазничка з невеличким басейном. Котигорошко зняв свою чорну уніформу з чоботами та аксельбантами, викупався і з насолодою вбрав легкий піщаного кольору полотняний стрій, мотузяні черевики і кепі з довгим дашком, необхідним атрибутом до цієї форми були темні окуляри від сонця, які він теж негайно одягнув. Тепер відчув себе інакше, переодягнувшись, він трохи втратив у презентабельності, зате безкінечно багато набув у суто біологічній функціональності.
Об'єкт «Псі 7-І» був обгороджений трьома рядами колючого дроту, середній з яких перебував під напругою, крім того, по всьому периметру огорожі постійно ходило чотири патрулі з вченими псами.
Котигорошко із сотником Пта-Пташником щасливо проминули усі численні пости і підійшли до підніжжя об'єкта. Котигорошко вперше бачив так зблизька цю славнозвісну зброю, яка навіювала (в переносному і потенційно в прямому сенсі) жах на півсвіту. Попри всю гаму суперечливих почуттів він мусив зізнатися, що трохи розчарований, бо грізне «псі» виявилося хоча й величезною, проте звичайною пірамідою. Змурованою із кам'яних брил.
— Так, зовні це просто піраміда, — вгадав його настрій сотник, — але я певен, що ви здивуєтеся, коли побачите саму психотронну зброю.
Сотник підійшов до малопримітних сталевих дверей у піраміді, набрав код на ще менш примітному пульті, і вони ввійшли всередину. Поки що нічого незвичного Котигорошко не побачив: бункер як бункер — бетоновані коридори, електричне освітлення, залізні двері обабіч. В одні з яких сотник попросив Котигорошка зайти.
— Тут буде ваша бойова позиція, поручнику, — сказав сотник, показуючи невеликий кабінет з моніторами, пультом управління та іншим штабним електронним причандаллям, — тут будете нести службу на варті українських пірамід.
Це як мінімум два роки безвилазно у цій дучі, подумав Котигорошко і цілком фізично відчув, як в його гарних темно-русявих кучерях з'явилися перші сиві волосинки.
— А тепер я вам покажу саму установку, — урочисто промовив сотник, — прошу!
Вони вийшли, проминули ще кілька дверей, пройшли в самий кінець коридору, і сотник відчинив особливо надійні масивні, як у банку, двері.
— Прошу!
Прийшов час дивуватися. Приміщення виявилося вивернутим навиворіт географічним глобусом, з північним полюсом у центрі стелі і відповідно — південним посеред підлоги. Сам глобус було виконано з фігурного скла, ефектно підсвітленого зі зворотного боку. Моря-океани, звичайно, світилися синім, а кожна країна відповідно до своїх традиційних барв: Україна — блакитним, Китай — жовтим, Індія — оранжевим, Африка — чорним, Атлантида — сірим, Германія — зеленим, Гелія — бузковим, Туран — червоним і так далі. У центрі Антарктиди на самісінькому південному полюсі розміщувався зручний офісний стілець, що обертається довкола своєї вісі, а в ньому — немолодий змучений чоловік з голеною головою, вбраний у військовий стрій без знаків розрізнення.
—Це і є «Псі 7-І»!
— Людина?! — Котигорошко дивувався цілком щиро.
— А чому б і ні?! — посміхувся сотник. — Попереджую: розмовляти з генератором категорично заборонено. Контакт можливий лише безпосередньо перед початком бойової атаки на потенційного суперника.
«Псі 7-І» байдужим поглядом ковзнув по прибулих і втупився в столицю Непалу Катманду.
— Але чому?.. — не вгамовувався Котигорошко.
— А що потужніше, ніж людський мозок, може генерувати психічну енергію, що здатна руйнувати матерію в сто разів ефективніше, ніж ядерний вибух?.. — сказав сотник. — Відповідно цю енергію простимулювавши, звичайно.
— Спра-а-а-вді…