До цiєї кiмнати Iзольда Сократiвна заходила лише пiзнього вечора, скiнчивши всi свої буденнi клопоти: розпродаж яєчок дачникам, догляд за квiтами, дружнi балачки з сусiдками про погоду й мiжнародне становище. Але перед тим, як зайти, вона старанно готувалася.

Скромне сатинове плаття й плюшевий чорний жакет летiли в темний куток першої кiмнати, щоразу лякаючи Креню. Замiсть цього ганчiр'я вона вдягала розкiшний атласний халат з малюнками, що пасували кольорами до килимiв. Замiсть босонiжок на гумовiй пiдошвi, за чотири карбованцi тридцять сiм копiйок, Iзольда Сократiвна взувала вишитi золотою ниткою капцi, облямованi хутром нерпи, цiну яких навряд чи змiг би точно визначити навiть найкращий прийомщик комiсiйного магазину. А на старанно вимитi й змащенi дорогим французьким кремом руки настромляла коштовнi перснi з дiамантами.

Наприкiнцi вона робила зачiску. Iзольда збирала волосся, ще густе й чорне, мов пiр'я у Крениному хвостi, в тугий жмут на потилицi, заколювала його черепаховим гребiнцем i лише тодi повагом прочиняла заповiтнi дверцята.

Зручно вмостившися в одному з крiсел, Iзольда вiдкривала прихованi за килимом вiд стороннього ока дверцята стiнної шафи.

На перший погляд можна було здивуватися: серед такої розкошi -- i звичайнiсiнька тобi стiнна шафа-комiрчина з нефарбованими сосновими полицями, ущерть завантаженими пiвлiтровими банками з варенням.

Але це -- тiльки на перший погляд.

Iзольда розсувала у першому рядi банки з варенням -- i за ними вiдкривалися теж банки, закатанi металевими кришками. Та в цих банках зберiгалося не варення з яблук, вишень чи слив. У цих банках лежали... грошi!

Як i кожна дбайлива хазяйка, що наклеює на закручену банку з варенням папiрець i на ньому пише сорт варення й коли його зварено, так само Iзольда Сократiвна закручувала в пiвлiтровi банки купюри у десять, двадцять п'ять, п'ятдесят i сто карбованцiв, робила на банках наклейки з медичного пластиру i теж щось писала на ньому червоним фломастером. Але писала, звичайно, не сорти варення -- де ви бачили варення з грошей! -- а якiсь загадковi цифри, скажiмо, такi:

25.1500.VIII.

Цей напис стороннiй людинi нiчого б не сказав, але не Iзольдi. Для неї вiн означав дуже й дуже багато. Ось як вiн розшифровувався:

Грошовi купюри по 25 карбованцiв.

Всього в банцi -- 1500 карбованцiв.

Грошi зiбрано в серпнi.

Грошi в банки Iзольда закручувала з багатьох мiркувань.

По-перше, в банках, на вiдмiну вiд грунту, печер чи iнших традицiйних схованок для скарбiв, вони не псувалися.

По-друге, так, пiд виглядом варення, банки не привертали зайвої уваги -- в разi чого...

По-третє, якщо треба буде кудись переїхати -- банки легко можна завантажити в ящики, котрими Iзольду Сократiвну запросто забезпечив би синочок Бобчик -- адже для приймальника склопосуду це дрiбниця!

I -- по-четверте, i це головне! -- слова "банка" та "банк" здавалися Iзольдi близько спорiдненими.

Як їй це не було прикро, але в нашiй країнi приватних банкiв нема, та й не може бути. Якщо у вас є зайвi трудовi грошi, ви можете тримати їх у будь-якiй iз численних ощадкас. Iзольда ж ощадкаси обминала десятою дорогою, бо грошi, якi вона мала, були далеко не трудовi. От вона й надумала влаштувати собi свiй власний потаємний "банковий банк", як Iзольда його називала.

Банк Iзольди Сократiвни налiчував уже стiльки банок, що потребував переоблiку та iнвентаризацiї: жiночка давно збилася з рахунку! От вона й збиралася взимку, коли роботи поменшав, зайнятися цiєю справою, а поки що не дуже сушила собi голову. Та й приємно було мати стiльки грошей, що й полiчити не просто!

Ще сподiвалася вона придбати для пiдрахунку грошей мiнiкомп'ютер, та зiткнулася з непередбаченими труднощами: комп'ютери, як виявилося, продавали тiльки державним установам та органiзацiям.

Такий хiд справ трохи образив Iзольду: ач якi! Звичайнi школярi, яким iще треба таблицю множення вчити, -- i тi можуть собi спокiйно й безкоштовно обраховувати свої задачки на комп'ютерах, а вона, можна сказати, -- мiльйонерша, мусить користуватися допотопною рахiвницею!

Та Iзольда поки що не дуже й побивалася. Вона сподiвалася рано чи пiзно роздобути омрiяний мiнiкомп'ютер, а тим часом вирiшила досконально оволодiти прийомами роботи на ньому. I це, до речi, була чи не найповажнiша причина, чому вона запросила Олегових та Лiзчиних батькiв на дачу. Адже дiти Валяйкiв -- школярi i мають доступ до обчислювальної технiки. Та й мама їхня -- старший бухгалтер-економiст, тож Iзольда спершу пiдучиться в них, а там, гляди, -- i комп'ютером десь розживеться. У цьому їй допоможе Бобчик: адже для посади, яку вiн обiймав, нiчого неможливого нема! Навiть i тепер, коли люди здають переважно посуд вiд сокiв та мiнеральних вод, все одно бiля пунктiв прийому склотари завжди стоять черги. А Iзольда й Бобчик чiтко усвiдомили: там, де є черга, -- завжди можна погрiти руки.

Вас, мабуть, уже цiкавить, звiдки ж рядова й не дуже працьовита на перший погляд жiнка мав таку силу-силенну грошей? Тодi поцiкавтесь на базарi, особливо -- перед святами, скiльки коштують квiти, або навiдайтесь у Круглик i спитайте цiну пари яєчок...

А тепер час розповiсти й про Креню.

Колись Креня не мав нiякого iменi, а був звичайним воронятком, веселим i галасливим, i мешкав у рiднiй воронячiй колонiї.

З давнiх-давен колонiя оселилася в самому центрi Круглика -- чи не з часiв його заснування, -- i нiхто з мешканцiв не звертав на неї уваги. Та й ворони приносили певну користь: вони визбирували на городах черв'якiв, личинок, усяких вреднючих жукiв, поїдали рiзнi покидьки, котрi лишалися пiсля недiльних наїздiв мiських туристiв.

Та вiдколи Круглик почали заселяти дачники, воронячому раюванню настав край. Каркання й галас чорноперої колонiї, якi здавалися кругликiвцям чимсь природним i невiд'ємним вiд самого життя, дачникам чомусь не припали до смаку. Вони почали жалiтися й писати до начальства: мовляв, вороняча колонiя заважає їм жити.

I от до Круглика навiдався чоловiк у мiлiцейськiй формi, походив, побалакав про щось iз дачниками та й поїхав собi. А згодом з'явився знову, тiльки вже не один, а в супроводi двох дядькiв з мисливськими рушницями.

Дядьки почали бабахкати у небо -- знявся страшенний лемент, бiдолашних ворон пройняв невимовний жах, i пташина колонiя подалася хтозна-куди, щоб уже бiльше нiколи не повернутися до рiдних домiвок.