-- Вони мене й сестру навiть пальцем нiколи не зачепили! -- гордо заперечив Олег. -- Але iнодi, -- додав вiдверто, -- краще хай би побили, анiж нотацiї читати.

-- Розумiю, -- поспiвчував Петько, -- все розумiю. Радий був би допомогти, та не можу: робота! -- I вiн показав на купу цегли, на якiй сидiв. -- Оце дачниковi пообiцяв до обiду у двiр перетягти. А мого Рекса, сам знаєш, упiймати не так-то й просто.

-- Знаю, -- похнюпився Олег i раптом вигукнув: -- А давай я допоможу!

-- Згода, -- вiдразу пiдвiвся Петько, нiби чекав цих слiв. Вiн, звичайно, не сказав Олеговi, що за роботу має отримати десятку. Та Олега це не обходило.

-- Я мчу шукати Рекса, -- кинув Петько, -- а ти поки цеглу носи. Правда, я не гарантую, що швидко знайду котяру: сам знаєш, який вiн дикий! Та для тебе вже постараюся.

Петько вирiшив i тут схитрувати. Кiт сидiв у нього вдома зачинений, але вiн сподiвався погуляти якомога довше, наче й справдi шукаючи Рекса. А коли Олег перетягає цеглу, зразу ж i об'явитися. А щоб його не дуже гнiтила ще не зовсiм загублена совiсть, Петько Психолог пообiцяв за прокат Рекса грошей з Олега не брати.

Обидва хлопчики, вкрай задоволенi -- кожен по-своєму, -- вдарили по руках, i Петько помчав "шукати Рекса", а Олег заходився носити цеглу у двiр.

Поки вони займаються своїми справами, час, мабуть, розказати, чому Петька прозивають Психологом i що в нього за дивовижний "прокатний" кiт iз собачим iм'ям.

У кiнцi липня пiсля страшної зливи на дорозi перед хатою Петькового тата з'явилася чималенька баюра. Петько помiтив її перший i, заради розваги, сховався за парканом: почав спостерiгати, що з того буде.

Спершу вулицею пробiгла, грайливо пiдстрибуючи i мугикаючи "Повезу тебе до тундри...", мiсцева красуня Ляля. Вона вчасно помiтила своїми молодими гострозорими очима баюру, легко й грацiозно, мов дика кiзочка, перестрибнула її i понеслася далi iз своєю пiсенькою.

Другим iшов лiтнiй новоспечений дачник. Вiн тягнув на плечi важезний мiшок iз цементом. Вимоїни вiн не помiтив, бо весь час Озирався на всi боки, тож уступив у яму, але на ногах утримався: мiшок допомiг. Дачник сердито сплюнув, вилив воду з чобiт i потягнув мiшок далi.

Аж тут на дорозi з'явився Петькiв тато. Його хитало iз боку в бiк, вiн хапався руками за паркан, але поволi наближався до свого двору. Петько помiтив батька i хотiв перейняти його, та не встиг. Той п'яно поточився -- i сторч головою влетiв у баюру!

Ледь звiвшися на ноги, якi майже не тримали його, батечко побачив перед собою переляканого сина.

-- Ага-а! -- заревiв вiн. -- Так ось як! Рiдного таточка на той свiт вiдправити надумав! Ось я тобi зараз!.. -- Вiн замахнувся кулаком, та втратив рiвновагу i знову гепнувся в калюжу.

Зрештою при допомозi Петька та сусiдiв, що нагодилися, почувши галас, його вдалося затягти додому й покласти на розкладушку.

Як виявилося потiм, батько, упавши вдруге, зламав руку. У нещастi вiн, звичайно, звинуватив сина.

Петько пробував пояснити, що не закидав вимоїну землею, бо хотiв провести психологiчний експеримент: поглянути, як поводитимуться люди, чи полагодять дорогу.

-- А ти куди дивився? -- бушував батько. -- Мене хотiв спекатись, га?!

-- Та я ж пояснюю: експеримент проводив, так психологи роблять! -захищався Петько.

-- Експеримент! Психологи! У-у, психолог розтриклятий! А ще сином називається... Нiякий ти не син, а просто психолог -- i край!..

Слово "психолог" так образливо звучало у батькових вустах, що сприймалося як прiзвисько, вiдтодi воно й причепилося до Петька.

А кiт у нього справдi був незвичайний.

Петько водив Рекса переважно на ланцюжку, самого гуляти не пускав: казав, що кiт зовсiм дикий -- кидається на людей. Кiт i справдi на вигляд був страшний: сiамської породи, на зрiст бiльший за середнього собацюру! I хоч очi мав лагiднi й незлобливi, та на ланцюгу, ще й при таких, як казали люди, "габаритах", був схожий на дикого звiра.

Цим i користався Петько, який, до речi, сам розповсюджував про Рекса жахливi чутки: то, мовляв, кiт погриз у хатi дубовий обiднiй стiл, то в сусiдньому селi напав на бугая, що вiдбився вiд череди, а то начебто головою пробив стiнку хати i витолочив ущент батьковi помiдори...

Рексовою славою користувалися й дiти дачникiв, якi охоче брали кота "напрокат", зрозумiло -- за грошi, якi вимагав за це Петько Психолог.

Рiч у тiм, що у кожнiй родинi, де є дiти, завжди трапляються рiзнi невеличкi неприємностi, яким важко запобiгти. Чи то мамина улюблена чашка раптом вислизне з рук дочки або сина i розiб'ється; чи то футбольний м'яч з невiдомих причин замiсть ворiт потрапить у тазик iз варенням, яке бабуся виставила у двiр, щоб прохололо; а то хлоп'яча компанiя, захопившися грою в розбiйникiв, пронесеться галопом по грядках -- i витопче їх не гiрше вiд справжнього кiнського табуна!

Одне слово, дрiбних неприємностей, як ви знаєте по собi, у життi завжди вистачає...

У таких випадках i приходив на допомогу Петько Психолог iз своїм прокатним котом. За двадцять копiйок на годину вiн давав потерпiлому Рекса, на якого той i списував свої провини.

Як ви зрозумiли, Олег теж вирiшив удатися до послуг прокатного кота -- списати на нього розбите дзеркало й потрощений посуд. Отож довелося працювати...

Коли вiн занiс у двiр останню пару цеглин, гордо оглянув свою роботу, утер з обличчя рясний пiт i присiв на лавочку коло ворiт, на вулицi з'явився Петько Психолог з Рексом на ланцюгу. Та коли вiн наблизився до Олега i глянув через паркан на старанно складену купу цегли у дворi однiєї з майбутнiх дач, очi в нього полiзли на лоба i вiн почав ротом хапати повiтря, мов риба на суходолi.

-- Що ти накоїв?! -- заревiв Петько не своїм голосом.

Олег злякано пiдскочив i витрiщився на Петька, нiчого не розумiючи. Не встиг вiн спитати, що ж саме вiн учинив, як раптом з iншого боку вулички почув тi ж самi слова, але у бiльш розпачливому виконаннi.

-- Ти що ж це наробив, халамиднику?!

Олег обернувся i побачив, що на пополотнiлого Петька Психолога, котрий просто врiс у землю, насувається могутня постать дядька дачника.

I тут Олег усе зрозумiв!

Виявляється, вiн так поспiшав, що перетягав цеглу не в той двiр, куди треба було, а на сусiдню дачу...

Що станеться далi -- вiн не став чекати: i так можна здогадатися, хоч уявити важко... Олег спритно вихопив iз рук ошелешеного Петька ланцюжок з Рексом i щодуху помчав з рятiвним прокатним котом додому -тiльки вiтер засвистiв у вухах!