— Радий бачити тебе, Лорі, — каже він.

Одну жахливу секунду я боюся, що він лише потисне мені руку, але він розкриває обійми та притягує мене до себе, огортаючи своїми пахощами: теплі спеції й лимон — можливо, ці дорогі парфуми подарувала йому Сара. Коли його не було поруч, я не могла ні описати, ні уявити собі цього аромату, його неповторної сутності. Але зараз він тут, на секунду я заплющую очі, відчуваю його гаряче тіло крізь футболку з недоречним написом, а він цілує мене в лоб. Це звичайні обійми — кажу собі. Вони не мають значення, у мене є Оскар.

— З Новим роком, — шепоче Джек у моє волосся.

Він ніби соромиться, а я майже сміюся, коли він мене відпускає.

— Бовдуре, ти на три місяці спізнився.

— Де ж це він? — Сарині збуджені очі бігають баром.

Джек стоїть поряд, тримаючи руку на її талії. Я вражена тим, наскільки вони змінилися за доволі короткий час чи, можливо, подорослішали тут без мене. Відмінності тонкі: лоск — у Сари, упевненість у собі — у Джека. Усе це властиве й Оскару, певною мірою. Він зараз міцно закріпився на своїй посаді в банку, поруч із братом, і, хоча ми майже постійно спілкуємося, я усвідомлюю, що між нами зростає якийсь кордон. Це неминучий наслідок того, що ми живемо окремим життям. У Лондоні в нього з’являються нові друзі, він обідає в розкішних ресторанах, а я знову повертаюся до батьків, до Бірмінгема. Може, я просто навигадувала це, та до всього додається тривога про те, що в мене досі немає роботи. Або ж я просто ревную. Не кожен може отак жити, правда? Декому вдається, а дехто задовольняється меншим. Усе це промайнуло в моїй голові за якусь секунду, між зустріччю із Сарою й Джеком і тим моментом, коли я вловила погляд Оскара. Він уже йде до нас через бар, тримаючи тацю з приголомшливими на вигляд коктейлями. Я злегка підморгую йому, відступаю так, щоб він зміг розмістити це на столі, а Сара ловить мій погляд і показує за його спиною великий палець. На Джека я не дивлюся, хапаю Оскара за руку, коли він випрямляється та відступає назад. Як чудово, що Сара не любить церемоній. Вона одразу підхоплюється та цілує його в щоку, бере його другу руку у свою.

— Ти, мабуть, Сара, — Оскар сміється, кілька секунд вони розглядають одне одного.

Цікаво, чи вона така, якою він її собі уявляв, і чи він пасує до того образу, який вона собі намалювала. Певний час триває мовчанка. Я думаю, що Сара, Джек і я — ми всі намагаємося вирішити, чи вписується Оскар у наше тріо. Чи буде він на одному щаблі з нами? Або займе тимчасову позицію в куточку, гріючи собі місце, поки його приймуть як свого.

— А ти, мабуть, Оскар, — Сара все ще тримає його за руку. — Дай-но я на тебе добряче подивлюся.

Вона прикидається, ніби ретельно його вивчає, а він люб’язно затамовує подих, чекаючи на її вирок із урочистим обличчям, ніби школяр перед директоркою.

— Схвалюю, — вона всміхається, переводячи погляд із мене на нього й назад.

Запізніло обертається до Джека та вводить його до кола.

— Це Джек, — каже вона, рекомендуючи їх одне одному, і тепер моя черга затамувати подих.

Я бачу, що першим протягує руку Оскар, помічаю, що Джек дозволяє собі навмисно підсилити свій рух, так, щоб штурхонути нового знайомця при рукостисканні.

— На вас подивишся — враження, ніби старші брати зустрілися, — Сара штовхає Джека плечем, додає легкості до такої серйозної сцени. — У Лорі є справжній брат, тож є кому її захищати, вільно, солдате.

— Ви ж не питатимете про мої наміри щодо Лорі, правда? — Оскар робить кам’яну пику. — Бо вони всі дуже-дуже погані, чесно.

— О, ти мені вже подобаєшся, — задоволено сміється Сара, а Оскар віддячує їй коктейлем із шампанського й мені подає такий самий. Джек принюхується до крижаного бурштину келиха, який передав йому Оскар, відвертає носа.

— Він тут називається «пеніцилін», — пояснює Оскар, — Віскі. Імбир. Мед, — він усміхається до Джека. — Просто напій здоров’я.

Джек підіймає брови.

— Я краще б пиво, коли чесно, але все колись треба спробувати.

Оскарова усмішка трохи здригається, коли він підіймає келих. Усі ми наслідуємо його приклад.

— За що вип’ємо? — питає він.

— За старих друзів, — каже Джек.

— І за нових, — наголошує Сара, сяючи мегаватами усмішки на Оскара.

Ми цокаємося, я кидаю на Джека швидкий погляд, який, сподіваюся, передасть йому коротке повідомлення:

«Тільки-но, в біса, спробуй, Джеку О’Маро».

Він, виявляється, отримує його, бо повертається до Оскара й розпитує його про Таїланд, залишаючи мене із Сарою побалакати досхочу.

— Тут чудово, — шепоче вона, її очі вражено блукають баром «для членів клубу».

Я всміхаюся, бо знаю, що вона від цього всього в захопленні.

— Трохи перебір, ні? Оскар хотів справити гарне враження.

— Будь-який чоловік, який замовляє коктейлі з шампанським і викликає усмішку в моєї найкращої подруги, отримує від мене найвищий бал.

Кидаю погляд на Джека й Оскара, поки говорить Сара.

Вони майже одного зросту, але в іншому не дуже схожі.

Джекове русяве волосся завжди ніби щойно скуйовджене. А нещодавно підстрижене хвилясте волосся Оскара лежить ідеально рівними синяво-чорними пасмами над його бровами. Він довго обирав, що вдягнути сьогодні на вечір, гадаючи, чи його смугаста сорочка має надто банківський вигляд, а твідовий піджак — надто директорський. Нарешті спинився на джинсовій сорочці, яка нагадує мені про наші дні в Таїланді. Чесно кажучи, не так уже й важливо, що одягнув Оскар. Він народжений у багатстві, його оточує невимовна аура істеблішменту, яка відчувається, навіть коли він одягнений у футболку з капюшоном. Я знову ловлю себе на думці: чи заговорили б ми колись одне до одного десь, окрім того пляжу, де всі майже рівні. Для нього, такого добре забезпеченого, нова зустріч зі мною — в Англії — стала, напевно, культурним шоком. Ми дійсно походимо з різних світів, і це справді впадає у вічі. Сподіваюся, Джек зможе побачити далі за цю блискучу зовнішність. Джек убраний, ніби «щойно вибрався з ліжка, де повеселився з гарячою моделькою», вигляд таки дещо зухвалий. Якби я не думала про нього лише найкраще, я б замислилася над питанням: чи не намагається він навмисно підірвати імідж Оскара? Але ж я, звісно, хочу думати про нього якнайкраще, тож пускаю все на самоплив і просто насолоджуюся спостереженням за ними обома, коли вони ось так стоять поруч. Такі різні. Обидва такі важливі для мене.

Я набираю повний рот холодного шампанського, переводжу очі на Сару.

— То я, здається, скоро побачу, як ти з’їжджаєш пожежною жердиною, так?

Вона сміється:

— Щоб ти знала, вони вважають мене серйозним репортером. Посилають лише на найважливіші події, — вона відсьорбує зі свого келиха. — Я минулого тижня зустрічалася з Ґок Ваном.

— Та ну!

— Ну так. Звісно. А ще він сказав, що йому сподобалися мої туфлі.

— Де було інтерв’ю?

Вона киває, потім відхиляється, хитає головою, сміється.

— Я стояла за ним у черзі в «Преті»[15], у Ковент-Ґарден.

Я шкірюся:

— Лорен Келі[16] варто берегти свою дупу, — це лише частково жарт, як на мене.

— Отже… Оскар, — вона нахиляється та говорить тихіше, очима вп’явшись у його профіль, а він нахилив голову та прислухається до слів Джека. — Наскільки у вас серйозно?

— Ну, це ж саме початок, — хоча відчувається, ніби пройшло вже багато часу, але ми разом лише п’ять місяців. — Він мені дуже подобається, Сар. Ніколи б не подумала, що він — мого типу, але якось так вийшло.

Вона киває, спостерігаючи за ним із Джеком.

— Чи буде в них багато спільного? — запитує вона. — Окрім тебе?

Мені на мить відбирає мову від думки, що вона знає про той цілунок. Подруга починає сміятися.

— Це що, заперечна відповідь?

Я усміхаюся, невпевнена.

— Ні, звісно, ні. Тобто, вони дуже різні, але я не можу уявити собі когось, хто не зміг би потоваришувати з Оскаром. Він… ну, його дуже легко вподобати.

Сарина усмішка стає ширшою. Вона обіймає мене за плечі, стискає, її широкий браслет холодить мою шкіру.

— Я така щаслива за тебе, Лу! Тобі ще треба свою вимріяну роботу, і тоді зможеш повернутися в місто, якому належиш, — її очі сяють. — Ти ж повертаєшся, правда? Бо нас тепер четверо, і ми можемо влаштовувати всі ці капості, які роблять на подвійних побаченнях. — Вона сміється та закочує очі, але я знаю: їй би сподобалося.

— Не впевнена. Сподіваюся, — відповідаю. — Але ти знаєш… — знизую плечима. — Квартира й усе таке. Усе таке дороге. Поки не знайду нормальну роботу, мені треба сидіти вдома, а не витрачати час, заробляючи на прожиття на якійсь паршивій посаді, яка не залишає часу знайти гідну.

Я знову думаю про те, як часто Оскар пропонує мені переїхати до нього, навіть з міркувань практичності, поки не знайду собі чогось. Він живе в квартирі, яка належить його матері, звісно, ренти не сплачує. Але я хочу все зробити сама. Ні від кого не залежати. Мама з татом завжди вчили нас творити своє життя самостійно.

— А уяви, коли б ми змогли повернутися на Делансі-стрит, — каже вона пошепки. — У мене зараз сусідка — моя співробітниця, рідкісне стерво. Просто сказилася на тому, щоб усе було окреме. Навіть туалетний папір у неї свій. Вона тягне жереб, і ми користуємося вітальнею по черзі. Можеш повірити? Каже, що їй не подобається, коли я дивлюся, як вона дивиться телевізор.

Тепер моя черга обіймати Сару на знак підтримки.

— А як у тебе із Джеком? Як думаєш, може, вже собі щось спільне підшукаєте?

Сара відводить очі, але від мене не приховаєш непевності.

— Ще поки карти не лягли. Він по вуха зайнятий на роботі, живе з Біллі й Філом, один з хлопців із ним працює.

— Біллі-змієзад? — це його неофіційне прізвисько з тих часів, як він танцював «брудну блискавку» на сеансі «Бріоліну». Хоча сама думка про цей танець нагадує мені, як жахливо закінчився той день.

Вона киває:

— Не впевнена, що Джеку це все дуже до вподоби, але квартира близько від зупинок транспорту, ціна доступна, тож він там застряг на якийсь час.