– Хотіла запитати… Не знаю тільки, як правильно сказати…
– Зрозумію.
– Тут добре годують. Усе смачне й корисне.
– Бач, а відмовлялася. Голодувати хотіла. Теж мені бунтівниця.
– Якщо не маєш інших задоволень, окрім як смачно поїсти, міняєш манери й погляди.
– Так і треба. Правильно. Не можеш змінити ситуацію – отримай від неї задоволення.
– Тільки меню одноманітне. Смачне, але я завжди знаю, що принесуть.
– Хочеш поміняти? Взагалі-то в нас тут не ресторан…
– Але край славний рибою! Річковою, озерною, всякою!
– Чекай. Рибки хочеш?
– Вугра. Копченого. Візитка Шацьких озер, хіба ні?
– Саме так. Взагалі-то копченості не корисні, особливо молодим людям. Тільки ти ж не збираєшся їсти їх щодня.
Один раз посмакувати можна. Завтра організуємо. З пивом?
– Ви що! Я не п’ю, не курю, яке пиво! Дивно від вас це чути після всього.
– Жартую. Перевірка. Гаразд, поласуєш. Іди ще прогуляйся. У мене справи.
– Чекайте!
– Щось іще? До вугра?
– Цербер.
– Прошу?
– Не просто триголове чудовисько з отрутою замість слини й зміями замість шерсті. Думаєте, не знаю? Це охоронець пекла. Входу до пекла.
– Тому ти так охрестила…
– Навіяло.