Навіть найвитриваліші рейвери — Табір Небувандія[174] та Кінетично-Ритуальна Лабораторія Прикладної Науки, — і вони вгамувалися, зважаючи на ураганної сили пориви і летючу куряву. Повітря стало таким густим, що Веселкове Сяйво зі свого намету не міг роздивитися на стежині нічого далі табору Секс-Відьом. Він не бачив вогнів на Харчовому Наметі. Зі світу було згладжено місяць і зірки.

Із затишку свого спального мішка він набрав номер, який знав на пам’ять.

— Дюймовочко?

Це було її фестивальне ім’я. У зовнішньому світі вона трималася даного їй батьками імені — Слоун. Місіс Слоун Робертс. Він запитав:

— У тебе все гаразд?

Вона перепитала:

— У тебе все гаразд?

Утомлено він відповів:

— У нас тут був один інцидент, але його залагоджено.

— Ладлоу?

Він, після вагання:

— Не хвилюйся.

Він чув, як вона чекає. Він слухав її, на щось зважуючись. Він чув, як за стінками намету вибудовується ревіння піщаної бурі. Вишаровуючи пустелю дочиста. Стираючи з пам’яті крики спалюваного живцем убивці. Він не мав певності, звідки взялися його наступні слова. Поки ніхто з них не говорив, він чекав, що ця мовчанка глибшатиме. Він чекав іще. Нарешті він заговорив:

— Якось собака потрапив до нас у школу, було таке один раз. Я навчався в четвертому класі. Той собака всюди бігав і все облизував. Мені було вісім років, і той пес дав мені розуміння, чим я жертвую, назавжди[175].

Це все, що спало йому на думку. Він сказав своє слово.

Слоун чи Дюймовочка, здалося, вона розуміє. Дружина зреагувала на подачу:

— Діти реготали, бавилися, ще б пак — побачити ягня в школі[176].

Вона зрозуміла. Сидіти вдома — це прирікати їхніх дітей на майбутнє без змін. А тут колиска кращої цивілізації. Вона мусить це розуміти. Це не криза середнього віку і не тимчасова підміна, а справжній вибір. Шукачі просвітлення завжди відходили в пустелю в гонитві за якоюсь великою відповіддю.

— Я подумав, — промовив він з надією, — може, наступного року ми сюди всі разом приїдемо, на цей фестиваль, родиною.

Він відпливав у сон.

Холодним голосом, м’яко, проте не без співчуття, його дружина сказала:

— Не буде фестивалю наступного року.

Веселкове Сяйво здивувався, як близько і чітко, попри цей вітер, звучить її голос.

Голос у неї стишився до муркоту. Якогось глузливого муркоту. І вона погукала:

— Ладлоу?

Вона сказала:

— Я запропоную тобі угоду.

— Угоду, — луною відгукнувся він, не впевнений, що правильно розчув.

— Якщо ти приїдеш додому, — сказала вона, — я припиню вбивати твоїх людей.

Веселкове Сяйво вмент отямився. Він їй нічого не розповідав. Суничне Тістечко не мала її номера. Крім нього, ніхто не знав її номера.

Вона прошепотіла:

— Метальна зірка в потилицю одному ідіоту з Болотяних Людей… такий дзвіночок тобі про щось говорить?

Тут геть усі користуються вигаданими іменами. Багато хто носять маски. Чи здатна на таке Слоун? Так, колись вона сама була дикою, вся в струпах грязі. Коли вони вперше зустрілися, вона була метальницею в дуеті «летючі ножі». Але ж тепер вона матуся, що возить машиною дітей на тренування з європейського футболу.

Голос у телефоні запитав:

— Як ти гадаєш, хто розповів твоїй телевізійній подружці про код «Кучерява М’ята»?

Він запитав:

— Де Ліса й Бенні?

— З їхньою бабусею Робертс.

Ладлоу Робертс спитав:

— Поки їхня матуся мордує паліїв?

Це вона була сьогодні тим клоуном, що дивився на нього наврочливим оком. Тим сумним клоуном у натовпі. А ввечері вона дозволила їм стратити невинну людину і танцювала серед хутряних, і зомбі, і всяких інших гультяїв у машкарі. Справжній монстр серед уявних.

Слухаючи, він почувався дедалі важчим і важчим — так, наче замість свого фіолетового спального мішка він лежав у ванні, з якої навкруг нього витікала тепла вода. Втративши плавучість, він почав відчувати повноцінну вагу своїх кісток і плоті. Раптовий тягар, занадто важкий, щоб його посунути. Масивну незграбність когось мертвого.

Голос у телефоні приписував:

— Завтра ти перед ким треба вибачишся і приїдеш додому до того, як я уграю наступного.

А після паузи:

— Вирішуй сам.

І обірвала зв’язок.

Це вітер, цей вітер робив людей скаженими. У гущині цього розвіяного піску вона може перебувати за якихось кілька футів звідси. Наметове містечко переповнене п’яними й очманілими від наркотиків юнаками, і, якщо той мертвий ніндзя був вартий довіри, вона вкрала арсенал його заточеної, вигостреної, як бритва, зброї. Вона знала: якщо він викличе поліцію, всій цій гульні кінець. Кінець назавжди, тому що він знехтував своїми подружніми обов’язками. Якщо він не складе свого намету, загинуть нові люди.

У найкращому разі він повернеться додому до безжальної вбивці.

Його палець рився всередині пупа, нашукував, нишпорив і врешті видобув звідти стоміліграмову таблетку «люміналу». Люди щодня полишали наметове містечко. Інші прибували. Ніхто їх не рахував. У найгіршому разі кожна ніч коштуватиме життя черговій людині. Він уявив собі мертвою Суничне Тістечко. Тінкі-Вінка. Сонячне Дитя. Він міг би вивести її на чисту воду. Можливо, якби він пустив поголоску, вони зуміли б її впіймати. Впровадити заходи безпеки.

Одна ніч — один палій, таким чином вимальовується ще сімнадцять трупів. Щороку один-два юнаки полишали їхню гулянку, похитуючись, зникали серед піщаного вітру, і більше ніхто ніколи не мав від них жодних звісток. Пустеля поглинала їх, як якісь пожертви. Як данину. Десь серед тисячі квадратних миль цієї пустки буря ховала кожного там, де той впав.

Збудуй. Спали. Збудуй. Спали. Вшануй і зруйнуй.

Йому дійсно був потрібен люмінал, цієї ночі. Навіть уже заснувши, він відчував, як в грудях зростає збудження. Затівається того варта гра. Якщо він її впіймає, що тоді? Зможе її накачати наркотою, знаючи правду? Чи засмажить він власну дружину — живцем, у голові гаргантюанської Сандри Бернгард? Тепер, коли він дізнався, якою величною, незрівнянно-грандіозною є самовідданість його дружини?

Літургія

З огляду на нещодавній випадок пошкодження майна по вулиці Бетлінгемшир-корт, 475, рада домовласників хотіла б іще раз нагадати політику нашого об’єднання як стосовно утримання собак, так і щодо належної утилізації біологічно небезпечних органічних речовин. Відповідно до правил об’єднання, усі свійські собаки мають бути прив’язані або утримувані за парканом у межах власності свого господаря. За жодних обставин собаці не може бути дозволено бродити околицею без нагляду.

Що ж до людських решток, санітарні правила округу вимагають, щоб їх передавали відповідним службам для належної утилізації. Поховання вдома не дозволено за жодних обставин.

Виконання бодай одного з наведених вище правил відвернуло б недавній випадок завдання масштабної майнової шкоди. Зараз стало можливим, за допомогою встановленої хронології завдання збитків, простежити переміщення згаданої санітарно-небезпечної речовини й назвати тварин, що взяли в ньому участь. Повідомляють, що перший інцидент стався 10 травня, коли між 10:00 ранку і 15:30 пополудні частково розкладені рештки були, вочевидь, видобуті з невідомого місця собакою. Найімовірнішим підозрюваним, який поклав початок усій справі, став Ґудзик. Викопавши рештки, хатній пес переніс їх до ще недавно білої хазяйської спальні з ворсистим килимом у будинку 475 по Бетлінгемшир-корт, де він грався з ними протягом невизначеного проміжку часу, поки не закопав на задньому подвір’ї того ж таки будинку.

Якщо на мапі з’єднати однією лінією будинки 475–565, 785, 900, 1050, 1075 і 1100 по Бетлінгемшир-корт, яким завдано збитків, можна простежити за невеселою подорожжю безтямно викинутих людських нутрощів і побачити, як їх знаходила і переносила до нового місця ціла низка як свійських тварин, так і диких шкідників, а саме пацюків і єнотів, кожен з яких, заволодівши чимдалі сильніше розкладеним предметом, нівечив його і ховав у новому місці. Подібність шкоди, завданої килимам, оббивці меблів і постільній білизні, вказує на те, що далі ця контрабанда потрапила до провулка Серрідейлдаун. По тому були знайдені суттєві докази схожих випадків у кількох домогосподарствах по Найтбриджтон-клоуз і Риджентроузтюдор-кресент. Через невпинний характер розпаду тканини кожна наступна її поява спричиняла суттєвіший і триваліший ефект на м’які поверхні в кожному будинку.