Дякую Доріану Карчмару, агентові Пола в компанії William Morris Endeavor, завзята підтримка і турбота якого додали Полові впевненості в тому, що він може написати важливу книгу. А також Енді Вордові, редакторові Пола у видавництві Random House, чиї рішучість, мудрість і редакторський талант заохочували Пола працювати з ним, а почуття гумору і душевність спонукали стати його другом. Коли Пол попросив своїх рідних – це буквально було його передсмертне прохання – подбати про те, щоб цю книжку видали після його смерті, я могла йому це пообіцяти з огляду на нашу спільну довіру до Доріана та Енді. У той час рукопис був усього лише відкритим файлом на його комп’ютері, але завдяки їхньому талантові і відданості, гадаю, Пол помер, знаючи, що ці слова побачать світ і що через них його донька пізнає його. Дякую Аврааму Верджесу за передмову, від якої Пол був би у захваті (єдине моє зауваження: те, що доктор Верджес вважав «бородою пророка», насправді було бородою «у мене немає часу на гоління»!). Я вдячна Емілі Репп за її готовність бути поряд в період жалоби і напучувати мене під час написання епілогу; учити мене, як і Пол, тому, хто такий письменник і для чого письменники пишуть. Дякую всім, хто підтримує нашу родину, разом із читачами цієї книжки. Насамкінець дякую активістам, лікарям і вченим, які невпинно працюють над інформуванням про рак і над дослідженнями, що мають на меті перетворити рак легень навіть на пізніх стадіях на виліковну хворобу.