У 1840 році Британія належним чином оголосила Китаю війну в ім’я так званої «вільної торгівлі». Перемога була легкою. Самовпевнені китайці не могли рівнятися з британцями, озброєними новою диво-зброєю – пароплавами, важкою артилерією, кулеметами та скорострільними гвинтівками. За умовами подальшого мирного договору, Китай погодився не перешкоджати діяльності британських наркоторговців та навіть компенсувати їм збитки, завдані китайською поліцією. Більш того, британці вимагали та отримали контроль над Гонконгом, який почали використовувати як безпечну базу для наркотрафіку (Гонконг залишався під владою британців до 1997 року). Наприкінці ХІХ століття приблизно 40 мільйонів китайців, десята частина населення країни, були залежними від опіуму.[98]

Єгипет теж отримав свій урок, навчившись поважати довгу руку британського капіталізму. Протягом ХІХ століття французькі та британські інвестори позичали правителям Єгипту величезні суми, спочатку для фінансування будівництва Суецького каналу, а пізніше й значно менш успішних починань. Єгипетський борг поступово зростав, і європейські кредитори дедалі більше втручалися в єгипетські внутрішні справи. У 1881 році єгипетські націоналісти вирішили, що з них годі, й повстали. Вони проголосили одностороннє анулювання всього зовнішнього боргу країни. Королеву Вікторію це не дуже потішило. Через рік вона відправила до Нілу армію та флот, після чого Єгипет залишався під британським протекторатом аж до самого закінчення Другої світової війни.

Навряд чи це були єдині війни, що велися в інтересах інвесторів. По суті, війна як така може бути товаром широкого вжитку, точно як опіум. У 1821 році греки повстали проти Османської імперії. Це повстання викликало велику симпатію в ліберальних та романтичних колах Британії – поет лорд Байрон навіть вирушив до Греції, аби боротися в лавах бунтівників. Але лондонські фінансисти побачили в цьому також певну можливість. Вони запропонували лідерам бунтівників випустити вільноконвертовані облігації грецького повстання на Лондонську фондову біржу. Греки мали пообіцяти сплатити ці облігації з відсотками, коли (та якщо) виборють свою незалежність. Приватні інвестори купували ці облігації заради прибутку або симпатії до греків, або через те й інше. Цінність грецьких повстанських облігацій на Лондонській фондовій біржі зростала та падала, залежно від військових успіхів та невдач на бойовищах Еллади. Поступово гору взяли турки. З наближенням поразки повстання власники облігацій зіткнулися з перспективою залишитися ні з чим. Але їхні інтереси були національними інтересами, тому британці спорядили міжнародну флотилію, яка в 1827 році потопила головний османський флот під час Наваринської битви. Після багатьох століть поневолення Греція, нарешті, стала вільною. Але свобода прийшла разом із величезним боргом, повернути який нова країна не мала жодної можливості. Грецька економіка опинилася в закладі у британських кредиторів на довгі наступні десятиліття.

39. На картині І. К. Айвазовського зображено один з епізодів Грецької національно-визвольної революції 1821–1829 років

Тісний зв’язок між капіталом та політикою мав для кредитного ринку далекосяжні наслідки. Адже величина віри в економіку визначається не лише суто економічними чинниками, на кшталт відкриття нового нафтового родовища або винайдення нової машини, але й політичними подіями, на кшталт зміни режиму або амбітнішої зовнішньої політики. Після Наваринської битви британські капіталісти були більш готові інвестувати свої гроші в ризиковані заморські проекти. Вони побачили, що, якщо закордонний боржник відмовиться віддавати позику, їхні капітали швидко повернуть армія та флот Її Величності.

Ось чому сьогодні для економічного добробуту країни значно важливіший її кредитний рейтинг, ніж її природні ресурси. Кредитні рейтинги означають імовірність того, що країна поверне свої борги. Крім суто економічних даних, вони враховують політичні, соціальні та навіть культурні чинники. Багата на нафту країна з деспотичним урядом, місцевими збройними конфліктами та корумпованою судовою системою зазвичай отримує низький кредитний рейтинг. У результаті, вона, найпевніше, залишатиметься відносно бідною, оскільки не зможе отримати необхідний капітал, аби максимально скористатися щедрим нафтовим даром. Натомість країна, позбавлена природних ресурсів, але де є мир, справедлива судова система та вільний уряд, скоріш за все, одержить високий кредитний рейтинг. Завдяки ньому, вона зможе отримати достатньо дешевого капіталу для підтримки доброї системи освіти та процвітання високотехнологічної промисловості.

Культ вільного ринку

Капітал та політика впливають один на одного до такої міри, що їхні стосунки гаряче обговорюються економістами, політиками, та й широкою громадськістю також. Полум’яні капіталісти зазвичай стверджують, що капітал повинен вільно впливати на політику, але політиці не можна дозволяти впливати на капітал. Вони стверджують, що, коли уряди втручаються у справи ринку, політичні інтереси змушують їх робити немудрі інвестиції, що уповільнює зростання. Наприклад, уряд може обкласти великими податками промисловців та використовувати гроші для надання щедрих пільг безробітним, щоб завоювати популярність серед електорату. З точки зору багатьох ділових людей було би значно краще, якби уряд залишив ці гроші їм. За їхніми словами, вони би використали їх для відкриття нових заводів та створення нових робочих місць.

З цієї точки зору, наймудріша економічна політика полягає в тому, щоби тримати політику подалі від економіки, зменшити оподаткування та державне регулювання до мінімуму, а також дозволити ринковим силам повну свободу дій. Приватні інвестори, необтяжені політичними міркуваннями, вкладатимуть гроші туди, де зможуть отримати найбільший прибуток. Таким чином, спосіб гарантувати найбільше економічне зростання – вигідний для промисловців та робітників одночасно – полягає в тому, щоб уряд робив якомога менше. Така доктрина вільного ринку є сьогодні найбільш загальноприйнятим та впливовим варіантом капіталістичного кредо. Фанатичні прихильники вільного ринку критикують військові авантюри за кордоном з таким самим завзяттям, як і програми допомоги безробітним у країні. Вони пропонують урядам ту саму пораду, що й майстри дзен початківцям: просто нічого не робіть.

Але у своєму крайньому вияві віра у вільний ринок є такою ж наївною, як віра в Санта-Клауса. Адже такої речі, як ринок, вільний від усіх політичних впливів, просто не існує. Найважливішим економічним ресурсом є віра у майбутнє, і цьому ресурсові постійно загрожують крадії та шарлатани. Самі ж ринки не пропонують жодного захисту від шахрайства, крадіжок та насильства. Це – робота політичних систем. Саме вони повинні гарантувати віру, передбачаючи в законодавстві санкції проти шахраїв, створюючи та підтримуючи підрозділи поліції, суди та в’язниці, які би карали за порушення закону. Коли королі не здатні виконувати свої обов’язки та регулювати ринки належним чином, це призводить до втрати віри, зменшення кредитів, а там і до економічної депресії. Саме таким уроком була Авантюра на Міссісіпі 1719 року, а тим, хто його забув, нагадуванням стала житлова афера в США 2007 року, подальша кредитна криза та рецесія.

Капіталістичне пекло

Існує й засаднича причина, чому небезпечно давати ринкам повну свободу дій. Адам Сміт учив, що швець використовуватиме свої надлишки для найму на роботу додаткових помічників. Це говорить нам про те, що егоїстична жадібність окремих осіб корисна для всіх людей, оскільки прибутки йдуть на розширення загального виробництва та збільшення кількості робочих місць.

Але що могло статися, якби жадібний швець збільшив свої прибутки, зменшивши плату своїм працівникам та збільшивши їхній робочий тиждень? Стандартна відповідь полягає в тому, що вільний ринок захистив би працівників. Якби наш швець платив їм надто мало та вимагав надто багато, найкращі працівники, природно, пішли би від нього та почали працювати на його конкурентів. Тоді би швець-тиран залишився з найгіршими працівниками або взагалі без них. Він би швидко виправився або вилетів із бізнесу. Його власна жадібність змусила би його добре ставитися до своїх працівників.