Що ж це за слова такі: ні «контрольні пункти», ні «віхи» не викликають ні в кого позитивних емоцій!

Одні народжують асоціації з контрольними пунктами на кордоні і з перевіркою документів. Інші нагадують напіврозвалені кам’яні стовпчики з витертими написами: «До Новгорода 16 верст».

Але тут ми говоримо про позитивний контроль – моніторинг, який допомагає відслідковувати ваш прогрес. Контрольні пункти (або віхи) – це відрізки часу, що дають вам змогу відзначати свої успіхи на шляху до мети.

Контрольні пункти допоможуть вам зрозуміти:

• наскільки ви наблизилися до мети;

• наскільки швидко ви рухаєтеся;

• чи можна рухатися ефективніше й швидше;

• що варто змінити.

Принадність регулярного (раз на місяць чи раз на тиждень) відстеження в тому, що воно допомагає нам відзначати невеликі досягнення (що дуже важливо, аби мотивувати себе на нові кроки) і коригувати помилки на ранніх стадіях. Проаналізуйте перший тиждень з початку руху до мети: чи вдалося досягти перших віх? Якщо так – привітайте себе і йдіть далі такими ж темпами! Якщо ні – запитайте себе:

1. Чому це сталося?

2. Що варто змінити?

3. Як зробити те саме більш ефективно?

Наостанок у цій частині хочу сказати ДУЖЕ ВАЖЛИВУ РІЧ: усе, що ви робили за ці 5 кроків, необхідно ЗАПИСУВАТИ!

Я не став говорити про це окремо в кожному пункті, сподіваючись, що попередні розділи вже переконали вас у необхідності вести докладні записи всього, що відбувається на вашому шляху до мети. Контрольні пункти – не виняток. Запишіть, що «до кінця кожного тижня я повинен читати по 20 сторінок самовчителя (вчити по 50 слів, заробляти по 200 доларів тощо)». І порівнюйте свої реальні показники із запланованими.

Як я вже казав, якщо обраний вами варіант не працює і ви це зрозуміли (або через зміну обставин, або через власні помилки – це можна виявити за допомогою контрольних пунктів на ранніх стадіях), прийшов час змінити курс. Ви можете повернутися до своїх досліджень і вибрати інший варіант. Адже саме для цього ви й збирали інформацію!

Тут я хочу відзначити тільки одне: не будьте вперті! Так, виявляйте наполегливість у досягненні мети, але не бийтеся головою об стіну, якщо є правильніший варіант. Не бійтеся змінити рішення – це ні в якому разі не буде ознакою слабкості чи невдатності. Якщо обставини змінилися, мають змінитися й ваші методи досягнення мети. Зберігайте гнучкість і рухливість – це дозволить вам досягти результатів за будь-яких обставин.

Отже, успіх вашого задуму вже близький, бо після створення плану дій до втілення мети в життя залишився всього один крок… Який? Дізнаєтеся, перегорнувши сторінку!

Ви любите чекати?

Особисто я – ні! Тільки не я! Я ненавиджу чекати!

І все ж у житті бувають моменти, коли ми повинні виявляти терпіння та витримку, і навчитися цього вкрай важливо. Більше того, іноді процес очікування буває навіть приємним. Наприклад, якщо ви чекаєте, коли народиться ваша дитина, або дивитеся, як ростуть ваші діти, – це незрівнянне відчуття! Я пам’ятаю, коли народився мій син, з яким нетерпінням я чекав, коли цей маленький чоловічок заговорить! Я дуже люблю спостерігати, як менеджери й керівники, яких я навчаю, здобувають перемоги й досягають поставлених цілей. Таке очікування анітрохи не засмучує мене – воно приємне. Цим я хочу сказати, що існують процеси, тривалі в часі в силу своєї сутності, і ми всі повинні вміти чекати. Тож не думайте, ніби я вважаю, що очікування – це завжди погано.

Однак існує й інший вид очікування, якого я просто терпіти не можу. Зізнаюся чесно, коли я з ним стикаюся, мені доводиться неймовірним зусиллям волі брати себе в руки, щоб не зірватися! Це відбувається, коли ви змушені нудитися, чекаючи внаслідок чиєїсь некомпетентності, безвідповідальності чи звичайної ліні! Тому що, коли ви змушені чекати, у вас виникає відчуття, ніби вас скували по руках і ногах. Напевно, ви опинялися в таких ситуаціях і добре розумієте, про що я. Таке чекання дратує мене не просто тому, що воно вносить незручності в моє життя. І не просто тому, що в таких ситуаціях ви відчуваєте, що людині, яка повинна вас обслуговувати і яка, власне, отримує за це гроші, на вас начхати. Це ще півбіди! Що мене остаточно виводить з рівноваги в таких ситуаціях – усвідомлення того факту, що я змушений розплачуватися за помилки, яких не робив! За великим рахунком, у мене виникає відчуття, ніби мене обкрадають. А коли мене обкрадають, та ще й відкрито, коли зачіпають мою гідність – навіть незважаючи на те, що в цій книжці я кажу, що вмію стримувати свої емоції і закликаю вас до того, – такі ситуації «будять у мені звіра».

Можливо, ви думаєте: «Джоне, у цій книжці ви вже так багато написали про те, що треба бути господарем становища, треба бути господарем своєї долі, так от і тримайте себе в руках!» Я тримаю себе в руках – так само, як і ви. І все ж, можливо, такий «ліричний відступ» здався вам трохи дивним. Але мені якраз не здається дивним те, що я говорю з вами чесно. І я навів його тут не випадково. Якщо вже так вийшло, що хтось «вкрав» наш час, треба, принаймні, подбати про те, щоб цього не сталося надалі. Але ось що цікаво! Так, подібні ситуації страшенно дратують і мене, і вас, але ті люди, які «крадуть» наш з вами час, – не найнебезпечніші злодії і грабіжники.

Багато людей кажуть, що вважають за краще все робити поступово, крок за кроком. Я й сам аж ніяк не прихильник авральних методів, і ми вже говорили про важливість «одного відсотка». Але «один відсоток» повинен бути частиною безперервного руху вперед!

Дуже часто я бачу, що люди, які пропонують діяти «крок за кроком», просто використовують це як відмовку, щоб не робити взагалі ніяких кроків, – і в результаті не отримати від життя того, що могли б! Я хочу запитати у вас про те, що зараз має принципову важливість, – чи не пригадуєте, як відкладали якісь важливі справи чи завдання «на потім»? А потім ще на потім і ще на потім? А потім ви починаєте займатися іншими речами, а якісь із найважливіших завдань так і залишаються невиконаними?…

Добре. А ось ще запитання… Чи буває так, що вам здається, ніби в майбутньому у вас знайдеться більше часу, щоб виконати важливе завдання, якого ви не хочете робити прямо зараз, і ви мовби чекаєте, коли у вас буде відповідний настрій, щоб взятися до справи з охотою?

Є й ще запитання. Коли «горять усі терміни» – вас це виводить з рівноваги? Лякає?

І останнє запитання. Як часто ви вагаєтеся, коли необхідно прийняти рішення, а у вас немає стовідсоткової впевненості ні в тому, ні в іншому виборі?

Якщо ви часто опиняєтеся в таких «непродуктивних» ситуаціях – а це саме те, з чим ми тут маємо справу, – велика ймовірність того, що у вас є звичка зволікати з виконанням справ і завдань. Й описані щойно ситуації – найяскравіші прояви такої залежності. Навіть якщо ви дотримувалися в усьому наведених у цій книжці рекомендацій аж до цього моменту, звичка відкладати на потім може звести нанівець кожну вашу перемогу, якої ви так тяжко досягали!

Я постараюся висловлюватися гранично чітко: навіть якщо ви налаштувалися на робочий лад, визначили основні цінності, установили цілі й розробили докладний покроковий план дій – усе одно треба буде зробити перший крок і взятися до безпосереднього виконання завдання!

Дуже часто я бачу, як люди ідеально організовують підготовку до робочого процесу, але в результаті так нічого й не роблять безпосередньо для того, щоб досягти поставлених цілей і перетворити мрію на реальність. Як я вже сказав, відкладання справи з дня на день схоже на наркотичну залежність, і з неї (як і «з голки») можна й треба «злазити».