Ми майже закінчили. Залишився останній крок.
Крок № 5: сформулюйте цілі, що залишилися, за системою S.M.A.R.T
У підсумку, після всіх викреслювань і змін, ваш список має скоротитися до 8-10 цілей. Якщо їх більше – нехай, не страшно! Головне – щоб не кілька десятків. Постарайтеся вибрати по 1–2 цілі з кожної із восьми сфер життя.
Впишіть усі цілі на сторінку «Мої цілі за системою S.M.A.R.T.» у Додатках.
Кожну з них починайте зі слова «Я», щоб показати, що це саме ВАША мета і ВИ будете втілювати її в життя.
Формулюючи свої цілі за системою S.M.A.R.T., не надто дбайте про слова, якими будуть виражені пункти остаточного списку. Пишіть так, як зручно, близько і зрозуміло саме вам.
Одне важливе зауваження: іноді людині «зручно, близько і зрозуміло» неставитипередсобоюцілей, авирішуватинагальніпроблеми.
Що ж, це теж цілком ефективний прийом!
Про що я? Усе просто: деяким людям зручніше концентруватися на розв’язанні проблем, а не на досягненні цілей.
Наприклад, вас більше мотивуватиме до активних дій не фраза:
«Я хочу зробити спілкування з власними дітьми більш регулярним (“мета”)», – а слова: «Мої діти перестали мене впізнавати (“проблема”) – я виправлю цю ситуацію, спілкуючись з ними більше! (“розв’язання”)».
Вибираючи формулювання цілей (або проблем, що підлягають розв’язанню), поставте собі ці чотири запитання – вони допоможуть визначити, який із двох підходів вам ближчий:
1. Які слова ви найчастіше вживаєте в розмові: «цілі – досягнення» чи «проблеми – вирішення»?
2. Яке з цих слів – проблеми чи цілі – мотивує вас більше, надихає на активні дії?
3. Для вас було б краще очолити команду на шляху до мети чи в процесі вирішення проблеми?
4. Що викликає у вас більше напруження, складнощів і хвилювань: необхідність поставити перед собою цілі чи виявити проблеми і знайти для них вирішення?
Якщо ви дійшли висновку, що вам ближче вирішення проблем, за системою S.M.A.R.T. варто прописувати не мету, а знайдене рішення.
У наведеному вище прикладі рішення за S.M.A.R.T. звучало б приблизно так: «Мої діти перестали мене впізнавати (“проблема”) – я виправлю цю ситуацію, протягом найближчих 6 місяців, виділяючи кожен день принаймні по 1 годині на спілкування з ними і проводячи виключно з дітьми як мінімум 1 повний вихідний на тиждень (“рішення за S.M.A.R.T.”)».
І наостанок я хотів би висвітлити одне дуже делікатне, але важливе питання, що виникло, швидше за все, у багатьох віруючих читачів цієї книжки: «А якщо в Бога свої плани на моє життя? Чи не буде самостійна постановка цілей за запропонованою вами системою порушенням Божої волі?»
Скажу ось що. Якщо ви – людина релігійна (хоч би в що ви вірили і якому Богу вклонялися), вам обов’язково варто враховувати Божу волю під час визначення власних цілей. Зазвичай Божий голос можна почути, спитавши в молитві, якою він бачить вашу долю. При цьому Бог найчастіше дає людині право вибору засобів досягнення поставленої нею мети – тому запропонована мною система прекрасно підійде для її втілення в життя (особливо – останні кроки).
Якщо ж Бог докладно розповів вам про те, як варто реалізовувати мету, дотримуйтесь Його вказівок (хоча й тут навички планування та складання переліку дій можуть стати в нагоді).
Наведу приклад: після одного з моїх семінарів кілька років тому до мене підійшов пастор протестантської церкви і запитав: «Господь сказав мені, що хоче, аби я цього року заснував тут (і назвав місто) нову церкву. Для цього мені знадобиться знайти й облаштувати приміщення, найняти співробітників і згуртувати паству. Як ви вважаєте, процес постановки й реалізації цілей, про який ви розповідали на семінарі, допоможе мені в цьому?»
«Безумовно, – відповів я. – Подивімося, що вам необхідно буде зробити для того, щоб втілити в життя Божу волю…»
І ми разом з ним записали кожну з цілей за системою S.M.A.R.T., продумали план дій і подальші кроки, тримаючи в голові «Парадокс планування» (який особливо сподобався пастору).
Ви не знаєте, про який «Парадокс планування» йдеться? Що ж, у ньому криється відповідь на запитання: «Що ж робити з моїми цілями далі?», «Як втілити в життя те, що я задумав, адже все постійно змінюється?»…
Хочете довідатися, як усе це зробити? То перейдімо швидше до наступного розділу!
Розділ 6
Час діяти!
Створюємо прості, зрозумілі й здійсненні плани
УДАЧА ТРАПЛЯЄТЬСЯ, КОЛИ ПІДГОТОВКА ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З МОЖЛИВІСТЮ.
Жодна людина при своєму розумі не сяде в літак, якщо дізнається, що пілот не має польотного плану, карти чи хоча б якоїсь навігаційної системи!
Навіть якщо пілот – відомий і досвідчений ас, який літає мало не з дня винаходу літаків і в пункті призначення був сотню разів, – без навігаційної системи гріш йому ціна. Чому?
Карта або навігаційна система нагадує пілоту про точку призначення, допомагає зорієнтуватися й завжди дасть підказку, якщо щось піде не так.
А якщо карти немає, уявіть, що можна почути з гучномовця перед вильотом, затишно влаштувавшись у кріслі «Боїнга», що летить з Москви до Нью-Йорка…
«Доброго ранку, шановні пані та панове. Мене звуть Х, я пілот найвищого класу і від усієї душі радий вітати вас на рейсі номер 203 з Москви до Нью-Йорка, в аеропорт імені Кеннеді. Ми злетимо через кілька хвилин, а поки що дозвольте трохи розповісти вам про майбутній політ.
Просто визирніть в ілюмінатор – і побачите, що погода сьогодні чудова. Я саме так і зробив – визирнув уранці у вікно і зрозумів, що день видався прекрасний. Погодних зведень я отримати не встиг, але й дурневі зрозуміло, що надворі ясно. Та й лікар наш, який оглядає членів екіпажу перед кожним вильотом, сказав, що вчора в новинах обіцяли сонячну погоду.
Я сам до нього сьогодні не встиг, але хлопці мені передали.
Літак наш – просто чудо техніки, і все в ньому працює без збоїв. Хіба що система навігації сьогодні барахлить, але на такий випадок у нас є й старі добрі паперові карти. Ох, тільки я їх щось не знаходжу. Ігоре, а ти карти сьогодні захопив? Ні? І я ні. Ну нічого, ми з Ігорем (це наш другий пілот) до Нью-Йорка літали разів двісті, правда, Ігоре?
Тому і без карти, і без навігації пречудово вас доставимо. Тут і летіти всього годин 10, раз – і ми на місці. Окрім того, одна голова добре, а дві – моя й Ігорова – краще. Але якщо хтось із вас знає коротку дорогу до Нью-Йорка, повідомте стюардесі, вона вас проведе до нас у кабіну – самі знаєте, зайва порада ніколи не зайва.
Та й потім, у всіх же є ілюмінатори – якщо кудись не туди залетимо, усі ж у віконце помітять. Візьмемо трохи північніше, ніж потрібно – безкраї білі рівнини підкажуть нам, що слід повернути на південь. А от хто нам підкаже, якщо дуже на південь залетимо? Ну добре, у процесі розберемося.
Пам’ятайте, наш головний орієнтир – океан. Якщо будемо довго-довго летіти над водою – значить, летимо туди, куди треба!
Та й у мене ж є зв’язок із землею – зателефонуємо кому треба у разі чого. Як у грі “Хто хоче стати мільйонером?” – “Дзвінок другові”. От тільки начальник мій не дуже любить, коли я йому так телефоную. Я знаю, не вперше карту забуваю.
Ось і минулого тижня зв’язувався з ним, коли в Торонто летіли. З десяти тисяч метрів Канаду від Америки не відрізниш, то я і подзвонив уточнити, на що орієнтуватися. Цього разу нам із вами простіше буде – у Нью-Йорку орієнтир відомий: гігантська зелена жінка з факелом.
Я її повинен першим помітити (або Ігор розгледить), але коли що – ви теж дивіться пильно, щоб нам приземлитися вчасно.
Гаразд, мені тут механіки доповідають, що злітати вже пора. Тож пристебніть, будь ласка, ремені, і ні пуху ні пера! Ой, тобто приємного польоту!»
Ага, приємного польоту тим, хто в паніці не вискочив через той самий ілюмінатор!