Художня творчість

Перше написане Майєю оповідання було про світ, де люди замість репродукування розщеплюються надвоє. У тому світі кожна людина могла в будь-який момент перетворитися на двох істот однакового віку. Дехто вдається до такого в молодості; наприклад, вісімнадцятирічна дівчина може розщепитися на двох дев’ятирічних дівчаток. Інші чекають, поки не утвердяться у професійному і фінансовому плані, і вдаються до такого кроку лиш у середньому віці.

Героїня оповідання Майї — нерозщеплена. Їй вісімдесят років і, незважаючи на сильний тиск з боку суспільства, вона опирається розщепленню. Наприкінці оповідання героїня вмирає. Не зважаючи на фінал, це було добре оповідання. У фіналі було щось депресивне. Депресивне і передбачуване. Але на курсах цей фінал її оповідання отримав купу компліментів. Викладач, який був, типу, відомим письменником, хоча Авіад ніколи не чув про нього, сказав їй, що в банальності її фіналу є щось дуже зворушливе, або якесь подібне лайно. Авіад побачив, наскільки втішив її цей комплімент. Розповідаючи йому про це, вона була сильно зворушена. Вона процитувала сказане їй письменником так, як цитують фрагменти з Біблії. І Авіад, який спочатку намагався порадити їй інший фінал, дав задній хід і сказав, що все це питання смаку і що він насправді не сильно розуміється на таких справах.

Записатися на курси художньої творчості було ідеєю її мами. Вона розповіла, що донька її подруги ходила на такі курси минулого року і вони їй дуже сподобались. Авіад також подумав, що для Майї було б добре більше виходити в люди і робити щось для власної користі. Він цілком занурений у роботу, де завжди зайнятий по горло. Але вона після пережитого викидня ніколи не покидала дім. Коли б він не повертався додому, заставав її у вітальні у штивній позі. Вона не читала, не дивилася телевізор і навіть не плакала. Коли Майя завагалася щодо курсів, Авіад знав, як її переконати.

— Сходи один раз, просто спробуй, — сказав він, — як діти їздять у дитячий табір.

Пізніше він подумав, що використання прикладу з дітьми було трохи нетактовним після всього, що їй довелося пережити два місяці тому. Але Майя тоді посміхнулась і сказала, що дитячий табір — це якраз те, що їй потрібно.

Друге написане нею оповідання було про світ, у якому ми можемо бачити лише тих людей, яких любимо. Головний герой — одружений чоловік, закоханий у свою дружину. Одного дня його дружина наштовхується на нього в коридорі, і склянка, яку він тримає в руках, падає і розбивається об підлогу. Через кілька днів вона сідає на нього, коли він дрімає у кріслі. Обидва рази вона знаходить цьому виправдання: вона мала на увазі щось інше; мовляв, сідаючи, вона дивилася в інший бік. Але чоловік починає підозрювати, що вона більше його не кохає. Для перевірки своєї теорії він вирішує вчинити щось радикальне і збриває ліву половину своїх вусів. Він приходить додому з наполовину зголеними вусами і букетом анемонів у руці. Дружина дякує йому за квіти й посміхається. Він відчуває, як дружина, намагаючись поцілувати його, хапає ротом повітря. Майя назвала це оповідання «Половина вусів» і сказала Авіадові, що коли читала його вголос на курсах, деякі люди плакали. Авіад посміхнувся їй і сказав «Овва», поцілувавши її в чоло. Тієї ночі вони посперечалися про якусь дурнувату дрібничку. Вона забула надіслати комусь повідомлення або щось типу цього і він на неї накричав. Він був винен і, врешті-решт, вибачився.

— У мене на роботі було сьогодні пекло, — сказав він і погладив її ногу, намагаючись реабілітуватися за свій вибух. — Пробачиш мені? — і вона йому пробачила.

Викладач курсів художньої творчості опублікував роман і збірку оповідань. Не те щоб вони мали великий успіх, але вийшло кілька схвальних рецензій. Так сказала Авіадові продавчиня книгарні неподалік його офісу. Роман виявився дуже грубим — 624 сторінки. Авіад придбав збірку оповідань. Він поклав її на свій стіл і намагався читати під час обідньої перерви. Дія всіх оповідань збірки відбувалася за кордоном. Це був своєрідний трюк. Кожне оповідання розгорталося в іншій країні. На задній сторінці обкладинки було написано, що автор був екскурсоводом і подорожував світом. Там само було його невеличке чорно-біле фото. На ньому він самовдоволено посміхався як людина, що перебуває в гармонії з собою. Майя розповіла Авіадові, що письменник пообіцяв їй надіслати її оповідання своєму редакторові після закінчення курсів. І хоч вона не повинна плекати жодних надій, протягом останніх кількох років видавці полюють за новими талантами.

Її третє оповідання почалося смішно. Воно про вагітну жінку, яка народжує кота. Герой оповідання — чоловік, який підозрює, що цей кіт — не його. Рудий жирний котяра, який спить на покривці пересувного смітника на колесах якраз навпроти їхньої спальні, кидає на чоловіка поблажливі погляди щоразу, коли той сходить униз викинути сміття. Врешті-решт між чоловіком і котом стається жорстке зіткнення. Чоловік кидає каменем у кота, а той відповідає йому укусами та подряпинами. Поранений чоловік, його дружина і кошеня, яке вона вигодовує груддю, чекають у клініці, поки йому роблять щеплення від правця. Він почувається приниженим, йому болить, але він намагається не плакати. Кошеня, відчуваючи його страждання, виборсується з обіймів своєї матері, підходить до нього, ніжно облизує його обличчя і дарує йому заспокійливе «няв».

— Ти чув це? — емоційно запитує матір. — Він сказав «татку».

У цей момент чоловік більше не може стримувати сльози. Читаючи цей фрагмент, Авіад також стримується, щоб не заплакати. Майя розповіла, що почала писати це оповідання ще до того, як довідалася, що вона знову вагітна.

— Хіба це не дивно, що мій мозок ще не знав, що я вже вагітна, а моя підсвідомість — знала? — запитала вона.

Наступного вівторка, коли Авіад збирався забрати її після курсів, він приїхав на півгодини раніше, запаркував машину і пішов по неї. Майя здивувалася, побачивши його в аудиторії, а він наполіг на тому, щоб вона познайомила його з письменником. Від письменника тхнуло одеколоном. Він недбало потиснув Авіадові руку і сказав, що якщо Майя вибрала його своїм чоловіком, значить, він дуже особлива людина.

Через три тижні Авіад записався на курси художньої творчості для початківців. Він нічого не сказав про це Майї і, щоб убезпечити себе, попередив свою секретарку, мовляв, якщо телефонуватимуть з дому, вона повинна відповідати, що він на важливій зустрічі і йому не можна заважати. Іншими учасниками курсів були старші жінки, які спопеляли його поглядами. Молода худорлява викладачка носила хустку, і жінки в аудиторії пліткували про неї, розповідаючи, що вона мешкає в поселенні на окупованих територіях і хвора на рак. Вона попросила всіх виконати вправу з автоматичного письма.

— Пишіть усе, що спаде вам на думку, — сказала вона. — Не думайте, просто пишіть.

Авіад намагався не думати. Це було дуже важко. Старші жінки навколо нього писали з нервовою швидкістю, немов студентки, що намагаються закінчити іспит ще до того, як викладач накаже їм відкласти ручки, і через кілька хвилин він також почав писати. Оповідання, яке він писав, було про рибу, яка радісно плавала в морі, поки підступна відьма не перетворила її на чоловіка. Риба не могла оговтатися від цього перетворення і вирішила переслідувати відьму, щоб та знову перетворила її на рибу. А оскільки це була особлива швидка і підприємлива риба, вона у процесі переслідування відьми вирішила одружитись і навіть заснувала невеличку компанію, що імпортувала пластмасові вироби з Далекого Сходу. За допомогою величезного знання, яке він здобув у тілі риби, що перетнула сім морів, компанія почала процвітати і навіть у певний момент вийшла на відкритий ринок. Тим часом підступна відьма, яка трохи втомилася від довгих років своєї підступності, вирішила знайти всіх, на кого вона наклала закляття, попросити в них пробачення і повернути їх у природний стан. Одного дня вона навіть прийшла на побачення до риби, яку вона перетворила на чоловіка. Секретарка риби попросила її почекати, поки в нього не закінчаться міжнародні телефонні переговори з тайванськими партнерами. На цьому етапі свого життя риба вже й не пам’ятала, що вона насправді риба, і її компанія вже контролювала пів світу. Відьма прочекала кілька годин і коли побачила, що цим переговорам, схоже, не буде кінця-краю, осідлала свою мітлу і відлетіла. Справи риби ставали все кращими, вже не кажучи про посилення зайнятості, поки одного дня, вже будучи зовсім старим, він не визирнув у вікно на десяток будівель уздовж набережної, придбаних у ході вдалих майнових оборудок, і не побачив море. І раптом згадав, що він — риба. Дуже багата риба, що контролює десятки дочірніх компаній, що котуються на фондових ринках у всьому світі, але все одно риба. Риба, яка роками не куштувала солоного моря. Коли викладачка побачила, що Авіад припинив писати, вона запитально глянула на нього.