— А от сідати під час тренування не рекомендується! — почув він голос за спиною і обернувся. — Хочеш чогось досягнути — весь час рухайся. А хто тебе тренує вдома? Тато? — спитав Жека, розминаючи ноги і виконуючи різні рухи руками.

— Немає в мене тата! — крикнув Потап.

— Помер!? — обличчя Жеки враз стало серйозним.

— Та ні! — злякано замахав головою Потап і несподівано для самого себе розповів історію про втечу батька, про злощасний медогляд та своє рішення змінити зовнішність і долю.

Жека забув про своє «весь час рухайся», сів на холодний бетон біля Дениса і уважно слухав кумедного опецькуватого хлопчиська, якого йому стало шкода ще вчора, коли Канава почав показувати свої понти. Він уже й не пригадував, як його звати, та щось у товстунові пройняло його «зачерствілу» бійцівську душу. На знак поваги до характеру нового знайомого, Жека легенько стусанув його кулаком у плече, і Потап відчув, як у нього почала німіти рука…

— Язиком плескати — не мішки з цементом вантажити! — підсумував Жека. Потап сидів знічений і переляканий своєю відвертістю: не кожного дня відкриваєш душу перед фактично незнайомою людиною! Та й реакції Жеки на свою оповідь він не зрозумів.

— Ну, чого сидиш? Пішли! Тепер разом тренуватися будемо! — Жека ще раз підбадьорливо ляснув Потапа по плечу. Той потер забите місце і з подивом втупився у Торнадо. — Давай, давай! Я і так через тебе з плану вибився! — підганяв Жека. Він на мить зупинився перед Денисом. — Дозвольте відрекомендуватися! Тепер я ваш особистий тренер! Мене звати Клименко Євген Дмитрович. Друзі іноді кличуть Климом.

— Потапенко Денис Сергійович! — і собі розкланявся Потап.

Задоволений Євген Дмитрович, який так ненав’язливо освіжив у пам’яті ім’я свого підопічного, знову взявся енергійно махати руками. А Потап, радий такому неочікуваному результату бесіди, зіскочив з трибуни на мокру траву і почав повторювати усе за своїм тренером. Але Жека не просто так отримав прізвисько Торнадо. Вже через три хвилини Потап знесилено опустив руки. Так він не втомлювався навіть після години своїх занять!

— Чого стоїмо, витрішки продаємо! Працюй! — несподівано жорстким голосом гукнув Жека. — Не будеш старатися, підеш із малюками в «піонербол» грати, там якраз твій рівень тренувань!

Тоді Потапенко по-справжньому розлютився і з подвійною енергією замахав ногами, які ледве піднімав до пояса. Тим часом Жека закидав ноги мало не вище голови.

— А тепер розтяжечки! — порадував тренер, ще кілька разів махнув ногами і сів на шпагат. — Е-е-е! Ти що робиш? — схопився на рівні, побачивши, що Потап збирається зробити те саме. — Голова для чого людині? Чи ти хочеш кілька тижнів розкарякою ходити? До шпагату треба готуватись! А взагалі-то у тебе непогана розтяжка як для початківця! — підбадьорив приятеля.

Жека показав Потапові кілька вправ, підійшов до невеликого рюкзака, який валявся неподалік, дістав щось із нього і почав прив’язувати ту штуку до найближчого дерева старими еластичними бинтами із бурими плямами. «Штука» виявилась боксерською «лапою», на якій відпрацьовують удари. Таку Потап бачив по телевізору, коли переглядав фільм про братів Кличків. Торнадо почав молотити «лапу», то ухиляючись від атак невидимого противника, то підстрибуючи у повітрі і наносячи сильні удари ногами. Потап, вражений цим видовищем, забув про свої вправи і завмер, роззявивши рота. Жека з хвилину не помічав нічого навколо себе. Потім краєм ока угледів бездіяльного Потапа.

— Я не зрозумів! — теж зупинився хлопець. — Ти чого став!? Двадцять відтискань на кулаках! — скомандував він.

— Як це — на кулаках? — перепитав Денис. — Я двадцять не можу!

— В карате не існує слова «не можу»! — відрізав Торнадо, потім підмостив собі під руки дощечки, які спеціально для цього носив у рюкзаку, і продемонстрував Потапові, як виконувати такі відтискання.

Денис теж спробував. Виявилось, що так робити цю вправу набагато важче! Кістки пальців дуже боліли, ніби на них діяла подвійна сила тяжіння. Кисті не витримували навантаження. Ледве відтиснувшись два рази, Потап зовсім зморився і впав на землю, боляче вдарившись носом.

— О-о-о! Як все запущено! — похитав головою Торнадо. — Ну добре, досить на сьогодні! А то завтра взагалі не встанеш!

— Хто? Я? Та ми вже це проходили! — бадьорився Потап, але Клим не зважав на його браваду і відправив підопічного до кімнати, наказавши готуватись до ранкової табірної зарядки. Насправді, Потап насилу волочив ноги. А Клименко і далі збивав мало не до крові кісточки на кулаках, не даючи відпочинку ні багатостраждальній «лапі», ні собі.

Розділ 19

Потап щойно повернувся до будиночка, вмився над довгим, на кількадесят кранів, умивальником, коли пролунав сигнал підйому.

— Вставай, вставай! Хто спить, того йдемо будить! — заволало з усіх динаміків, які висіли на стовпах по цілій території табору. В радіорубці сонний діджей, в обов’язки якого входили ранкова «побудка» та вечірні дискотеки, врубав ненависну всім табірникам мелодію і сидів, насолоджуючись ранішньою порцією пива та чужими «стражданнями».

Вожаті поспішали від адмінкорпусу до своїх загонів, які досі мертво спали після нічного чатування під вікнами дівчачих корпусів або обмивання нових знайомств привезеними зі собою хмільними напоями різної міцності. Важко було і вожатим, які майже до ранку святкували початок другої зміни: вони виглядали так, наче їх трохи пожувала невідома гігантська тварина.

Мляві хлопці та дівчата різного віку виходили з будиночків і шикувалися на майданчику. Коли всі зібралися, загони вирушили в бік стадіону. Там вожаті спробували вишикувати їх у певному порядку: від найстарших до наймолодших. Потап зі своїми товаришами опинився посередині. За ними був тільки перший, найстарший загін, більшість членів якого вийшла на зарядку лише після погрози відмінити вечірні дискотеки. Хлопці, мружачись від яскравого сонця, порозсідалися на розвалинах трибун. Дехто дістав цигарки і з задоволенням затягувався першою на сьогодні порцією смердючого диму, що давав їм енергію та замінював філіжанку кави. Дівчата, майже всі в тісних лосинах і коротеньких футболках, що підкреслювали вже сформовані жіночі принади, тупцювали на місці, обмінювалися короткими фразами і поправляли сякий-такий макіяж.

Пролунав голосний свисток, потім із динаміка біля футбольних воріт зазвучала енергійна музика. Перед відпочивальниками з’явився фізкультурник у спортивних трусах, легкій майці, яка не приховувала міцних м’язів, та зі свистком на шиї, за допомогою якого він оголошував початок фізичних процедур.

Вадим Гнатович був справжнім красенем: високий, із густим чорним волоссям, перехопленим ззаду гумкою у невеликий хвіст, стрункий і суворий.

— Вадю-у-у-нчик! — простогнав дівчачий голос за спиною Потапа. Хлопець озирнувся. Позаду стояла симпатична панна з чималим бюстом, навдивовижу пласким животом і з пірсингом у пупку.

— От йому би я… — замріяно продовжила краля, — всю свою дівочу цноту подарувала!

— Алко! По-моєму, свою «дівочу цноту» ти подарувала комусь років зо два тому! — скептично озвалася її подруга, що теж дивилась на Вадима Гнатовича, але без надмірного захоплення в погляді.

— Лесько! Ну вмієш ти з небес на землю опустити! — незадоволено буркнула Алка. — А для кого її тримати, ту цноту!? Може, для таких, як цей!? — презирливо кивнула вона на Потапа, який так і застиг, не зводячи очей з Лесі.

— А що? Може, й для таких! Диви, який симпатичний! — Леся наблизилася до Дениса і легенько вщипнула за щоку. Потап почервонів.

Якщо існувала десь у світі досконалість, то її втілення стояло зараз просто перед ним… Світле хвилясте волосся обрамляло ніжне рожеве личко, не зіпсуте косметикою. Ну, може, ніс у неї був трохи задовгий… Але глянувши у зелені, майже котячі, очі дівчини, Денис забув не лише про її ніс, а й про все на світі…

— Будеш, булочко, моїм бойфрендом? — запитала з усмішкою Леся. І Потап зрозумів, що з нього просто кепкують, і ображено відвернувся. Дівчина весело розсміялася і стала на своє місце. Тим паче, що мачо-фізкультурник уже свистів у свій свисток, закликаючи всіх повторювати його рухи.