— Якби я був Ловцем, ти вже б опинився на тому світі, — каже він.

Я регочу: Габріель і сам знає, що це неправда.

Кажу:

— Тобі добре вдалося. Я тебе почув лише в самому кінці.

— Похвала гірша за хулу, — буркає він.

— Що ти маєш на увазі? — не розумію я.

— А те, що ти б мене вбив.

— Ну, так. Але думаю, що для багатьох Ловців твій наскок став би доволі прикрою несподіванкою. Деякі з них дуже вправні, а інші трохи гірші, — знизую плечима. — Мусиш хіба сподіватися на те, що тобі щаститиме й ти потраплятимеш лише на гірших.

— Я не маю наміру перевіряти, на кого саме натрапив, бо планую стріляти в них усіх із достатньої відстані.

— Гарний задум.

Габріель підсовується ближче до мене, ми сідаємо й дивимося на невеличкий схил, що спускається між дерев до потічка.

Я кажу:

— Буде багато стрілянини. І вже скоро.

— Так, буде багато всякого жахіття, дуже багато. Я бачу війни, жорстокі війни, і Тибр я бачу, що піниться від крові.

— Ми йдемо в наступ уночі, — повідомляє Селія.

— Нашою ціллю буде новий вишкільний табір, у якому є десять новобранців і двоє Ловців, — пояснює Несбіт. Він повернувся рано-вранці і тепер інформує всіх нас. — Я стежив за цим табором упродовж останніх двох днів. Стажерки в основному молоденькі: шість німкень і чотири француженки. Усі вони розуміють англійську мову. Усі жінки. Усі доволі вправно володіють пістолетами, але в рукопашній сутичці безнадійні. Одна німкеня вміє створювати шум, десь так, як і Селія, але він слабенький і не завдасть вам великої шкоди. А ше одна француженка може ставати невидимою. Знову ж таки, це досить слабенький Дар, вона стає невидимою лише на кілька секунд, але цього буде достатньо, щоб дезорієнтувати суперника, бо тоді її можна просто втратити з виду, або ж вона отримає нагоду неочікувано підкрастися до вас. Обидві Ловчині цілком досвідчені: англійки, їм за тридцять, чудові стрільці, прекрасно б’ються врукопашну.

Селія каже:

— Новобранці становитимуть загрозу, якщо матимуть змогу застосувати зброю. А вони зазвичай навіть у ліжко її беруть. Ми нападемо, щойно почне світати: дехто з них ще спатиме, дехто просто не встигне налаштуватися на бій.

— Відтак, переходимо до місця їхнього розташування, — додає Несбіт. — Вони на старому аеродромі; це відкрита місцевість, оточена парканом. Сплять новобранці всередині одного з маленьких ангарів. Двоє вартових охороняють ворота, змінюючись шо три години, але паркану ніхто не патрулює.

— І як це далеко звідси? — цікавиться Габріель.

— Це у Франції, понад п’ять годин автом, але Маркус утворив розколину, через яку ми всі зможемо перейти. Розколина виведе нас на певне місце, від якого до летовища якихось півмилі.

Селія каже:

— Світає о шостій. Несбіт і Натан вирушать звідси о четвертій для попередньої розвідки. Усі решта стартують о п’ятій.

— Я не розвідник, — заперечую.

— Так, ми це знаємо. Але Несбіт — найкращий наш розвідник і дуже для нас цінний. Тому ти його оберігатимеш, ризикуючи при потребі власним життям.

Несбіт шкірить зуби.

— Я знаю, друзяко, шо ти захистиш мене від кулі своїми грудьми.

— Краще штовхну тебе у коров’яче лайно, щоб захистити!

Несбіт знизує плечима.

— Головне — результат.

— Я стану на чолі нашої групи, — каже Селія. — Усі вирушаємо на завдання. Усі набираємося досвіду. Працюємо парами. У майбутньому пари можуть змінюватися — цей склад лише для сьогоднішнього рейду. Ви самі маєте подбати про необхідне обладнання для своєї групи, вибравши його з тих запасів, які в нас є.

Невелика група бійців природним чином розділилася на дві половини, Селія опинилася посередині. Габріель, я, Несбіт і ще одна молода жінка, Напівкровка, — ми всі стоїмо разом, дивлячись на трьох Білих відьом. Я відразу можу впізнати серед них Ґрейторекс. Це колишня Ловчиня, дезертирка. Вона висока на зріст, має світлу шкіру з ластовинням, карі очі й поламаний ніс. Мабуть, їй десь за двадцять, хоч виглядає вона молодшою. Має таке ж бойове спорядження, що й Селія. Інші дві Білі відьми також молоді. Упродовж усього зібрання вони намагалися вдавати з себе міцних горішків.

Несбіт шкіриться до них.

— Вибачте, дами, але ви втратили нагоду стати нині моїми партнерками. Може, пощастить наступного разу.

Дівчата прикидаються, що його взагалі не почули.

Він бурмоче собі під ніс, але достатньо голосно, щоб вони могли його розчути:

— Блін. Можна подумати, шо ми якісь вороги.

Відьмочки вже не здаються такими неприступними, а на їхніх обличчях майже з’являється подоба усмішки, аж тут Несбіт додає:

— Швидше шукайте собі партнерів! Хто не встигне, піде на пару з Маркусом.

Дівчата роззираються, нервово хихочучи.

Селія каже:

— Маркус не матиме партнера. Я його проінформую окремо про все, що відбувається. Ґрейторекс, ти підеш із Клаудією. Олівія зі мною. Габріель із Самін. А Натан із Несбітом.

Я неголосно нарікаю Габріелю:

— Сподіваюся, що так буде тільки сьогодні.

Габріель відповідає:

— Поставити мене в пару з Самін було досить розважливо: ти б її настрашив, а Несбіт — цілком збаламутив.

Самін Напівкровна: наполовину Чорна і наполовину фейна. Її очі — чудернацька суміш карого й бірюзового кольорів.

Я кажу:

— Так, щось у цьому є. Але помітно також, що нас не зовсім перемішують між собою — Білих і Чорних.

— Це теж, на мою думку, розважливе рішення як для першого завдання. Ми ж навіть ще не мали часу для спільного вишколу. Мусимо довіряти своїм партнерам.

— Легко тобі це казати. Ти ж не з Несбітом.

Заготівельниця провізії

Того ж дня пополудні в таборі з’являється Анналіза разом із групою Білих відьом, нав’ючених великим вантажем. Анналіза має стомлений вигляд. Вона мусить ще напнути кілька наметів, і хоч я прошу її на якийсь час забути про свої обов’язки, вона наполягає на тому, що роботу треба закінчити, тож я беруся їй допомагати. Одна з її дівчат, Лаура, нажахана моєю присутністю і щоразу аж підстрибує, коли я дивлюся на неї. Ще одна дівчина, Сара, засипає мене запитаннями: «Чи в тебе такий самий Дар, як у твого батька?», «А які тут інші Чорні?», «А це правда, що Маркус десь у цьому таборі?».

Я полегшено зітхаю, коли мене бачить і підкликає Селія:

— Натане, усі на вишколі! Ти також маєш там бути!

Знаходжу інших бійців і якийсь час спостерігаю за ними.

Ґрейторекс навчає всіх основ самозахисту. Вона добре підготовлена, та й стажери теж не цілковиті новачки. Я не знаю, що мені треба робити, тому просто сідаю і стежу за ними. Самін тренується в парі з Габріелем, Олівія з Несбітом, а Клаудія з Ґрейторекс.

Вони спиняються, щоб перепочити, і Габріель підходить до мене разом із Самін. Вона вітається:

— Здоров! — посміхається і не відводить очей від Габріеля. Таке враження, що вона вже втріскалася в нього по самі вуха.

Несбіт розмовляє з Клаудією та Олівією, але вони теж постійно стріляють очима на Габріеля й сяють до нього посмішками. У Габріеля, здається, найбільше шансів завоювати прихильність Білих відьмочок: достатньо йому подарувати їм посмішку, і в них уже підкошуються колінця.

На щастя, Ґрейторекс, здається, має імунітет до його чарів і поводиться з ним суто по-діловому. За кілька хвилин вона каже:

— Гаразд, тепер знову спаринг з партнерами. Але змінюємо партнерів. Натан може долучитися до нас з Клаудією.

— Ні, — заперечує Селія, стрімко підходячи до нас. — Я буду спаринг-партнером Натана.

Перепитую її:

— Ти впевнена? Мені здається, ти вже трохи застара й заповільна.

— Хочу побачити, чи ти ще не все позабував.

Я усміхаюся. Я не забув нічого.

Пізніше, коли вже стемніло, Анналіза застає мене там, де я розбив свій власний невеличкий табір, подалі від усіх інших, на узліссі. У мене немає шатра, але є маленька ватра й затишне місце біля дерева. Ми сидимо разом із Анналізою, загорнувшись у ковдру.