У Ґертрудиній кар’єрі це була найважливіша мить, кульмінація всіх її трудів. Фехад Бег та Алі Сулейман стали по обидва боки від Фейсала, щоб присягтися йому на вірність. Вони сказали: «Ми присягаємося тобі у вірності тому, що ти відповідаєш вимогам британського уряду». Ґертруда написала:
«Фейсал був трохи здивований. Він озирнувся на мене, посміхнувся, а тоді сказав: „Мої взаємини з британцями міцні, у цьому можна не сумніватися. Та ми маємо самотужки керувати своїми справами”. Він знову на мене подивився, і я схрестила свої долоні в замок, в знак єдності арабського та британського уряду. Це був разючий момент».
Після цього Алі Сулейман підводив по одному своїх сорок чи п’ятдесят шейхів, вони вкладали свої долоні в долоні Фейсала й присягали у вірності. Фейсал вийшов на сонячне світло у супроводі Сулеймана та Фахада Бега. Навколо них по колу кружляли тисячі племінних жителів, галопуючи на конях з галасливими вигуками, тимчасом як король зі своєю свитою йшов до двірських садів, де мало відбутися святкування. Після цього Фейсал піднявся на високий поміст перед стіною, увішаною килимами. Усі лідери з Ґертрудою сіли позаду нього, а тоді всі мери, казіс, та інші знатні представники з усіх міст Іраку від Фаллуджі до Ель-Каїма один за одним підводилися зі своїх стільців під затіненими деревами, підходили до Фейсала й вкладали свої долоні в його. Ґертруда уважно вглядалася в красу декорацій, розмаїття одягу та кольорів, суворі обличчя сільських старійшин, одягнутих у білі тюрбани або червоні куфії, та достоїнство, з яким Фейсал приймав усі ці присяги.
Від його приїзду минуло лише шість тижнів, а референдум уже чітко показав Фейсалову фактично одноголосну підтримку. За два тижні в Багдаді мала відбутися коронація, і він зв’язався з накібом, щоб той допоміг сформувати перший кабінет міністрів. Ґертруда хотіла показати Фейсалу величну арку Ктесифона, яку він ще ніколи не бачив. Щойно надворі розвиднілося, вона зі своїми слугами поїхала готувати сніданок, яким пригощатиме Фейсала ще в прохолодний час дня. Тож вони з Фейсалом сіли на розкішні килими пити каву і їсти яйця, язики, сардини та дині. 6 серпня Ґертруда написала листа:
«Мені було так цікаво показувати Фейсалу те неймовірно гарне місце. Він виявився дуже натхненним туристом. Після того, як ми реконструювали палац і побачили, як у ньому сидів Хосроу, я підвела Фейсала до височенних вікон, що виходили на південь, на річку Тигр, і розповіла історію про арабське завоювання території, згідно з записами Ат-Табарі... Ви тільки уявіть, як це виглядало, що саме я йому це розповідала. Я навіть не знаю, хто з нас був більш заінтригований...
Фейсал пообіцяв сформувати для мене полк арабської армії — „особисто для Хатун”. Дещо пізніше я попрошу вас прикрасити вишивкою їхні знамена... О, батьку, хіба ж це не прекрасно? Іноді мені здається, що все це сон».
Однак полку для Ґертруди Фейсал не сформував. Чарівний комплімент, який приніс їй несказанне задоволення, виявився б незрозумілою для Кокса ідеєю.
Після екскурсії біля арки Ктесифона Ґертруда повернулася до відділку, де пропрацювала чотири години, тоді взяла годину на обід, після чого навідалася до накіба. Далі вона як президент багдадської громадської бібліотеки відвідала засідання комітету. Ґертруда заявила, що в бібліотеці будуть представлені книги трьома європейськими мовами, а також арабською й п’ятьма іншими східними мовами; і що буде видаватися журнал з короткими оглядами всіх книг та каталог з усіма наявними манускриптами. Після засідання вона зробила візит ввічливості зовиці Сасун Еффенді Ескаїл, а тоді поїхала додому влаштовувати звану вечерю для Хаміда Хана, кузена Аги Хана. Навіть для Ґертруди цей день видався досить важким. Надворі стояла нестерпна спека, і, незважаючи на сильну течію і зрідка запливаючих акул — одна з яких того ж тижня покусала хлопчика — вона поплавала в річці Тигр і з захопленням розповіла у своєму листі додому про недавнє поповнення Коксового звіринця найбільшим орлом, якого Ґертруда будь-коли бачила: «Він живе на карнизі затіненого боку будинку і їсть кажанів, які в сутінках потрапляють у сітку... орел полюбляє ласувати ними вранці, і тому багатостраждальна леді Кокс зберігає їх у холодильнику в банці».
Ґертруда ще ніколи не була такою заклопотаною і такою щасливою. Вона мала додатковий привілей — під час своїх регулярних візитів ввічливості її супроводжував королівський радник. Високий і чисто виголений «Кен» Корнвалліс був засмаглим привабливим молодиком з орлиним носом та пронизливими блакитними очима. З агресивною прямотою та почуттям гумору, він працював Фейсаловим радником уже п’ять років, тож емір попросив його поїхати разом до Багдада.
І був ще Фейсал, зі своїм шармом та почуттям гумору, вдячністю та зацікавленістю до Ґертруди. Між ними зародилася міцна прив’язаність: Фейсал називав Ґертруду сестрою.
Одного спекотного вечора, катаючись верхи вздовж річки Євфрат і насолоджуючись прохолодним річковим повітрям, Ґертруда проїхала повз новий будинок Фейсала, який ще досі перебудовували та ремонтували.
Біля вхідних дверей вона побачила його автомобіль, залишила свого поні на одного з його слуг і вилізла на дах, одягнута у брюки-галіфе та сорочку. Там вона побачила Фейсала, який сидів разом з помічником і дивився на захід сонця, промені якого відображалися на воді, а за річкою пустеля зливалася зі згасаючим червонастим небом. Побачивши Ґертруду, Фейсал посміхнувся і махнув рукою, запрошуючи приєднатись, а тоді підвівся й узяв її за руку. Ідучи поряд, емір розмовляв з нею арабською, звертаючись до Ґертруди на «ти»: «„Енті Іракіях, енті бадасіяк”, — сказав він мені, що означало: „Ти — месопотамець, ти — бедуїн”».
На етапі останнього приготування напередодні коронації виникла деяка «плутанина»; прийшла телеграма від міністерства з питань колоній, в якій вимагали, щоб під час своєї промови Фейсал оголосив, що верховною владою країни буде верховний комісар. Фейсал відповів, що від самого початку дав ясно зрозуміти, що буде незалежним правителем, який підтримуватиме дружні взаємини з Британією. Проголошення Кокса верховною владою призвело б до нового розпалу опозиції екстремістів. Ґертруда цілком з ним погоджувалась. Його головною й первісною задачею було посилити свою незалежність.
Двадцять третього серпня 1921 року на встеленому килимами внутрішньому дворі багдадського Сералі, де в той час Фейсал тимчасово орендував житлові кімнати, відбулася коронація короля Іраку. П’ятсот гостей були розсаджені групами, а серед них британці, арабські чиновники, городяни, міністри та місцеві делегації. Церемонія розпочалася о 6-й годині ранку, коли надворі ще відчувалася прохолода. Одягнутий у мундир Фейсал разом з сером Персі, у церемоніальному білому з усіма своїми стрічками та зірочками, генералом сером Альмером Халданом, військовим начальником, та декількома ад’ютантами, пройшов повз почесний караул Дорсету й попрямував до помосту. «Фейсал виглядав дуже величним, але досить напруженим, — прокоментувала Ґертруда. —... Він переглянувся з усіма, хто сидів у першому ряду, ми зустрілися з ним поглядами і я ледь помітно йому салютувала».
Саїд Хуссейн, представник підстаркуватого накіба, зачитав Коксів маніфест, в якому було вказано, що за Фейсала проголосувало 96% населення Месопотамії. Після цих слів прогриміли виголоси: «Нехай живе король!», — усі гості підвелися на ноги, підняли прапор і оркестр — через відсутність національного гімну — заграв «Боже, бережи Короля». Слідом за цим пролунали салютні постріли з двадцяти однієї гвинтівки. Опісля сотні делегатів почали з’їжджатися й вітати Фейсала:
«У п’ятницю приїхали представники з Басри та Ель-Амарни, у суботу — з Гілли та Мосула... спершу мосульські міські магнати, мої гості зі своїми колегами, далі християнські архієпископи та єпископи, і великий єврейський раввин... Третя група була найцікавішою з усіх попередніх — курдські вожаки з прикордонної смуги, які вирішили оселитися в іракській державі, доки не побачать чи розвиватиметься незалежний Курдистан, який усе одно залишатиметься для них найкращим...».