Ба більше, Манав був дебелим, фізично розвиненим хлопцем, і як багато інших дебелих, фізично розвинених хлопців, знав, що зламана кістка порушить його графік тренувань, він може втратити скульптурні здобутки за півроку. Такі невдачі змушували більшість бодібілдерів довго й пильно дивитись у дзеркало на стіні тренажерної зали.
— Усе гаразд, Манаве,— гукнув йому я.— Можеш повертатися до готелю. Ми повідомимо, якщо ти знадобишся.
— Так, сер, Лінбаба! — сказав він, зітхнувши з полегшенням.— На добраніч, пане Вілсон, сер.
Охоронець утік назад до готелю кривоногим клусом. Вілсон дивився йому вслід. Віддам йому належне: адвокат посміхався і залишився спокійним.
— Здається, джентльмени,— пролепетав він,— що ви раптово сильно наблизилися до кола довіри пана Джорджа Бредлі.
— Нарешті дійшло, ти довбаний гонкі[77]! — плюнула йому Дівія.
— Ну будь ласка, замовкни! — просичав Навін.— І що це взагалі означає? Гонкі? Ти що — з Гарлема[78]?
— Я зі знаменитого народу — іди до біса,— відповіла вона.— Хочеш послухати наш національний гімн?
— Ви зібралися стати більш довірливим, пане Вілсон,— сказав я.
— Еван. Можу засвідчити, що пан Бредлі отримав спадок. Як єдиний живий родич нещодавно померлого Джосаї Бредлі — власника тресту «Еней», зареєстрованого в Оттаві, він може отримати значну суму, якщо я зумію його відшукати та здійсню відповідні оголошення за присутності уповноваженого нотаріуса.
— Наскільки значну? — запитав Навін.
— Якщо ви дозволите, то я б залишив цю відповідь на розсуд пана Бредлі. Я все-таки вважаю, що йому вирішувати, чи розповісти вам про розмір спадку, чи ні, залежно від обставин.
Вілсону непотрібно було хвилюватися щодо відвертості Скорпіона Джорджа. Коли ми сіли з Вілсоном у таксі в напрямку готелю «Френтік», виманили Зодіаків Джорджів на зустріч і залишили їх наодинці з ним, то десь за п’ятнадцять секунд Близнюк Джордж прокричав суму.
— Тридцять п’ять мільйонів! Святий Боже! Тридцять п’ять мільйонів! Доларів, заради всього святого!
— Розляпай усій чортовій вулиці, а чому ж ні? — лаявся Скорпіон, нервово озираючись.
— Чого ти боїшся, Скорпе? У нас ще немає цих грошей! Нас не пришиють уві сні за гроші, яких у нас немає.
— Нас можуть викрасти,— наполягав Скорпіон, чекаючи, щоб ми приєдналися до них з Вілсоном.— Хіба ні, Ліне? Є люди, які можуть нас викрасти й вимагати викупу. Вони можуть відрізати вухо або палець і надіслати їх поштою.
— Бомбейською поштою? — насміхався Близнюк, пританцьовуючи від радості.— П’ять хвилин тому ти тремтів від можливого розумового контролю з боку бісового ЦРУ. Тепер ти булькаєш про викрадення. Ти можеш хоч раз сісти і відчути аромат хорошої карми?
— Маю погодитися з паном Бредлі,— зауважив Вілсон.
— Паном Бредлі? — знущався Близнюк.— Пан Клятий Бредлі! Одна ця фраза вартує мільйона! Скорпіоне, дай Вілсону мільйон доларів.
— Одне можна сказати напевно, пане Бредлі,— провадив Вілсон.— Ви не можете залишатись у цьому готелі. Не тоді, коли така істотна зміна фінансового становища перемістила вас у, скажімо так, більш поважну групу осіб.
— Він має на увазі — більш вразливу групу осіб,— промимрив Скорпіон.— Він уже говорить про викрадення, Близнюче. Ти це чуєш?
— Утихомирся, Скорпіоне,— сказав я.
— Узагалі-то, він має рацію,— вставила Дівія.
— От бачиш? — просичав Скорпіон.
— Мій тато експерт у попередженні викрадень,— заявила Дівія.— Я тренувалася з п’яти років. Усі багатії так роблять. Тепер, коли ти забагатів, маєш вивчити різні техніки для запобігання викраденню, і нехай копи, ретельно перевірять усіх твоїх друзів. Тобі треба буде залишатись у безпечному місці та пересуватися на куленепробивному лімузині. Навіть не сумнівайся. Охоронці та гроші мають поєднуватися так само, як і сумочки з туфлями.
— О ні,— застогнав Скорпіон.
— І ти діло кажеш про пальці й вуха,— додала Дівія.— Але викрадачі використовують кур’єрів, а не пошту.
— О ні.
— Я знаю про один випадок, коли вони відрізали всі пальці, крім одного, поки родина не заплатила викуп.
— Ой...
— Дівіє, будь ласка,— зітхнув Навін.
— А в іншій ситуації вони відпанахали обидва вуха. Трагічно. Мусив позбутися своєї колекції сонцезахисних окулярів.
— Ой...
— Дівіє.
— І капелюхи вже так не пасували,— пригадала Дівія,— але принаймні його повернули назад. І він досі заможний.
— Дівіє, ти тільки шкодиш! — вибухнув Навін.
— Перепрошую? — відповіла вона.— Як на мене, то в цій розмові присутні лише двоє мільйонерів — пан Бредлі й пані Я. Алло? Тож я єдина достатньо обізнана, щоб говорити про багатих жертв викрадення, на?
— О ні,— застогнав Скорпіон.
— То де буде вечірка? — розреготався Близнюк, продовжуючи танцювати.
— Я взяв на себе сміливість зарезервувати номери в готелі «Магеш», на моєму поверсі,— оголосив Вілсон.— Я сподівався, що рано чи пізно матиму успіх у ваших пошуках і зможу запропонувати таку гостинність. Моя фірма також відкрила кредитну лінію для вас, пане Бредлі, щоб ви могли нею користуватися, доки ми не владнаємо всі юридичні питання і ви не отримаєте спадку.
— Це... це надзвичайно,— невпевнено затнувся Скорпіон.— Кредитну лінію?
— Який ліміт кредиту? — запитав Близнюк.
— Я поклав сто тисяч доларів на ваш дискретний рахунок. Ви отримаєте миттєвий доступ до нього.
— Мені подобається цей тип,— вирішив Близнюк.— Дай йому ще мільйон доларів, Скорпіоне.
— Маю надію, що ви користуватиметеся нашими послугами, пане Бредлі,— мовив Вілсон.— Як робив багато років ваш покійний двоюрідний дідусь — Джосая Джонсон. Ми цілком готові запропонувати вам найкращі можливі професійні поради щодо управління спадком. Ми у вашому повному розпорядженні.
— То чого ми чекаємо? — загорлав Близнюк Джордж.— Гайда!
— А як же наші речі? — згадав Скорпіон Джордж, озираючись на готель «Френтік».
— Повір мені,— запевнила Дівія, хапаючи Скорпіона за руку й ведучи до стоянки таксі.— Ти відрядиш для цього прислугу. Відтепер твоя прислуга буде займатися усім нудним.
— Віскі! — вигукнув Близнюк, ступаючи позаду них, прихилившись на плече Дівії.
— І довгий душ,— сказала Дівія.
— І шампанське!
— І ще один душ.
— І кокаїн! О, я знаю! А розведімо кокаїн у шампанському!
— Ти починаєш мені подобатися,— мовила Дівія.
— А ти мені вже подобаєшся,— заявив Близнюк.— Нехай почнеться вечірка!
— Ви, звісно ж, приєднаєтеся до нас, пане Вілсон? — запитала Дівія, і його хапаючи за руку.
— Вибачте за нескромність, пані...?
— Девнані. Дівія Девнані. Називайте мене Діва. Усі так і роблять.
— Якщо вибачите мою нескромність, міс Девнані,— провадив Вілсон, посміхаючись і навіть не намагаючись висмикнути руку,— хіба не ви лише півгодини тому радили своїм друзям вибити з мене все лайно?
— Дурненький,— докоряла вона.— Це було до того, як я дізналася, що ти допомагаєш управляти майном на тридцять п’ять мільйонів доларів. І я — Діва, пам’ятаєш?
— Ну добре, міс Діва. Я залюбки вип’ю келих під час цього святкування.
Після короткої поїздки назад до готелю «Магеш» Вілсон забрав ключі від кімнат і попросив менеджера готелю з’явитися за годину в номер Скорпіона Джорджа для реєстрації нових гостей.
Коли адвокат саме збирався покинути кімнату, я його зупинив.
— Ти плануєш подавати скаргу? — тихо запитав його я.
— Скаргу?
— На Манава.
— Манава?
— Твого охоронця.
— А, його,— посміхнувся він.— Він не надто добре виконував свої обов’язки. Але... гадаю, він знав, що я був у безпеці з вами й молодим паном Навіном, навіть якщо піддав мене ризику з міс Дівією.
— Це — ні?
— Звісно ж — ні, сер. Я не скаржитимуся на нього.