— Але хто він такий? — запитала вона, коли я вийшов з душової.— Чого він хоче від Зодіаків?

— Гадки не маю. Навін Едеїр, молодик, про якого я тобі розповідав, він на нюх чує адвоката. Він, можливо, не помиляється. Він розумний хлопчина. Так чи так, ми з’ясуємо, хто цей чоловік.

Обсохнувши, я плюхнувся на ліжко біля Лайзи, поклавши голову на її шовковисті груди. Лежачи в такій позі, я насолоджувався її оголеним тілом.

— Ти сподобався Розанні,— мовила вона, змінюючи напрямок розмови за допомогою елегантного руху ніг.

— Сумніваюся.

— Чому? Що у вас сталося?

— Нічого... не сталося.

— Щось таки сталося, коли ви розмовляли на вулиці. Що ти сказав?

— Ми просто... розмовляли про Гоа.

— О ні,— зітхнула вона.— Вона у захваті від Гоа.

— Я так і зрозумів.

— Але ти їй справді сподобався. Навіть попри те, що ти говорив про Гоа.

— Я... не певен.

— Серйозно. Водночас ти їй і не подобаєшся. Але ти їй однозначно імпонуєш.

— Про що ти говориш?

— Коли я вийшла, вона була така зла, аж ладна тобі врізати.

— Справді? Я думав, ми з нею поладнали.

— Якраз те, що вона хотіла врізати, і вказує на її приязність до тебе.

— О... І як це може бути?

— Вона була готова тебе вдарити, але тебе навіть не знає, розумієш?

Я не розумів, але це було вже не вперше: Лайза мала свій особливий спосіб доносити власні думки.

— Ну, зараз я все зрозумів.

— А робила вона свої особливі рухи тілом,— запитала вона,— під час розмови?

— Які особливі рухи тілом?

— Вона імітує біль у спині й починає крутити стегнами. Вона щось таке робила?

— Ні.

— Це добре.

— Добре?

— Так, бо це дуже сексуально, і вона зробила це для мене, а не для тебе.

— Десь тут має бути логіка, у тому крутінні стегнами, я певен, але грець з ними. Однак я спромігся прочитати мову тіла Аннушки.

— Навіть ведмідь зміг би прочитати її мову тіла,— швидко урвала Лайза, ляскаючи мене по руці.

— Де, ти сказала, вона виступає? — розсміявся я.

— Я не казала,— відрізала вона.

У неї на руці бряжчав браслет з мушель. Це був мій подарунок з Гоа. Лайза деякий час відтворювала музику мушель, крутячи зап’ястком, а потім зупинилася, схопивши браслет другою рукою.

— Тобі сьогодні було паршиво? Може, я не мала нікуди тягнути тебе одразу після повернення з поїздки?

— Зовсім ні. Мені справді сподобалися твої друзі, і вже давно треба було з ними познайомитись. І мені теж сподобалася Розанна. Вона з вогником.

— Я така рада! Вона не лише партнерка. Ми зблизилися. Ти вважаєш її привабливою?

— Що?

— Усе нормально,— сказала вона, граючись із простирадлами. Вона мене теж приваблює.

— Що?

— Розумна, віддана, хоробра, творча, завзята, а також із нею легко знайти спільну мову. Вона класна.

Я насолоджувався м’якими вигинами Лайзиних довгих струнких ніг.

— Повтори, про що ми там говорили?

— Ти думаєш, що вона сексуальна,— нагадала вона.

— Що?

— Та нічого. Я теж так думаю.

Узявши мою руку, вона перемістила її собі між ноги.

— Наскільки ти втомлений? — запитала вона.

Я помітив, що пальці її ніг аж вигнулися від задоволення.

— Ніхто не буває настільки втомленим.

Усе було добре. Усе завжди було добре. Ми поділяли віддану прихильність, досить ніжну. І, можливо, тому що ми обоє знали ймовірний кінець цієї історії, якимось чином дозволили нашим тілам промовляти те, чого не могли сказати наші серця.

Я пішов на кухню, щоб узяти склянку води, і приніс ще одну для Лайзи, поставив на стіл біля неї.

Певний час я спостерігав за нею. Вродлива, здорова, сильна, вона згорнулася клубочком, наче кішка уві сні. Я намагався уявити, яким вона бачила кохання і наскільки та версія відрізнялася від моєї.

Я повернувся до Лайзи в ліжко й оповив її своїм тілом. Її ноги автоматично переплелися з моїми. І моє тіло, чесніше за мій розум, зігнувши коліна, притулилося до зачинених дверей її вигнутої спини і почало грюкати в них кулаком мого серця, вимагаючи кохання.

Розділ 5

Їзда на мотоциклі — це своєрідна поезія швидкості. Витончений баланс між елегантною спритністю і фатальним падінням є своєрідною істиною, і як будь-яка істина, також передає свої вібрації в небеса. Нескінченні моменти в сідлі — це втеча від перебоїв у плині часу, простору і мети. Коли мчиш на тих колесах, пливеш повітряною річкою, у тому польоті звільненого духу не існує жодної прив’язаності, страху, радості, ненависті, любові й ніякої злоби. Для жорстоких чоловіків, для цього конкретного чоловіка, це найближче до стану блаженства.

Приїхавши на паспортну фабрику санджайської компанії, я перебував у чудовому гуморі. Того ранку я не поспішав на роботу, поїздка прояснила мою свідомість, даруючи безтурботну посмішку, що наче поширилася на все тіло.

Фабрика була основним місцем, де ми змінювали і виготовляли фальшиві паспорти. Як головний фальшивомонетник, а також творець підробних паспортів та інших документів, що посвідчують особу, для санджайської компанії я щоденно проводив принаймні декілька годин на фабриці.

Я відчинив двері, і моя мотоциклетна посмішка завмерла. Там стояв молодий незнайомець. Він простягнув мені руку для привітання.

— Ліне! — звернувся він, тиснучи мені руку, наче витягаючи воду з сільського колодязя.— Моє ім’я — Фарзад. Ну ж бо, заходь!

Я зняв сонячні окуляри, прийняв його запрошення у власний мій офіс і помітив, що в кутку великої кімнати прилаштовано ще одного стола, заваленого купами різних паперів і креслень.

— Мене помістили сюди зо два тижні тому,— повідомив Фарзад, киваючи на стіл.— Сподіваюся, ти не проти?

— Це залежить.

— Залежить від чого?

— Від того, хто ти в біса такий і що в біса робиш у мене в офісі.

— А,— розсміявся він, розслаблюючись настільки, щоб сісти за своїм новим столом.— Ну, це просто. Я — твій новий асистент. Так і знай!

— Я не просив нового асистента. Мені подобався старий.

— Але ж у тебе раніше не було асистента?

— Саме так.

Його руки звивалися на колінах, неначе риба, яку винесло на берег. Я перетнув кімнату і підійшов до чималих вікон, що виходили на територію фабрики внизу. Помітив, що там також відбулися деякі зміни.

— Що за дідько?

Я спустився дерев’яними сходами на нижній поверх і попрямував до нових столів, обладнаних спеціальними лампами. Фарзад плентався за мною, пояснюючи.

— Вирішено розширити цей відділ і включити фальшиві документи про освіту. Я думав, ти знаєш.

— Що за документи про освіту?

— Дипломи, наукові ступені, кваліфікаційні свідоцтва тощо. Ось чому я тут.

Він раптово зупинився, дивлячись, як я підняв документи зі столу. Це був диплом магістра в галузі інженерії, буцімто отриманий в одному з престижних бенгальських університетів.

Його було виписано чоловікові, якого я знав, синові одного з найманців мафії в районі риболовецького флоту. Він був настільки ж нетямущий, як і скупий. Найжадібніший гангстерський вилупок на території причалу Сассуна.

— Вони... залучили мене...— запинаючись пробубнів він,— б-бо в мене є диплом з бізнесового адміністрування. Справжній, я маю на увазі. Так і знай.

— Ну і зміни в нашому районі! А що — філософію вже ніхто не вчить?

— Мій батько,— мовив він.— Він поділяє утилітарні погляди Штайнера[13].

— Заради Бога, хай хто ти є, але я ще навіть чаю не пив сьогодні.

Рухаючись до другого столу, я підняв ще одне фальшиве кваліфікаційне свідоцтво. Це був диплом бакалавра в галузі медицини зі спеціалізацію в стоматологічній хірургії. Помітивши мій вираз обличчя, Фарзад повів далі.

— А знаєш, усе гаразд. Жоден з цих підроблених документів не буде використовуватися в Індії. Вони всі для людей, які хочуть отримати роботу за кордоном.