— Наша дезінформація працює, сер — відповів Ґодліман.

— Ось! — гаркнув Черчилль. — Вони не знають, що робити. Вони спантеличені. І всі їхні здогади щодо наших планів абсолютно хибні. Проте, — він витримав драматичну паузу, — генерал Вальтер Беделл Сміт, начальник штабу Айка, повідомив мені, що... — Черчилль відшукав на столі ще один аркуш та зачитав. — «Наші шанси закріпитися на узбережжі, особливо якщо німці будуть готові, становлять п'ятдесят на п'ятдесят», — він поклав сигару в попільничку. — Так от, наступ відбуватиметься п'ятого червня. Може, шостого чи сьомого — залежно від припливів. Ми вже почали збирати війська на заході. Техніка теж у дорозі. Для того щоб здобути ось ці шанси — п'ятдесят на п'ятдесят — нам знадобилося чотири роки і наші найкращі військові й інженери. Такого не було ще з часів Римської імперії.

Якусь мить він уважно дивився на Ґодлімана, а потім знову схопив своїми тонкими пальцями ручку:

— Професоре, мені не потрібні ймовірності. Мені потрібен Голка. Живий чи мертвий.

Потому Черчилль опустив погляд і почав щось записувати. Персіваль Ґодліман підвівся й без зайвих слів вийшов із кімнати.

27

Тютюн горить при температурі 800 градусів за Цельсієм, але зазвичай жар на кінці цигарки вкритий тонким шаром попелу, тому для того, щоб спричинити опік, треба притиснути цигарку до шкіри й доволі довго потримати. Звичайний дотик не залишить жодного сліду, навіть на оці (бо в такий момент людина рефлекторно зморгне). Цигарки кидають лише аматори. Професіонали ж (а в світі є не так уже й багато професіоналів необмеженого рукопашного бою) не звертають уваги на такі дрібниці.

Саме тому Фабер ані на мить не відволікся, коли в нього полетіла запалена іскра. Агент ухилився праворуч, і вона просто впала на металеву підлогу джипа. У той самий момент шпигун схопився за рушницю Девіда — і в цьому й полягала його помилка. Треба було вихопити стилет і вмить убити чоловіка. Так, була крихітна ймовірність, що Девід встигне вистрелити, але він навряд чи колись стріляв у живу людину — чоловік точно завагався б і дав Фаберові можливість себе вбити. За цю помилку агенту довелося дорого заплатити.

Девід обома руками схопився за зброю: лівою — за дуло, правою — біля засувки. Коли рушниця відділилася від утримувача приблизно на шість дюймів, Фабер схопив вільний кінець дула однією рукою та смикнув на себе. Девід тримав міцно — на мить дуло завмерло, вказуючи на вітрове скло.

Фабер був достатньо сильним чоловіком, але Девід — неймовірно сильним. Чоловік пересувався завдяки своїм рукам, плечам і спині протягом чотирьох років, тому його м'язи були більш дужими, ніж у звичайної людини. Крім того, Девід мав перевагу: він тримав рушницю обома руками перед собою, а Фабер — лише однією рукою і під незручним кутом. Чоловік смикнув зброю сильніше, і рука агента піддалася. У цю мить дуло рушниці повернулося до шпигуна й вказало на його живіт. Палець Девіда лежав майже на спусковому гачку — так близько небезпека ще не підбиралася до Фабера.

Агент умить підскочив зі свого сидіння, наче його підкинуло катапультою. Голова Фабера вдарилася об брезентовий дах саме в той момент, коли зі страшенним гуркотом пролунав постріл. Вікно з боку пасажира посипалося дрібними шматочками, й усередину ринули потоки дощу. Агент змінив положення тіла просто в повітрі і впав на Девіда, схопивши його обома руками за горло. Чоловік спробував спрямувати рушницю на Фабера, але між ними було занадто мало місця. Глянувши в очі Девіда, шпигун побачив — ну хто б міг сумніватися! — радість! Захват від того, що йому нарешті випала можливість боротися за свою країну! Але скоро в легенях Девіда забракло кисню, і ця емоція зникла.

Чоловік відпустив непотрібну рушницю, відвів обидві руки якнайдалі та з усієї сили обома кулаками вдарив Фабера в ребра. Біль був неймовірний, і шпигуна аж скривило, але рук він не відпустив. Терпіти такі удари агент точно зможе довше, ніж Девід протягне без повітря. Мабуть, чоловік це теж усвідомив, бо перехрестив руки й з усієї сили почав відштовхувати від себе Фабера. Це дало Девіду трошки більше місця, і він що мав сили вдарив агента знизу по руках. Правий кулак чоловіка пролетів трохи далі та закінчив свій шлях у Фабера на вилиці. Від болю з очей останнього бризнули сльози. Девід і не думав здаватися: він ще кілька разів ударив шпигуна по ребрах та обличчю. Якихось значних травм йому завдати не вдалося через брак місця для серйозного замаху, відтак Девід почав слабшати.

Тоді Фабер усвідомив, що Девід навмисне обрав місце та час для бійки, адже в нього були переваги — ефект несподіванки та зброя. Крім того, в такому обмеженому просторі сила м'язів мала більше значення, ніж здатність противника рухатися.

Раптом стегно Фабера вперлося на ручку передачі, й, оскільки двигун досі працював, машина смикнулась уперед. Шпигун утратив рівновагу, а Девід цим скористався: нарешті здобувши місце для замаху, він поцілив Фаберу в обличчя. Агента відкинуло в інший бік авто. Одягом він зачепив ручку, а головою вдарився об стінку. Дверцята відчинилися, і Фабер вивалився з машини просто в багнюку.

У голові страшенно гуділо — якусь мить агент не міг рухатися. Перед очима були лише спалахи на тлі неясного червонуватого неба. Десь поруч почулося ревіння двигуна. Фабер труснув головою, щоб позбутися кольорових плям перед очима й звестися на ноги. Шум двигуна віддалився і знову почав наближатися. Шпигун повернув голову на звук і неясними очима розгледів силует джипа, що летів просто на нього з чималою швидкістю.

Девід вирішив переїхати ворога.

Коли до машини лишилося кілька ярдів, Фабер одним рухом відкотився убік. Шкірою обличчя він відчув різкий порив вітру від машини, що пронеслася поруч. Крилом джипа відчутно вдарило по нозі, з-під коліс летіли важкі грудки бруду. Фабер двічі перекотився вологою травою і примудрився спертися на одне коліно. Авто розвернулося й знову почало наближатися. Крізь скло було видно обличчя Девіда, який понад міру нахилився вперед над кермом. На його обличчі маніакальний вищир переходив у не менш моторошну посмішку. Мабуть, він уявляв себе в кабіні «спітфайра», що зі своїх вісьмох «браунінгів» поливає ворога вогнем зі швидкістю 1260 куль на хвилину.

Фабер підповз ближче до краю скелі. Джип упевнено набирав швидкість. Утекти агентові точно не вдасться, Фабер глянув униз: майже вертикальна скеля в сотні футах над бурхливим морем. Машина стрімко наближалася до нього вздовж прірви. У відчаї, шпигун ще раз глянув у прірву, шукаючи хоч якийсь виступ на скелі. Але нічого.

Між Фабером і джипом залишилося футів п'ять чи навіть менше. Швидкість досягала сорока миль на годину. Колеса шалено крутилися за два фути від прірви. Фабер вирішив спробувати: впав на землю та звісив нижню частину тіла в прірву, тримаючись на руках. Колеса пройшли повз нього у кількох дюймах — частина авто навіть звісилася над урвищем. Здалося, що просто зараз машина полетить у море. Але ні, три колеса швидко витягли джип з небезпеки.

Колеса важкої машини розворушили землю, і опора під руками Фабера стала хисткою. Ноги звісилися трохи далі, а внизу буяли велетенські хвилі. Агент обережно простяг одну руку та спробував якомога глибше увігнати пальці в м'який грунт. Один ніготь відламався, але шпигун не звернув на це уваги та простяг другу руку. Більш-менш надійно зафіксувавши своє положення, він почав витягати себе з прірви. Нарешті його голова опинилася десь на рівні рук і стегна сперлися об міцну землю — вдалося вилізти й перекотитися подалі від урвища.

Тим часом джип знову розвернувся, і Фабер побіг йому назустріч. Нога боліла, але кістки точно були цілі. Девід натиснув на газ. Щоб сповільнити машину, шпигун почав бігти, часто змінюючи напрямок, через це водієві довелося постійно повертати кермо. Проте довго так тривати не могло: Фабер втомиться швидше, ніж у Девіда закінчиться пальне. Треба якось це завершити, і якомога скоріше.

Агент побіг швидше. Девід зробив віраж, спрямовуючи машину так, щоб перехопити шпигуна. Тут Фабер різко розвернувся, і джип зробив зиґзаґ, не припиняючи переслідування. Відстань між супротивниками суттєво скоротилася. Агент додав швидкості, примушуючи Девіда ввійти в доволі різкий поворот. Між чоловіками залишилося лише кілька ярдів — і тут Девід зрозумів план ворога. Але було вже пізно: Фабер дав машині наздогнати себе й стрибнув на брезентовий дах.