А коли Маргарита на довершення розмалювала текстильними фарбами старе простирадло у бузковий, рожевий і небесно-блакитний кольори і повісила його замість фіранки, Гінцель заявив, що захворів. І на три дні емігрував до свого гробівця. А коли виповз, на носі в нього були окуляри від сонця.

Тепер Гінцель уже спокійно працював у своїй барвистий майстерні без ніяких окулярів. Він навіть уже не протестував, коли кілька днів тому Маргарита притягла велетенське старе плетене крісло і помалювала його золотим лаком. Він змирився і з цим «божевільним троном».

Отож, Маргарита по-турецьки сиділа на своєму «божевільному троні» й доповідала Гінцелеві, який, лежачи на підлозі, сортував пір'їнки, про «особливо паскудну-препаскудну» проблему Іксі.

– О, прокляття, прокляття, – бурмотів Гінцель раз у раз, поки Маргарита оповідала. Коли вона скінчила свою розповідь,

Гінцель мовчав. Дівчина, котра очікувала від друга детального та співчутливого коментаря, спитала:

– Ну, що ти про це думаєш?

Гінцель вишпортував маленькі блакитні папужачі пір'їнки з різнокольорової купи пір'я.

~ А що я маю про це думати? – спитав він.

Маргарита запхала до рота пасмо волосся і почала його жувати.

– Такий гад, цей Роберт, – сказала вона.

– А чому тебе обурює саме Роберт? – спитав Гінцель. -Просто тому, що ти і раніше ніколи не могла його терпіти?

– Гей, гей, а тепер стоп! – від здивування Маргариті аж волосся випало з рота. – Одне з другим не має нічого спільного! Спочатку цей ідіот підсуває Іксі таку свиню, а тоді ще й каже, щоби вона не впадала в істерику, бо, можливо, це все неправда!

– Один показує свій страх, інший ~ приховує, – спокійнісінько сказав Гінцель.

Маргарита вигукнула:

– Цьому йолопові не треба нічого ні приховувати, ні показувати, йому треба просто переконати Адріану, щоби вона перевірилася! Я так вважаю!

– Маргаритко, моя квітко, ти все спрощуєш, – Гінцель лагідно похитав головою, відірвавшись від сортування пір'їн. – За скромними підрахунками, за останні місяці Роберт мав близько десяти інтимних контактів на місяць. Тільки за півроку це становить шість десятків тіток. І все це були не надто цнотливі дівчатка. Інакше вони би з ним не спали! І кожна з них могла колись переспати з кимось, хто міг її заразити!

Гінцель устав і відніс блакитні пір'їни на робочий стіл біля вікна.

– Якщо подивитися на це так, то і справді з боку Іксі трохи істерично зосереджувати гнів на тій бідній Адріані! – Гінцель підсунув собі під задок крісло на коліщатках і розклав папужа-че пір'я на столі. – І якщо там справді щось є, то в цьому могла бути винна й Іксі власною персоною!

– Що ти верзеш! – вигукнула Маргарита. – Робертові ти нараховуєш по шістдесят дівчат за півроку, а Іксі, яка ніколи…

Маргарита замовкла. Іксі була вірна дівчина, та цього року, десь так на Паску, коли вони знову вкотре посварилися з Робер-том, вона захопилася таким собі Крістіаном. І якби той не мав постійної дівчини, то Іксі точно проміняла би свого Роберта на нього.

– Ну, то що, Маргаритко, моя квітко? – Гінцель криво посміхнувся до Маргарити. Здавалося, він відгадав її думки.

– У неї ж був тільки той Крістіан, і більше нікого! Гінцель кивнув.

– Але з ким натомість спав він, не знає ніхто!

– Крістіан дуже солідний! – вигукнула Маргарита. – У нього вже багато років є постійна подруга!

– А з ким ще спить вона? – спитав Гінцель.

– Ні з ким! – запевнила Маргарита. – Вона ще солідніша! Чесно!

– Та не нервуйся так, – сказав Гінцель. – Я тобі вірю. Але і найсолідніші люди можуть десь заразитися. Тут же йдеться не про моральну проблему, а про хворобу.

Маргарита пошкрябала живіт і безпорадно принюхалася. Гінцель узяв смужку полотна, два цвяхи та молоток і прибив тканину до стола.

– Єдина людина з усіх, кого я знаю і котра справді може бути цілком спокійна за своє минуле, – сказав Гінцель, стукаючи молотком, – це ти, Маргаритко, моя квітко.• Бо ж лише абсолютна цнотливість є абсолютним захистом! Це тобі кожен панотець скаже! – Гінцель намастив прибиту до стола шматку огидним смердючим клеєм і засміявся. – Колись іще дійде до того, що хтось винайде тотальний кондом. Одягаєш на маківку, натягаєш до носаків черевиків і запаюєш. І жодної тобі небезпеки! Хіба прийде якась свиня і проколе дірку в твоєму гігієнічному костюмі!

– Га-га, дуже смішно, – розлючено сказала Маргарита.

– Але в будь-якому разі, – Гінцель відхилився назад і проїхав на кріслі довкола кімнати, – таймінг був просто класний!

– Який таймінг? – зауваження Гінцеля дещо спантеличило Маргариту.

– Ну, такий вірус – фокус-покус! – з'являється саме тоді, коли за ним волає дух епохи! – Гінцель проїхав іще одне коло на кріслі. – Або навпаки: дух епохи починає несамовито волати, тільки-но з'являється вірус! Я так і не второпав, що тут було спершу, курка чи яйце! – Гінцель зупинив крісло і постукав пальцем по смужці тканини, щоби перевірити, чи клей уже достатньо підсох. Виявилося, що ні. Гінцель проїхав іще одне коло. – Хай там як, але це якнайкраще пасує всім реакційним смер-дюхам. На казочки про моральність і порядність, душевну чистоту і всілякі такі збочення не клювала вже жодна християнська душа. А тепер у них є чим погрожувати. Кара за гріхи, яку Бог насилає через пиндик!

– Ти так говориш, ніби сам Папа попросив Дух Святий наслати вірус СНІДу! – вигукнула Маргарита.

– Я би не здивувався, – пробурмотів Гінцель.

– Ти геть звар'ював! – Маргарита стукнула себе рукою по чолі. – Облиш ці свої божевільні теорії! Іксі вони не допоможуть! Якщо ти такий мудрий, то скажи, що їй зараз робити!

Гінцель знову постукав вказівним пальцем по смужці тканини. Тепер клей підсох до потрібної консистенції. Гінцель узявся до роботи. Він обережно накладав пір'їни густими рядами і притискав їх до тканини.

– Ну, то що робити Іксі? – напосідала Маргарита.

– Не гавкай на мене, – сказав Гінцель.

– Я не гавкаю, – Маргарита потягнула правою рукою за пальці лівої. Маленький палець ніяк не хотів хрускати. Маргариті довелося смикати разів десять, аби видобути з нього звук.

– Та ні, Маргаритко, моя квітко, гавкаєш! Ще й як! – Гінцель поклав другий ряд пір'їн.

– Ні! – закричала Маргарита. – Тільки через те, що ти не знаєш, що відповісти, ти стверджуєш, що я гавкаю! Завжди, коли ми підходимо до найголовнішого, ти перескакуєш на іншу тему!

Гінцель притиснув пір'я до тканини.

Чому саме я, бідний-нещасний Гінцель, повинен знати відповідь? – спитав він. – Я ніколи ще не пропонував своїх послуг у розв'язанні чужих проблем. Я знаю тільки одне: якщо колись найближчим часом, поки ті мудрагелі ще не винайшли вакцину, ти все-таки наважишся зі мною спати, то я прийду до тебе озброєний презервативом. Про всяк випадок і без усякої істерики!

Маргариті не хотілося вносити ще і це коло проблем у їхні й без того складні дебати.

– Про нас обох зараз не йдеться, – крижаним голосом сказала вона.

– А шкода, – Гінцель зітхнув. – Мені би це було значно цікавіше.

Маргарита сперлася на поручні золотого трону, підняла задок, випростала ноги, які були складені по-турецьки, й зіскочила.

– Я йду додому, – сказала вона.

– Ну, звісно-ясно, – скривися Гінцель. – Завжди, коли ми підходимо до найголовнішого, ти зіскакуєш!

– Бо це найголовніше для тебе, а не для мене! – роздратовано крикнула Маргарита. – І тому, що це паскудно, підло і нечесно! З одного боку, ти запевняєш, що не хочеш ні до чого мене примушувати, що чекаєш на моє добровільне рішення, а з іншого – постійно на мене тиснеш!

– О'кей, о'кей! – Гінцель підняв обидві руки, як негідник у вестерні, котрий здається благородному ковбоєві. – Я вже заспокоївся. Ніколи в житті не скажу про це ні слова. Треба буде

– зачекаю до твого п'ятдесятиріччя й тільки тоді почну трохи наполягати.

– Клянешся-божишся? – спитала Маргарита.

– Клянуся-божуся, – відповів Гінцель.

Маргарита підсунула золотий трон до стола. Гінцель опустив руки.